Уроки епохи

Понеділок, 21 грудня 2009, 15:17

Історія повторюється. Ні, звісно, не у всіх деталях, не з тими ж людьми, не в той же час, але поглянувши на конкретну ситуацію, розуміємо, що це вже десь було. Схожість історичних ситуацій полягає в тому, що хтось робить такі дії, які приводять до вже відомих результатів.

Простіше - наступає на граблі.

Коли історія повторюється, то це свідчить про те, що з попередньої ситуації не були зроблені належні висновки, винесені конкретні уроки. Наближається кінець окремої епохи в житті українського суспільства - епохи Віктора Ющенка.

За всіма своїми параметрами цей історичний період суттєво відрізняється від того, що було до нього, і, дедалі стає очевидним, що відрізнятиметься від того , що буде.

По-суті, епоха Віктора Ющенка - це окремий історичний цикл зі своїми унікальностями. Однак, результати цієї епохи змушують думати, що десь подібне вже було.

Доба президентства Ющенка потребує аналізу і врахування важливих уроків - не плутати з оцінками. Урок - це осмислений висновок з поразки. Оцінка - це суб'єктивне переживання певної події чи певного політика істориком з позиції сучасності.

Засвоєні уроки завжди корисні, коли вони йдуть по гарячих слідах помилок. Оцінки, натомість, завжди піддаються ревізії. Сьогодні ми можемо винести уроки з епохи Ющенка, але всі ці оцінки будуть не довгострокові і суб'єктивні.

В будь-якому випадку, відповідь на питання добрий чи поганий Ющенко сьогодні нічого не дає нам на майбутнє, на відміну від питання: що він зробив не так?

Урок 1. Мета влади

Влада сама по собі не може бути метою тому, що вона є інструментом. Коли політик ставить собі за мету отримати владу, то це всього-на-всього означає, що справжню мету він ще тільки буде шукати. Мета отримання влади не може бути абстрактною, на зразок, досягнути змін на краще чи зробити країну сильною.

Вона має спиратись на чіткий план використання влади як засобу. Без такого плану політик приречений діяти в рамках дилеми "засоби виправдують мету" і навпаки.

Насправді, як свого часу зазначив Жак Маріте, мета і засоби не роздільні, погані засоби ведуть до поганої мети, а добрі - до доброї.

Таким чином, політик, який веде боротьбу за владу, має чітко усвідомлювати в яких обсягах і в якому форматі вона йому потрібна для досягнення мети. Він не може поступатись повноваженнями цієї влади, йти на зміну системи, бо мета стає недосяжною, а тому політик втрачає сенс боротьби за владу.

З цієї позиції, конституційна реформа 2004 року вказує на те, що мета Ющенка була абстрактною. Він не усвідомлював скільки повноважень йому потрібно для виконання обіцяного, і отримання влади було вже програшним. Програма 10 кроків на зустріч людям не давала чітких критеріїв до виконання обіцяного, і за нею не стояла ні потужна аналітична робота, ні підготовлений пакет необхідних законів та реформ.

Цей урок особливо важливий для тих, хто переможе на найближчих виборах. Влади не може бути ані багато, ані мало, якщо немає чітких параметрів для її вимірювання.

Разом з цим, влади ніколи не буде достатньо.

Навіть впроваджуючи внутрішню диктатуру, диктатор втрачає набагато більше від зовнішніх обмежень. Тому наявність чітких завдань та плану діяльності за будь-яких умов виступають критеріями ефективності та успіху.

Урок 2. Ціннісна команда

Отримання і використання влади може здійснити виключно команда. Жодна геніальність політика і жодна система управління не спроможна забезпечити йому відповідальність в процесі досягнення мети.

Команда - це не щось, що можна найняти за кошти, чи вже долучити існуючих працівників. Команда - це спільна історія, цінності, світогляд і, головне, довіра. Влада не може бути ані сильною, ані професійною без команди.

Стосунки між лідером та командою завжди втілюються в дилемі "свита і король". Забагато впливу короля - породжує авторитарні стосунки та безініціативність команди. Забагато впливу свити породжують неповагу до короля та втрату його авторитету.

Істинна як завжди десь посередині.

Лідер несе відповідальність за моральний стан своєї команди в цілому і кожного її члена окремо. Він має тонко відчувати настрої наближених до нього людей і їхні справжні мотиви. Якщо хоча б один з членів команди не розділяє спільні цінності та мету - лідер першим це має відчути.

Команда Віктора Ющенка була його найбільшою слабкістю. Її формування відбувалось з різних людей, головним чином, з перебіжчиків та постраждалих від влади Кучми.

