Система безбашного управління. Або: квола метушня на шляху із варяг у греки
У світі трапляється багато цікавого поза межами політики та економіки. Тож журналістам, дякувати богові, є про що писати. Та варто лише зачепити у статтях болючу політичну, а гірше того – економічну проблему, і наступити при цьому комусь на мозоль, миттєво чуєте дратівливе: "Годі базікати. Що конкретно ви пропонуєте?"
Про це вас спитають у листі, те саме скажуть у вічі чи по телефону, про це прочитаєте у коментарях до вашого опусу на якому-небудь сайті. Протест у вашому журналістському нутрі поступово зростає і врешті-решт постає – а з якої радості журналіст мусить щось пропонувати?
Та ще за такого численного поголів’я висококваліфікованих фахівців.
Цікаво, що самі посадовці, виступаючи з телеекранів чи сторінок газет, охоче визнають, що управлінський корпус діє неефективно скрізь "від Сяну до Дону".
Крилатою та ледь не найпопулярнішою в Україні стала фраза: "Закони не працюють". Її часто можна почути як від законотворців, так і від тих, хто має слідкувати за їх виконанням.
Складається враження, що усі із нетерпінням чекають, коли вже ті закони самі повстають з полиць та підуть нарешті себе виконувати.
Екс-президент Леонід Кучма бідкається в ефірі – половина державних кордонів не демаркована! Трохи не плаче, сердешний. То чого ж він сидів на троні битих два терміни, коли держава і народ – його найперші завдання – неприкриті?
Що це за держава, в якої нема кордонів? Будь-яка країна існує у своїх – сучасних, прозорих, законних, визнаних – межах, бо безмежних держав у світі не існує.
Ще екс-президент полюбляє нарікати на трубу "Одеса – Броди". Довго Леонід Кучма верховодив у країні, та так і не второпав, на біса державі потрібні альтернативні шляхи постачання енергоносіїв.
Це ззовні наших напівофіційних кордонів у таких питаннях розбираються геть чисто усі – від президентів до студентів та домогосподарок. А наші батьки нації разом зі своєю елітою інтелектуальних вершин досі не здолали.
Що таке "Мерседес" – керівництво розуміє. Що таке квартира в центрі, будинок за містом, басейн, літак, Москва, бабло, вибори – теж розуміє. А решту – ні.
Та горе-керівників вистачає і без Кучми. Саме тому закони не працюють або працюють неефективно. І тому опозиція демонструє деструктивну войовничість, а коаліція – патологічну слабкість. Тому скрізь привиджується саботаж... Хоча й без саботажу у чистому вигляді теж не обійшлося.
Колись модною була теза – наша система управління неефективна, бо вона некомп’ютеризована. Насправді, це серйозне питання, бо по тому життю звичайний комп коштував шалених грошей.
Коли рахували, у що обійдеться автоматизація цілої країни, то хапалися за голову. І не вірили, що осучаснення України за рахунок інформаційних технологій можливе взагалі. Здавалося, що стільки коштів у світі не існує, і тому ми відстали назавжди.
Що ми бачимо зараз? Геть чисто усе державне управління комп’ютеризоване. Більше того, воно комп’ютеризоване двічі, бо (як водиться) в ході процесу половину вкрали, щоб осучаснити власні оселі.
Зараз деякі керівники державних установ – і це не вигадки, це факт – роками тримають нову техніку на складі, не знаючи, що робити із такою купою майна.
Проте надати інертній системі сучасних обертів так і не вдалося. Бо залізяки – річ, звичайно, важлива, та все ж таки другорядна. Головна проблема у голові. Вибачте за тавтологію.
Роками точилися розмови навколо єдиного реєстраційного вікна, яке мусило сприяти підприємцям розпочинати власну справу швидко, як "за бугром".
Роками тривала запекла боротьба високих чинів центрального проводу із посадовцями на місцях, які зі старої, розпорошеної системи харчувалися. І що?
Формально "вікна" повідчиняли скрізь, а реально процедура спростилася ненабагато. Підприємцю, приходь тоді, коли накажуть, читай тут, чекай на вулиці, на перекличку не спізнюйся, тримай талончика, приходь знову і знову приходь. Ні, це ще не в’язниця, але схоже, надто схоже.
Щось не стикується у наших керівників – і в тих, що на Олімпі, і в тих, що на місцях. Може, у відомствах бази даних несумісні, а може тими базами ділитися не хочуть. Цікаво, чи справді чиновники чогось не розуміють, чи, звикши до безкарності, клеять із себе дурнів? А може, і те, і те одночасно? Хтозна.
Але погодьтеся, треба вкрай знахабніти, щоби – власноруч понавтикавши палиць у колеса державного воза – потім питати у журналістів, як конкретно виходити зі скрутного становища.
Згадайте ще про електронний документообіг. Він теж впроваджується-впроваджується, та все ніяк не впровадиться. І причин цього вам назвуть безліч, хоча причина одна. Голова.
Не можна казати, що керівники в нас трохи "імпотенти" через те, що змушені увесь час варитися у власному соку і що вони не мають нагоди ознайомитися з гарними прикладами. Можливість набути додаткових знань у закордонних відрядженнях в них була раніше, є вона і зараз.
Та, як кажуть, не в коня корм. Повертається додому переповнене враженнями чиновне одоробло і відразу починає аргументовано доводити, чому в нас "таке, як там" неможливе.
Тобто, враження та досвід для них, як відома труба Кучмі: кинути справу суспільство не дозволяє, а що із набутим робити – сам не знає. Отаке.
Поганенький керівничок вважає: "Оце мене по закордонах посилають, поки система нереформована. А як реформують, то гаплик усьому – і старій системі, і цікавим відрядженням, і, власне, мені". Правий, стерво.
Криза управління зачепила усіх, і прояви її ви побачите на підприємствах, у галузях та в міжгалузевій сфері. Збиткові заводи існують лише завдяки пільгам та фінансовій підтримці. Керівництво цих заводів особисто на собі тягаря збитків не відчуває.
Нові виробництва важко розпочати через той самий слабкий менеджмент. Це стосується і автомобілебудування, і переробки відходів, і ще багато чого.
Нема зрушень у судочинстві, у системах бухгалтерського і статистичного обліку. Незрозуміла податкова система. Та ні, простіше казати, із чим у нас все гаразд. У нас є чорноземи, а також багато студентів та лікарняних ліжок. На цих трьох китах тримається Україна.
При цьому комусь спало на думку, що лише журналісти володіють секретами "ноу-хау". Тільки вони можуть збалансувати автовиробництво та імпорт автомобілів. Журналісти виконають креслення тракторів, які задовольнять українських селян.
Журналісти запропонують вигідні та працюючі лізингові схеми. Тільки журналістам до снаги здолати важкий шлях переводу бухгалтерії та статистики з кривих комуністичних рейок на ті, що прийняті у всьому світі.
Начальник обласного ДАІ, мабуть, сидить і чекає, коли працівники ЗМІ нормалізують обстановку на дорогах. Того ж прагнуть директори колишніх гігантів індустрії, банкіри та будівельні магнати. Інакше для чого б вони у лиху годину організовували термінові прес-конференції?
Прикро зізнаватися, але усього цього журналісти не зроблять, навіть якщо ощасливити їх високими посадами. Хіба журналіст В’ячеслав Чорновіл (царство йому небесне), очоливши Львівську область, спромігся на регіональне економічне диво? Ні.
А чому? Тому що в системі державного управління панує тотальна довготривала криза, подолати яку не здатні навіть винятково дієздатні особистості на кшталт того ж В’ячеслава Чорновола чи екс-міністра транспорту Кирпи (теж царство небесне).
Принаймні, допоки таких особистостей мало, вони безсилі. Їх чавить кількістю сіра маса, яка домінує нагорі.
Знов спитають – що робити?
Тисячу років тому у Київській Русі з кризи управління виходили єдино можливим шляхом – запрошували варягів. Бо тоді в Європі саме варяги досягли найбільших успіхів у царині державотворення. Раннє середньовіччя – це був по справжньому варязький, вікінгівський, скандинавський зоряний час.
Ось і запрошували не печенігів, не поляків з угорцями і не арабів з китайцями.
Заждіть лаятися. Ви ж бажали конкретних журналістських пропозицій, то тримайте. Ми лише дбаємо про якість вищого менеджменту, отже логіка диктує запросити найкращих фахівців. А стосовно генів, антропометрії та традицій, то подивіться навкруги – нами й зараз хто тільки не керує.
До речі, такий крок далеко не перший у цьому напрямку. Тисячі іноземців вже не перший рік навчають нас організовувати торгівлю на наших ринках.
Сотні іноземців очолюють підприємства від дрібненьких харчових фабрик до монстрів завбільшки з "Криворіжсталь". Скажіть відверто – хіба якість продукції та вишкіл персоналу від цього постраждали? Скоріше навпаки.
А зараз відбудеться найжахливіше – нас звинуватять у тому, що ми хочемо віддати неньку-Україну до рук Москви. Та Боже збав! Якраз від російських гоп-стоп-менеджерів та організаторів совєтської доби радимо триматися подалі.
Зрештою, сьогодні динамівський футбольний тренер-менеджер Юрій Сьомін фахово поступається голландцю Діку Адвокаату , що з "Зеніту", чи навіть шахтарському румуну Мірчі Луческу? Навіть при тому, що румуни у футболі на відміну від голландців – це ще далеко не європейська еліта.
Михайло Павленко, Валерій Семиволос, для УП
