Богом обраний, або Президент Порошенко і єдина церква

Роман РоманюкRoman Romaniuk
Михайло Марків
37558 переглядів
Вівторок, 24 квітня 2018, 23:00

"Помісна Автокефальна Українська Православна Церква є ключовим елементом нашої державності і нашої незалежності".

Подібні формулювання за останній тиждень не раз і не два звучали з вуст президента Петра Порошенка, членів його команди та багаточисельної гвардії його медійної прислуги.

Цитовану фразу президент сказав під час свого виступу в ефірі передачі "Свобода слова". Сама по собі участь першої особи держави в телевізійних ток-шоу є ознакою того, що в країні відбуваються якісь важливі політичні події.

І це справді так. Поки умовне Facebook-середовище воліє віджартовувася на тему помісної церкви, саме ця тема має всі шанси стати однією з визначальних на найближчі роки.

Принаймні, на час президентської виборчої кампанії – точно.

Уся логіка подій і навколоцерковна риторика Порошенка свідчить, що він починає велику політичну гру, ставка в якій – якщо не місце в історії, то хоча б другий президентський термін.

Тонкощі трактування канонічних норм мусять бути предметом дискусії в середовищі кліру. Нас же цікавлять можливі політичні наслідки отримання автокефалії українською церквою.

Сам Петро Порошенко намагається говорити про це відносно абстрактними формулами. Але навіть за ними прозирають смисли, здатні повністю змінити політичний розклад України.

Вірити в Порошенка

"Армія боронить українську землю. Мова боронить українське серце. Церква – боронить українську душу".
Петро Порошенко

Прийнято вважати, що у 2014 році Петро Порошенко став президентом, що називається, на емоції.

Технологи самого Петра Олексійовича у приватних розмовах люблять розповідати, що це не зовсім так. Начебто виборча кампанія Порошенка була розписана ще у 2012 році і готувалася на 2015-й або 2020-й. Залежно від ситуації.

Але нагода випробувати її випала вже у 2014 році, і Порошенко вистрелив, за кілька місяців збільшивши свою підтримку з 3-4 до 54 відсотків. Після Майдану він, у буквальному розумінні слова, зловив народну хвилю.

Напередодні четвертої річниці президентства Петро Олексійович знову потребує чогось подібного. Вибудувана ним система влади відверто не вражає своїми результатами. Навіть її керованість викликає великі питання. Паралельно з цим один за одним виникають як не корупційні скандали, то репутаційні провали типу відпочинку на Мальдівах.

Цілком прогнозовано електоральні рейтинги Порошенка плавно, але неухильно йдуть донизу. Часом Петро Олексійович опускається в президентських опитуваннях до зовсім непристойного четвертого місця.

При цьому жодних видимих, прогнозованих, матеріальних точок росту попросту немає.

Частина технологів радить Порошенку "перебивати позитив" у прем'єра Володимира Гройсмана. Але всі основні успіхи прем'єра – це не вибухові речі, здатні дати відчутний ріст. Що пенсійна, що медична, що освітня реформи – це дуже довготривалі і складно пояснювані трансформації, осяжний ефект від яких буде дуже нескоро.

Словом, якби Порошенку треба було виграти округ у Вінницькій області, то "перебитого" в Гройсмана позитиву йому б вистачило. Але перед Петром Олексійовичем стоїть завдання іншого порядку – переламати кількарічну негативну динаміку рейтингу і переобратися на другий президентський термін.

Читайте також
Децентралізація виборів, або Порошенко і регіони
Декларація слабкості і декларація сили
Арсен Аваков: У мене є план. Умовно, взяти спочатку окремо Горлівку
Разом – сила? Чи піде Порошенко у виборчий ва-банк
А як це зробити, коли навіть здобуття Україною безвізового режиму з ЄС, про що говорилось і мріялось роками, не дало Порошенку тривалих електоральних плюсів?

Якось один зі стратегів президента Ігор Гринів пояснював журналістам у парламенті, чому в Україні не можливий Майдан за гроші:

"Розумієте, українці не виходять за гроші. Можна зібрати бабусь під Нацбанк на три години покричати за 100 гривень, але Майдан так не збереш. Українці виходять, тільки коли зачіпають їхнє сокровенне: гордість, свободу. Це щось ірраціональне, що стосується основи життя. Вони тільки так виходять".

І голосують вони так само. Можна купити собі місце на мажоритарному окрузі, але купити крісло президента не можна. Який би в тебе не був адміністративний чи фінансовий ресурс. Це щось глибинне, архетипне, ірраціональне і стихійне.

Саме це і треба зараз Порошенку. Якесь ірраціональне збурення, здатне відмести всю раціональну возню, розмови про корупцію, про стагнацію, про відсутність реформ тощо, тощо, тощо… Врешті, він сам, хай і завуальовано, про це обмовився на згаданому ефірі:

"Я абсолютно переконаний, що рішення про отримання Українською Православною Церквою Томосу про автокефалію викличе величезний підйом українського національного духу. Ми маємо всі відповідально діяти для того, щоб це відбулося".

Якщо це станеться, то головним бенефіціаром нової хвилі суспільного піднесення стане ніхто інший як Порошенко. Фактично, одним рішенням Вселенського патріарха Петро Олексійович може отримати підтримку десятків мільйонів вірян.

Більше 20 років кожен із них ходив у храми УПЦ Київського патріархату чи Автокефальної церкви і весь цей час відчував себе ображеним. Невизнання його церкви не відвертало його від неї, але крапля за краплею відкладалося неприємним осадом "розкольництва" і "неканонічності".

Якщо ж Томос на автокефалію стане реальністю, то кожна ложечка справжнього, канонічно визнаного причастя, яку священики десятка тисяч церков вкладатимуть в уста мільйонів своїх вірян, буде так чи інакше заслугою Порошенка.

І якщо він зможе конвертувати її в електоральну підтримку, то ніякі Мальдіви вже не матимуть значення. Це буде підтримка іншого, ірраціонального порядку. Повернення гідності. Реалізація мрії. Що проти цього мільярдні корупційні схеми в оборонці чи в НКРЕКП?

Для чого тобі вірити Порошенку, якщо ти віриш у нього?

Президент історичного масштабу

"Це не церковне питання. Це не просто державне питання. Це історична подія, коли в Україну за багато сотень років повернеться своя власна Церква".
Петро Порошенко

Порошенку потрібна масштабна перемога. От уже другий рік уся політика в Україні крутиться навколо питання наступних президентських виборів.

Почалася вона зі спроби так званої "стратегічної дев'ятки", до якої входять президент і лідери парламентської більшості, організувати спільну політичну силу. Справжня причина тих перемовин про похід на парламентські вибори 2019 року єдиною силою полягала в потребі визначити, хто піде кандидатом від влади на вибори президентські.

Зрозуміло, що Порошенко бачив єдиним можливим кандидатом себе. Однак "партнери" з "Народного фронту" і прем'єр Володимир Гройсман не були аж так переконані, що інших кандидатів, окрім Петра Олексійовича, немає.

Власне, з цієї невизначеності і постав конфлікт президентської команди з "фронтовиками" та прем'єром.

Порошенко хотів контролювати ухвалення всіх рішень, мати вирішальний голос у всіх важливих справах тепер і зберегти таку ситуацію після виборів президента 2019 року.

Натомість Арсеній Яценюк, Арсен Аваков і віднедавна Володимир Гройсман погоджувалися підтримати Петра Олексійовича, але в обмін на те, що він відмовиться від левової частини повноважень на користь Кабміну і Верховної Ради.

Одноосібної більшості в Раді Порошенко не має, як і більшості за столом Кабміну. Усі спроби президентської команди зламати цю ситуацію через погрози то достроковими виборами, то відставкою уряду ніякого відчутного результату не мали. Навпаки, партнери-опоненти Порошенка почали ледь не відкрито говорити, що взагалі не вірять у можливість його переобрання.

І постійне падіння рейтингів президента тільки додавало їм сміливості.

Порошенко мусив продемонструвати силу і зробити це з розмахом. Щоб кожен, хто сумнівався в його можливостях, подумав іще раз.

Президенту конче необхідно було продемонструвати масштабність власної фігури. Мовляв, гляньте, крім мене таких речей ніхто не осилить. І я, фактично, роблю це без вас. А що ви будете робити без мене?

Питання помісної української церкви підходило для цієї демонстрації сили якнайкраще. Якщо Порошенку, як непублічно обіцяють в АП, вдасться до літа вирішити це питання, то його позиції в переговорах з "партнерами" відчутно посиляться.

Консолідація сил

"А на сьогоднішній день ми бачимо жахливу ситуацію, коли Україна оголошена канонічною територією Російської Федерації. Що це, як не територіальні претензії?".
Петро Порошенко

Окрім проблем з рейтингом і партнерами в Петра Порошенка є й інша, не така очевидна проблема. У нього немає противника.