Сам Віктор Андрійович докладав мало зусиль для створення реальної команди ідейних однодумців. Його цінності, нажаль, не стали цінностями його оточення, а тривала спільна боротьба не створила міцної дружби.

Найбільшою трагедією помаранчевого президента є те, що колишні друзі не просто залишили його, а стали ворогами.

Зміст цього уроку полягає в тому, що команда не може будуватися на взаємозалежності та обіцянках, а виключно на цінностях та ідеях. Команда однодумців є колективним розумом та організмом забезпечення результату.

Урок 3. Солідарність

Перемога на виборах із залученням додаткових зусиль суспільства створює особливі стосунки між переможцем та народом. Новий лідер отримує високий рівень легітимності, але, водночас, завищені очікування та вимоги.

Досягнення обіцяних результатів потребує часу, якого завжди бракує суспільному терпінню. Одним із можливих шляхів збереження суспільної довіри є прояви солідарності: доступність, скромність, відданість поставленій меті.

Перехід Віктора Ющенка на Банкову позбавив його зв'язку з народом, за винятком фотографій з помаранчевої революції. Він все рідше звертався до суспільства по допомогу і розуміння, натомість все частіше зустрічався з олігархами та працював з політиками.

Президент перестав символізувати боротьбу за суспільні ідеали і делегував ці повноваження прем'єру та спікеру. Натомість, образ лідера нації поступово змінив образ любителя бджіл та трипілля. Особливого удару завдала історія з сином-мажором.

Демонстрація солідарності з суспільством не може бути популізмом, це необхідна умова збереження довіри до влади і, відповідно, досягнення поставленої мети.

Урок 4. Реформи

Реформи є необхідною складовою виконання політичних зобов'язань. Зі старих станків ніколи не виходять нові продукти, зі старої напіваторитарної влади не вийде демократичного розвитку.

Однак, реформи це не декларації, це реальний процес заміни одних механізмів іншими.

Не можна відділити бізнес від влади одним оголошенням такого наміру. Це стане можливим в умовах прийняття особливих вимог до посадовців, запровадження публічного конкурсу при прийнятті на найвищі посади, громадського контролю, розвитку інституту публічних лобістів тощо.

Реформи не можуть відбутись в умовах простого руйнування старої системи управління. Руйнування призводить до руїни. Натомість, реформи несуть альтернативи.

Доба Віктора Ющенка насичена уроками невдалих реформ. Фактично, найбільші досягнення, які він сам собі приписує - свобода слова та демократія - обернулись його найбільшими поразками.

Звільнення ЗМІ від тиску влади призвело до посилення тиску власників.

Справжня свобода слова не могла виникнути з простого скасування кучмівських методів роботи - потрібно було створити комплексну альтернативу: запровадити нові стандарти, гарантувати законом незалежність в роботі журналістів, посилити зв'язок ЗМІ з громадянським суспільством тощо.

Подібна доля спіткала і демократію, за наслідками якої понад 50% суспільства прагнуть отримати сильну руку у владі.

Можливо, здійснення реформ не дало б Вікторові Ющенку більше можливостей та підтримки. Але вони б запустили не зворотній процес змін в країні. І тоді не важливо було б хто стане наступним президентом - він все одно був би змушений продовжити пройдений шлях.

Урок 5. Активне суспільство

Віктор Ющенко не зрозумів, що могутність полягає не у владі, не в кількості повноважень, не в ресурсах, а в людях. Саме люди змогли побороти систему і зробити його президентом, саме суспільна енергія викинута на Майдані була символом незалежності та унікальності України в світі.

Необхідно було пустити цю енергію по всіх жилах української держави починаючи від регіональної і аж до зовнішньої політики.

Народ став творцем перемоги Віктора Ющенка і мав стати творцем змін в країні. Прихильники і неприхильники дійсного президента мали виступати активними учасниками реформ та системних змін.

За таких обставин, люди і президент несли б спільну відповідальність за результат, що зміцнювало б їхню взаємну довіру і підтримку. Однак, мільйони людей, які в один день кинули свої роботи, домівки і сім'ї, щоб зламати хребет кучмізму, перетворились на байдужих зневірених фанів телевізійного серіалу про сварки у владі.

Доба Віктора Ющенка добігає свого кінця. Як і в 1918, і в 1991, епоха помаранчевого президента розпочалась великою перемогою, а закінчується розчарування та фрустрацією.

Вона обов'язково стане предметом вивчення майбутніх істориків, які будуть давати свої оцінки з позиції майбутнього. Однак, засвоєння уроків цієї епохи потрібне сьогодні. Потрібне в першу чергу тим, хто йде йому на заміну, потрібне для наступної епохи. Інакше історія приречена повторитись.

Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу імені Р. Шумана, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді