Парафувати. Неможливо ратифікувати

Ігор Дебенко, для УП
Четвер, 22 грудня 2011, 12:45

Саміт Україна–ЄС, проведення якого співпало із Днем святого Миколая й Міжнародним днем допомоги бідним, для української нації так і не ознаменувався подарунком у вигляді підписання угоди про асоціацію.

Скоріше навпаки: від найвищих європейських посадовців чинна влада отримала добрячу різку, яка, втім, ще може перетворитися на пряник у випадку повернення країни до демократичних засад.

Водночас, для її очільника саміт Україна-ЄС ознаменувався ляпасом, який б мав змусити прийти до тями найвище державне керівництво.

ЄС дав чітко зрозуміти, що відверте блюзнірство, шантаж і намагання торгуватися цінностями, чим неодноразово зловживала українська сторона, більш властиві скоріше євразійському, аніж європейському співтовариству.

І якщо ще в першій декаді звітного року сумнівів у тому, що 19 грудня угоду про асоціацію разом з усіма привілеями для держави й суспільства, які логічно слідують із неї, буде підписано, то вже безпосередньо напередодні саміту завдяки параноїдальним намаганням чинного режиму убезпечити своє перебування при владі й захистити власні корпоративні інтереси – представники окремих політичних та громадських кіл усе частіше були змушені взивати європейських партнерів таки парафувати угоду й не кидати державу безпосередньо в хижацькі обійми Москви.

Власне, доволі вичерпний аналіз передумов і потенційних загроз саміту Україна-ЄС у призмі угоди про асоціацію дав тижневик "Український тиждень" у своєму останньому номері.

Вірогідних сценаріїв можливого розвитку подій на саміті було одразу кілька. Від цілковитого й абсолютно безглуздого демаршу з боку української сторони, який б лише увінчав цілковитий провал діяльності зовнішньополітичного відомства, до важкого, але таки парафування.

Про підписання угоди мова вже, звичайно, іти не могла.

Навпаки, знаходилися ті, хто пропонував розділити зону вільної торгівлі й угоду про асоціацію. Втім, на такому підході крапку одразу ж поставив самий Європейський Союз, вкотре засвідчивши корумповано-олігархічним кланам, що європейський економічний простір – це не лише перспектива прибутку й розвитку, але й цінності, яких так уперто не хоче помічати українська сторона.

До честі Віктора Януковича, 19 грудня він знаходився там, де й б мав знаходитися.

Втім, навіть це не допомогло владі уникнути найгіршого з можливих варіантів.

І це при тому, що високоповажні представники ЄС із великою вірогідністю навіть опісля свого прибуття в Київ не мали однозначної відповіді щодо результатів саміту. Інакше чим ще можна пояснити більш аніж двохгодинну затримку початку пленарного засідання?

Баррозу і ван Ромпей так і не змогли повірити в реалістичність балад української сторони.

Відхід від основоположних засад демократичного розвитку, ущемлення громадських і політичних прав та свобод, свободи слова, тиск на правосуддя й головне – подальше перебування Юлії Тимошенко за ґратами – у кінцевому підсумку призвели до того, що сторони обмежилися лише заявою про завершення переговорів.

Владі не лише не вдалося урочисто красуватися перед телекамерами з готовою й парафованою угодою в руках, ще більше паразитуючи на ЄС, але й не судилося в кінцевому результаті наполягти на практично жодній власній вимозі.

В оприлюдненій за підсумками саміту заяві мовиться, що перед Україною "наразі відкритий шлях для технічної підготовки остаточної консолідованої версії Угоди, у тому числі в частині глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, з метою її якнайскорішого парафування".

Усе інше, за великим рахунком – лише перелік тих цінностей та стандартів, що їх Україна мала б зреалізувати в разі прагнення таки парафувати угоду й надалі просуватися в напрямі європейської інтеграції.

Формально ця процедура може як тривати від місяця-півтора, як уже встигли відзначити окремі посадовці, так і зупинитися на вже досягнутій стадії.

Швидкість парафування й наступного підписання угоди в значній мірі залежатиме від устремлінь української сторони, успішності реалізації нею окреслених у заяві реформ. Ключовим ж ідентифікатором поза всяким сумнівом стане звільнення Юлії Тимошенко. Європейські чиновники дали зрозуміти, що якщо вони й можуть заплющити очі на різного роду порушення, то тільки не на перебування за ґратами лідера української опозиції в зв'язку з її політичною діяльністю.

Хоча, можливим і куди більш вірогідним є варіант, за якого парафування без особливого пафосу відбудеться вже в найближчі кілька місяців. Геополітична гра, не зважати на яку в сучасних реаліях не може собі дозволити жоден стратегічний гравець, штовхає Європейський Союз до розуміння, що велика, хоч і не особливо демократична Україна в орбіті ЄС із точки зору безпеки куди краще, аніж деструктивне знаряддя в руках Кремля.

Тим паче, що парафування угоди про асоціацію для ЄС особливого ризику не несе. Жодних згадувань про перспективу членства, як і про доцільність подання Україною заявки на членство в ЄС – у тексті угоди не подається.

ЄС лише визнав європейські устремління України, і вітає її європейський вибір. У тексті заяви, на приклад, це визначено наступним чином: "Лідери визнали, що Україна як європейська країна з європейською ідентичністю поділяє спільну історію та спільні цінності із країнами Європейського Союзу й визнали, що поступове зближення України і ЄС у політичній, економічній та правовій сферах сприятиме подальшому прогресу у відносинах ЄС – Україна".

А відтак, спільна заява про завершення переговорів щодо тексту угоди про асоціацію є поза всяким сумнівом вагомим кроком у взаємовідносинах між Україною і ЄС.

Водночас, це далеко не те, на що могла розраховувати Україна.

Це – скоріше декларація, яка аж ніяк не зобов'язує сторони до підписання.

І те, що ЄС відмовився в Києві навіть парафувати угоду, – більш аніж символічна дія наших європейських партнерів. Нею європейські чиновники красномовно дали зрозуміти, що попри небажання мати справу з недемократичною Україною, вони, виходячи із власних інтересів, змушені взаємодіяти із цією владою.

І в цьому контексті й у таких реаліях парафування угоди для ЄС є доцільним.

Хоча ратифікація – неможливою.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП

powered by lun.ua
"Ми можемо визначити, про яку літеру ви думаєте": навіщо штучний інтелект навчився читати думки
На особистому досвіді: Як я став вуличним музикантом у Києві
Македонія обирає НАТО та ЄС: чому зірваний референдум не зупинив перейменування держави
#УрядГройсмана: Хто і як керує Кабінетом міністрів
Усі публікації