Теорія стресу і практика надії 

Те, що правління Зе!команди може обернутися для України реваншем і капітуляцією, не зовсім порожні слова.

Справа не в тому, що президент і його оточення нібито сплять і бачать, як би реабілітувати "регіоналів" і принизитися перед агресором заради "миру".

Реванш і капітуляція – це ймовірний сценарій українського майбутнього, якщо реформаторська політика нової влади зазнає краху.

Коли перевтомлений виборець відчує, що і "нові обличчя" його обдурили.

Український дистрес

У 2016 році, оцінюючи суспільні чинники, які викликають щоденний стрес, українці ставили на перше місце війну та військову загрозу. Далі йшли соціально-політична нестабільність, корупція і незадовільний фінансовий стан.

Якщо провести подібне опитування сьогодні, вочевидь, результати будуть аналогічні. 

Війна триває, військова загроза не зникає. У зв'язку з виборами й зміною влади посилилася суспільно-політична нестабільність. Корупція залишається всюдисущою. Більшість українців досі не відчувають покращення добробуту. 

Ці стресори атакують громадян у двох просторах – реальному, ставлячи в жорсткі соціальні умови, та інформаційному, формуючи безрадісну картину реальності.

Канадський фізіолог Ганс Сельє виділяв три стадії стресу: тривога, опір і виснаження. 

Шостий рік Україна переживає комплексний стрес – військовий і політико-економічний. 

На якому етапі ми сьогодні?

На стадії тривоги настає усвідомлення, що звичні умови кардинально змінилися. Мобілізуються сили, аби протистояти зовнішньому впливу.

Цей етап українці пережили приблизно з січня по серпень 2014-го. Майдан, "російська весна", звільнення й втрата територій, Іловайськ, економічна криза.

На стадії опору докладаються активні зусилля, аби пристосуватися до нових умов. Ця фаза тривала в Україні орієнтовно з вересня 2014-го до кінця 2015-го. Перші Мінські угоди, Дебальцеве, другий "Мінськ", поглиблення економічної кризи.

Перебіг стадії виснаження залежить від того, чим завершилася фаза опору. Якщо успішно – відбувається повернення до зони комфорту. Якщо невдало, виникає дистрес – занепад сил, пригніченість, відчуття безвиході.

На цьому етапі українці перебували приблизно в 2016-2018 роках. Блокада Донбасу, слабке і нестійке зростання економіки, стрімке падіння народної довіри до влади.

Ця стадія, судячи з усього, обернулася для України масовим дистресом – соціально-політичним та інформаційним. 

Тривала перевтома може діяти на людей по-різному. Ламати фізично, спричиняючи соматичні захворювання. Доводити до емоційної кризи, коли вірними здаються лише прості відповіді та легкі рішення. Руйнувати ціннісно-смислові орієнтири.

До слова, у 2018 році рівень смертності у країні випередив показники попередніх двох років. У 2017-му Україна закріпила лідерство в Європі за кількістю психічних захворювань. А від різних нервових розладів страждав кожен третій українець. При цьому найчастішою причиною психічних порушень були алкоголь і наркотики.

Як може вплинути на перевтомлену людину новий стрес?

Є два варіанти: ще більше погіршити стан або надихнути. 

Останнє можливе, коли у новому життєвому виклику людина бачить значущий сенс. Який запалює світло в кінці тунелю або мобілізує перед лицем загрози. 

Утім, оскільки таке пожвавлення відбувається на тлі дистресу, людина, швидше за все, і далі буде задовольнятися простими відповідями й легкими рішеннями. Які будуть здаватися їй обнадійливими та далекоглядними.

На практиці ці відповіді та рішення можуть справді виявитися правильними. Якщо ж ні, відкривається фінішна пряма до клінічної депресії.

Аналогічно і з суспільством.

Привид "реваншу"

Вибори і зміна влади – це завжди соціальний стрес.

Політична невизначеність підвищує градус суспільної напруги. Активізується масова свідомість. Загострюються громадянські емоції. Колективні переживання щодо теперішнього й спогади про минуле актуалізуються в очікуваннях від майбутнього.

