"Привіт, мене звати Станіслав, і я програв п'ять мільйонів на ставках". Сповідь лудомана

Середа, 12 травня 2021, 05:30
Фото: Дмитро Ларін

"Мене звати Ольга, і в моїй сім’ї є людина, залежна від азартних ігор. Те, що для вас називається сухо "лудоманія", є кошмаром мого життя і драмою останні вісім років".

Цей короткий спіч нардепа Ольги Бєлькової про свого сина, виголошений тремтячим голосом з трибуни парламенту, – хрестоматійний приклад того, що таке лудоманія. Ігрова залежність. Хвороба, яка ховається в міжнародній класифікації під символами "F.63".

34-річний колишній художник і арт-дилер Станіслав Силантьєв, що зіткнувся зі схожою проблемою, зважився піти далі, ніж Ольга Бєлькова. Він погодився докладно і публічно розповісти читачам "Української правди" власну історію.

Не так давно Станіслав жив богемно, організовував виставки, торгував антикваріатом, картинами і ні в чому собі не відмовляв. Але дуже швидко став патологічним ігроманом, втративши гроші, репутацію, довіру друзів і рідних.

Кількість і частота ставок на спортивні події, зроблених Силантьєвим, для простої людини здається нереальною. "За рік і чотири місяці я поставив 53 тисячі разів. Програв понад п'ять мільйонів гривень", – каже він.

"Спочатку позбувся всієї готівки, – розповідає Силантьєв. – Потім почав розпродавати особисту колекцію з трьохсот предметів мистецтва. У мене були роботи авангардиста Василя Єрмілова, харків'янина Вадима Богданова, одесита Леоніда Войцехова. Була графіка Ігоря Подальчука, учасника Венеціанської бієнале".

Все, з чим тепер залишився Станіслав, – борги в півмільйона гривень і картинка з планом квартири, яку він втратив, але досі називає "своєю".

"Моя прекрасна квартира в Чернівцях, – показує він зображення у смартфоні. – Моя мрія: 83 квадратних метрів, дві кімнати, великий коридор на 10 "квадратів". Старий фонд, будинок 1920-х років. Три і шість висота стель. Ліпнина, камін...

Купив її за 45 тисяч, а продав терміново за 31 тисячу доларів, які програв на ставках".

Від того, що сталося зі Станіславом, не застрахований ніхто. В Україні відкритий доступ до безлічі сайтів, де можно робити ставки, грати в казино і лотереї. Їхню рекламу можна зустріти всюди. Їх просувають відомі блогери і зірки спорту, яким довіряють багато людей, особливо молодь.

Зареєструватися на таких сайтах можуть навіть неповнолітні – букмекерам не вигідно проводити верифікацію особистості.

В Україні працює багато букмекерських контор, але описаний випадок стосується однієї з них, бо заснований на особистому досвіді одного конкретного гравця.

У своєму непростому лудоманському камінгауті Станіслав Силантьєв бачить місію: перестати приховувати від суспільства важку і масову хворобу, яку культивують представники і лобісти багатомільярдного ринку азартних ігор.

"Я знаю, що після цього інтерв'ю буде багато хейтерів. Я знаю, що скажуть: "Сам винен". Букмекерам вигідно налаштовувати громадську думку проти лудоманів, перекладати всю відповідальність на таких, як я", – каже Станіслав.

УП передає історію хвороби лудомана від першої особи.

Легкі гроші

Я народився в Південно-Сахалінську, в 1987 році, коли моя мати-українка, актриса, була на театральних гастролях. У п'ять місяців я переїхав в Україну, в смт Глибока Чернівецької області, в будинок бабусі й дідуся. Там прожив 18 років, закінчив школу.

 
Станіслав Силантьєв: "Я ніколи не захоплювався спортом. Ніколи не відстежував результати матчів. Нічого зі спорту в моєму організмі не було"
Всі фото: Дмитро Ларін

У моєї матері була нав'язлива ідея відправити мене вчитися на юриста в Бургундський університет. Я вивчав французьку на спеціальних курсах у Чернівцях. Але нічого не вийшло – Франція тоді ускладнила отримання віз.

Я вступив на юридичний факультет у Чернівцях, через чотири місяці пішов через конфлікт з викладачем. Поїхав до Львова, в Академію мистецтв. У 2013 році закінчив бакалаврат. Магістратуру закінчував в Києві, в НАОМА (Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури – УП). Влаштувався на роботу в Національний центр Олександра Довженка.

Моє життя в столиці була занадто неквапливим, богемним, можна сказати. За добу міг легко заробити півтори тисячі доларів. Я був арт-дилером, знав колекціонерів і дилерів в інших містах.

Мені потрібно було всього два дзвінка. Набираю, наприклад, Одесу: "Привіт, у тебе є Стас Подліпський 90-го року?". Це такий концептуаліст. Мені відповідають: "Є. 1 300 доларів". Я кажу клієнту, великому чиновнику в одному з міністерств в Києві: "Є! 2 800". "Що? Максимум 2 500!", – каже він. І так я заробляю 1 200 доларів.

Я сидів в орендованій двокімнатній квартирі на Ковпака, 4. Не знав, чим зайнятися, не був інтегрований у суспільство. Уже тоді перебував в ізоляції, і це зіграло зі мною злий жарт.

Гроші були легкі. Наприклад, одну картину купуєш за 300-400 доларів, а продаєш у три-п'ять разів дорожче. Так я продав колекцію робіт одного з представників українського андеграунду за кілька десятків тисяч доларів.

