Наскільки логічний академічний гнів?

От уже місяць, як я в рідному Севастополі. Тут своє політичне й інформаційне життя, а чимало київських "сюжетів" часто доходять з великим запізненням – зокрема, через те що більшість загальноукраїнських газет у місті просто не продаються.

Але коли столичні новини все-таки доходять до севастопольської громадськості, ступінь їх "переломлення" іноді вражає.

Газета "Слава Севастополя +", що взагалі-то мало цікавиться тим, що відбувається власне в Україні, зненацька в рубриці "Є проблема" розгорнуто виклала публічне обурення тепер уже колишнього члена Національної ради з телебачення і радіомовлення, директора Інституту філософії НАН України академіка Мирослава Поповича, передрукувавши його, мабуть, з київської газети "Факти і коментарі".

У своєму виступі академік, який чомусь вважає передачу "У гостях у Дмитра Гордона" найвищим досягненням вітчизняної тележурналістики, так емоційно відреагував на зникнення із сітки мовлення УТ-1, що навіть подав у відставку зі складу НРТР.

Попович свою позицію пояснив таким чином: "Українізацію телебачення в тому вигляді, у якому вона здійснюється, вважаю просто неподобством. У результаті йде погана продукція, аби лиш українською".

З того факту, що україномовний телепродукт буває поганим, академік робить надзвичайно радикальні висновки. Які ж радикальні висновки варто робити з того, що і російськомовні зовсім не є гарантією від бездарності і творчої безпорадності?

Але ж мова йде про УТ-1. Це офіційний державний канал, що є україномовним навіть формально. Він зобов'язаний діяти в рамках Конституції, що містить 10-ту статтю.

Duro Lex — Sed Lex!" — "Закон суворий, але це закон!".

Яким би геніальним не був Дмитро Гордон — ніхто не дозволить йому вийти російською мовою на державних каналах французького, німецького, польського, румунського телебачення. До речі, у Росії живуть мільйони людей, що говорять українською, але яким би якісним не був український телепродукт — на 1-му національному, РТР, НТВ, ТВЦ, Ren TV, мовою оригіналу він звучати не буде.

Які б великі світові одкровення не повідомляв росіянам україномовний доповідач, його голос буде негайно приглушений і на нього накладений синхронний російський переклад.

Абсолютно правильно. Коли мова йде про Росію. Але чому ж це стає абсолютно неправильним, коли мова заходить про Україну? Так що тут справа зовсім не в якості телевізійного продукту…

Звичайно, лукавить і сам Дмитро Гордон, заявляючи: "Але якщо народжені в Києві Еліна Бистрицька, Михайло Свєтін і 107-річний художник-карикатурист Борис Єфімов говорять тільки російською — це хіба привід не допускати їх на український телеекран?"

Зрозуміло, що не привід. Не привід не допускати на український телеекран людей, що говорять тільки англійською, тільки іспанською, тільки татарською, тільки грузинською. Це привід зробити гарний синхронний переклад. І це вже проблема Дмитра Гордона, а не держави Україна.

Що стосується високої оцінки майстерності Дмитра Гордона академіком Поповичем — то справа особиста. Як говорили все ті ж римляни: "Про смаки не сперечаються". Мені, наприклад, статичні картинки " голів, що говорять," у програмах Гордона не здаються останнім криком мас-медійних технологій.

Навіть на радіо вважається дурним тоном працювати без звукоряду, а годинні телепередачі без відеоряду — це вже зовсім нонсенс. Досить переглянути шоу Опри Уїнфри і порівняти їх з "досягненнями" Гордона, щоб отримати уявлення про дійсно якісні телепередачі.

(До речі, у програмах Опри Уїнфри чомусь не приходять люди, що говорять тільки іспанською, незважаючи на те, що цією мовою вільно володіють десятки мільйонів громадян США).

А якщо в неї і з'явиться в ефірі іспаномовний, то не сумніваюся, що прекрасний англійський синхронний переклад буде забезпечений.

Дивно, чому Україна не має права на хоча б один повноцінний, цілком україномовний телеканал, де люди могли б чути літературну українську мову, а не постійну мішанину мов (точніше, соціолектів) у стилі діалогів Тарапуньки зі Штепселем?

У Києво-Могилянській академії, де маю честь викладати (природно, українською мовою), був такий, нині, на жаль, покійний, почесний професор Сергій Сергійович Аверинцев.

Корінний, у декількох поколіннях, москвич і блискучий російський вчений, феноменально освічена людина. Аверинцев читав лекції в нашій академії англійською (це одна із двох мов вузу).

І жодних істерик у стилі Гордона, що, мовляв, дайте мені прочитати на рідній російській.

На російській його у нас теж зрозуміли б. Але є порядок і статус. Є звичай. От повагу до цих речей і демонстрував незабутній російський професор української Академії Сергій Аверинцев.

А мій учитель, Мирослав Попович, пропонує легко і невимушено відмовитися від статусу і місця в інформаційному просторі України каналу УТ-1, щоб Дмитрові Гордону зручно було, щоб не створювати йому зайвих проблем із синхронним перекладом...

Недавно російський канал Ren TV "видав на гора" ще один зразок задорновської "дотепності". Гострослов (між іншим, який має філологічну освіту, про що неодноразово згадував) запропонував своє тлумачення прізвища прем'єр-міністра України (і безлічі її однофамільців у нашій, та й не тільки в нашій, країні).

Мовляв, у Юлії Володимирівни, "промовисте" прізвище. Посміхаючись і хихикаючи, Задорнов повідав, що "Тимошенко означає: ти — мошенник". Дотепність, звичайно, на рівні старшої групи дитсадка.

Зрозуміло, без Задорнова на УТ-1 Україна буде безутішна, " какой светильник разума угас…" А інтелектуальний рівень українців опуститься нижче плінтуса, позбавлений підживлення нетлінними задорновськими ідеями...

До речі, "Факти і коментарі", розповідаючи нам про "шквал протестів" серед "української інтелігенції", згадали тільки академіка Поповича. На жаль, сумно, якщо і мій Учитель буде продукувати тексти, які з насолодою передруковують газети, що щиро радіють будь-якому українському лиху, для яких нормальною мовною ситуацією в Україні є повна заборона української мови.

Щоб вона не плуталася під ногами у тонких цінителів російської мови. А ситуація ж явно не вимагала таких гнівних філіппік і полум'яних промов у стилі Цицерона проти Катиліни...

Між іншим, коли відроджувалася Києво-Могилянська академія, деякі громадяни нам теж говорили, що вона, мовляв, в усьому хороша, але, мрійливо додавали вони, от би ще й перевести Академію на російську мову…

Але от чого зовсім не можу второпати, так це чому Мирослав Попович так переконаний, що "україномовне" і "хороше" — є дві речі несумісні?

Ігор Лосєв, доцент НаУКМА, для УП