2019 рік. Президентська кампанія. На тлі соціально-політичного та інформаційного дистресу у більшості українських виборців прокидається надія. Почуття, яке шепоче, що не все ще втрачено.

У меншості наростає тривога, яка змушує стрепенутися перед лицем невідомості й непередбачуваності.

Більшість знаходить просту відповідь: "озеленення" влади. Комедійний і політично незаплямований актор уособив те, чого хочеться людям у стані хронічної втоми. Новизни і легкості.

Проста відповідь меншості: "Ні капітуляції та реваншу!". Бордовий колір, яким давила на масову свідомість реклама Петра Порошенка, добре ілюстрував цю політичну емоцію. Консервативний протест.

До речі, є думка, що любителі бордового кольору – це колишні шанувальники червоного, яких побило життя, змусивши зробити певні висновки. 

Свої висновки екс-президент зробив у недавньому інтерв'ю УП – уже після того, як бордова "Солідарність" перетворилася на синьо-жовту "Європейську". 

Підводячи підсумки парламентських виборів, Порошенко двічі торкнувся теми громадянських почуттів.

Перший фрагмент:

"... Я точно наголошую, що зараз панує два почуття. Перше почуття – це не довіра, а надія. Ті, хто проголосували, на щось надіються і мають на це підстави, мають на це право. Я буду дуже щасливий, якщо їхні надії справдяться.

Інші, їх теж велика кількість, мають тривогу. І вони на це мають право. Це абсолютно обґрунтоване почуття. Я би дуже хотів, щоб тривога не виправдалася, а надія виправдалася".

Другий фрагмент:

"... Люди голосують за свою надію. Це перше. Люди голосують за те, щоб показати, що вони зробили правильний вибір під час президентської кампанії. Це їхнє право. Я цей вибір шаную".

У показовій емпатії Петра Олексійовича прозирає образа на тих, хто пов'язав надію не з ним. Але по суті сперечатися з ним важко.

Так, на парламентських перегонах більшість виборців Володимира Зеленського саме підтверджували власний вибір. Голосуючи наосліп за партійний список "Слуги народу" та її мажоритарника.

У стані суспільно-політичного та інформаційного дистресу це було їхнє легке рішення. Наче за принципом леза Оккама: "Не слід множити сутності без необхідності". 

Ейнштейн уточнював цей принцип так: усе необхідно спрощувати настільки, наскільки тільки можливо, але не більше того. Чи розумно спростив свій вибір український виборець, який поставив все на "зеро", покаже час.

Якщо ж правління Зеленського і його команди виявиться провальним, слід очікувати, що на наступних президентських і парламентських виборах будуть екстремально антирекордні явки. 

Такою буде ціна масового розчарування в "нових обличчях", чергового національного дистресу.

І цілком зрозуміло, яким "мировим" політсилам найбільше зіграє на руку такий сценарій. І чим це загрожуватиме українській державності.

Тому саме нова влада несе відповідальність за недопущення справжнього реваншу, який неминуче приведе до капітуляції. 

Батько і діти

Інша проблема, що багато виборців Зе!команди заздалегідь прирекли себе на розчарування. Причина – завищені очікування, продиктовані непотоплюваним патерналізмом. 

Соціологи фіксують, що серед українців спостерігається поступовий відхід від патерналістських настроїв. Однак позиція більшості досі незмінна: саме держава повинна брати на себе відповідальність за благополуччя кожного громадянина. 

Навіть серед наймолодших, найзаможніших і людей з вищою освітою 60% виступають за наведення порядку, навіть якщо заради цього доведеться піти на обмеження демократичних свобод.

Що стосується сьогоднішніх патерналістських очікувань від нової влади, яка, власне, підігріває подібні настрої, виходить приблизно така картина:

Наостанок варто зауважити ще на одному принципі, який стосується інформаційного стресу. 

Які б у нас не були політичні смаки, і чим би ми не керувалися – надією або тривогою, надмірне споживання інформації не підвищує нашу обізнаність і компетентність. 

Це робить нас дратівливими, розсіяними, нездатними тверезо мислити і бачити ліс за деревами.

Як пише фахівець із "чорних лебедів" Нассім Талеб, що більше у нас даних, то вище ймовірність у них потонути.

Євген Середа, для УП