Зрозуміло, що кожен український політик з першої десятки президентських опитувань – ворог Порошенку. Але проблема в тому, що їх, по-перше, занадто багато, а по-друге, більшості з них у другому турі Порошенко програє вибори.

Прагнучи переобратися на другий термін, Порошенко потребує явного, одного противника, який ще й був би слабшим за нього. Натомість останні опитування показують, що він має 5-6 опонентів, кожен із яких має шанси виграти.

"Ми не знаємо, як написати стратегію перемоги Порошенка, бо не розуміємо, проти кого її писати. Електоральні поля порвані, сусідні області, які голосували завжди однаково, тепер голосують по-різному. Невідомий склад другого туру, 40% невизначених, незрозуміле основне електоральне поле боротьби. Хто буде лідером на Сході, хто на Заході?", – бідкався півроку тому в розмові з УП один із технологів Порошенка.

Зрозуміло, що головну загрозу в АП бачать у Юлії Тимошенко. Але є ще й позасистемні політики типу Святослава Вакарчука, які без жодних зусиль ходять у лідерах рейтингів.

Єдиний, у кого Порошенко, згідно з опитуваннями, більш-менш комфортно виграв би другий тур – це лідер "Опоблоку" Юрій Бойко. Але його електорат так само розділений між ним, Вадимом Рабіновичем і ще кількома меншими фігурами. У другий тур Бойко може і не вийти.

Як би дивно це не звучало, але спроба Порошенка добитися автокефалії для Української православної церкви може дати шанс Бойку.

Уже зараз очевидно, що кампанія за створення самостійної української церкви матиме одночасно поляризаційний і консолідуючий ефект на українське суспільство.

З одного боку, уся православна спільнота, а це десятки мільйонів людей, різко поляризується на прихожан нової помісної церкви і прихожан УПЦ МП, яка нікуди не подінеться.

З іншого боку – всередині цих груп відбудеться сильна консолідація перед обличчям можливих зіткнень і конфліктів.

Уже зараз президент Порошенко намагається зайняти роль виразника волі умовної "проукраїнської" церковної спільноти. Але одразу постає питання, до кого ж по політичний захист звернуться умовні "проросійські" православні? До Юлії Тимошенко? Чи все-таки до воцерковленого мільярдера-депутата Вадима Новинського і його політичного соратника Юрія Бойка? Питання, швидше, риторичне.

Велика політична гра, у якій президент Петро Порошенко намагається розіграти "церковну карту", може принести йому величезні дивіденди. Ставки – височезні. Як, врешті, і ризики.

Поляризація суспільства на базі релігійних переконань – вкрай вибухонебезпечна ситуація. Будь-яка дрібниця, захоплений храм чи кривава сутичка здатні спровокувати непередбачувані наслідки. Група хай навіть засланих провокаторів здатна позбавити країну решток стабільності. Якщо і не частин території. Це треба розуміти.

Порошенко ув'язується у, якщо так можна сказати, церковну геополітику, яка схожа на звичайні політичні ігри, але має свою специфіку.

Без України РПЦ перестане бути найбільшою і, значить, найвпливовішою православною церквою світу. РПЦ – яка є однією з основ нинішньої російської ідеологічної машини.

Там, де ображають російське православ'я, цілком може знайтися місце і російській державі, російським спецслужбам, а то й російським танкам.

Крім того, відкритий конфлікт з РПЦ цілком може закінчитися православним розколом, яким уже лякають патріарха Варфоломія ІІ. Чи піде він на надання автокефалії українській церкві перед обличчям такої небезпеки – питання.

Якщо він відмовиться від цієї ідеї, то президент Порошенко отримає рівно стільки електорального негативу, як міг би отримати позитиву. Чи матиме він після цього якесь політичне майбутнє – також питання відкрите.

Але така вона – гра у велику політику.  

Роман Романюк, УП

powered by lun.ua
Олександр Данилюк: У якийсь момент я сказав: "Давайте визнаємо, що це уряд імпотентів"
#УрядГройсмана-3. Прем'єр і його "малий Кабмін"
Україна готує китайську проблему: чому урядова обіцянка може дорого коштувати державі
Андрій Мацола: Зараз будь-який бізнесмен може обирати — платити хабарі чи ні
Усі публікації