 
"Якщо людина раз поставила, виграла і побачила в цьому можливий дохід – все, вона вже хвора"
 
2017 рік. Національний художній музей. Станіслав Силантьєв на виставці за два роки до хвороби

Найбільшим моїм доходом з однієї картини були 6 000 доларів за роботу львівського художника Юрія Щербатенка 1970 року "На палубі". Там голі жінки і чоловіки загоряють на білому теплоході.

Останнім моїм активом були 130 робіт Юрія Болси, дуже талановитого художника з Червонограда Львівської області. Я йому платив стипендію, а він малював і відправляв мені свої роботи. Цю колекцію я потім продав одному київському айтішнику, і все програв в букмекерській конторі.

Важка хвороба

Я ніколи не був азартною людиною. У дитинстві тільки в шахи, шашки грав – це азартні ігри? Playstation, приставки мене не цікавили.

Палю IQOS. Алкоголь не вживаю. До наркотичних речовин пристрасті теж не маю.

Я – лудоман з гіперзалежністю. За рік і чотири місяці я зробив 53 тисячі ставок. Програв понад п’ять мільйонів гривень. Виходить, що в середньому робив близько 110 ставок на добу. Це називається "реактивна лудоманія" – людина не може втриматися, ставить безперервно, перманентно.

Коли ти стаєш лудоманом, твій розум не належить твоєму тілу.

Все почалося восени 2019 року, коли мама попросила полетіти в Італію до мого молодшого брата, щоб вивести його зі стану депресії. Після закінчення музичної школи імені Лисенка в Києві він переїхав, вступив до консерваторії в Салерно. І йому було складно асимілюватися в іншій країні.

Я купив квиток, вилетів з Жулян в Каподікіно (аеропорт Неаполя – УП). В Італії провів одинадцять днів. Побачив, що брат робить ставки, і вирішив за компанію спробувати. Перший раз поставив навмання 20 євро на два футбольні матчі Серії А. Одна ставка зайшла, інша – ні. Я виграв 45 євро. Це запаморочило голову.

 
За два роки до хвороби. Станіслав Силантьєв сповнений сил і планів на майбутнє
 
"Лудоман в Україні – асоціальний суб'єкт. На нього ніде не чекають, він залишається біля розбитого корита"

Одержимим і залежним я став фактично з першого дня ставок. Повертався в Україну з однією думкою: як тільки приземлюся, відразу поставлю. Дозволити собі я міг багато. У мене тоді було 60 000 доларів готівки, які лежали в квартирі на Ковпака, в антресолі.

Після прильоту я зареєструвався в Parimatch. Почав ставити в цій конторі, бо вона на кожному стовпі, у всіх інформаційних ресурсах. На порносайт зайдеш под**чити, а там – вони. В YouTube – теж. По вулиці йдеш, в метро їдеш – і тут вони.

Контору рекламував Євген Кошовий. Потім так звані "амбасадори": Конор Макгрегор, Майк Тайсон та інші знаменитості.

Довідка. Parimatch – міжнародний холдинг з пропискою на Кіпрі, в Лімасолі. Працює в Україні, Росії, Молдові, Грузії, Казахстані, в Африці. Залучає до реклами відомих спортсменів, співпрацює з європейськими футбольними клубами, є титульним партнером ФК "Шахтар" і одним зі спонсорів збірної України з футболу.

За даними ЕП, основний власник Parimatch в Україні – непублічний бізнесмен Едуард Швіндлерман. Ще одним співзасновником називають Тетяну Білоруську. 

За даними CEO Parimatch Сергія Портнова, які він озвучив в 2019 році, витрати на маркетинг становили не менше 60 мільйонів доларів на рік.

У грудні 2020 року Parimatch Foundation, благодійний фонд холдингу Parimatch, за ініціативи Володимира Зеленського відкрив безкоштовну ковзанку біля Офісу президента.

Живий труп

Мій рахунок в особистому кабінеті №1619668. На ньому залишилися 1787 гривень 85 копійок. Мій обліковий запис на сайті заблокували. Для них я – "аномальний кейс", занадто емоційний. Так мені сказали. Я для букмекерської контори вже проблемний.

Я пам'ятаю напам'ять всі шістнадцятизначні номери чотирьох своїх банківських карт і СVV-коди. Так багато разів робив одну і ту ж операцію, що знаю всі ці цифри, як "Заповіт" Шевченка, який в школі вчать.

Лудоманія змінює сильно зсередини, перетворює тебе на іншу людину. Я відокремився від знайомих і близьких. Весь був у грі. Побудував для себе альтернативну реальність.

Ти прокидаєшся з телефоном в руках і засинаєш з ним. Дуже часто не їси. Ідеш в туалет, однією рукою, перепрошую, член тримаєш, іншою робиш ставки. Поки переходиш вулицю від світлофора до світлофора – ставиш.

 
2013 рік. "Будинок кіно" в Києві. Актриса Лариса Кадочникова та Станіслав Силантьєв за шість років до хвороби
 
"Коли система підсаджує тебе на гру, ти входиш у раж і себе вже не контролюєш. Продаєш все тільки для того, щоб зробити ставку"

Лудомани – вправні брехуни, придумають все, щоби виманити гроші. Я досі винен. У мене 24 кредитних організації МФО (мікропозики – УП), колектори постійно дзвонять. Погрожували матері.

Мій чистий борг перед МФО і банками становить 200 тисяч гривень. Якщо сюди включити відсотки, то сума подвоїлася б. Але давайте говорити про реальні гроші, а не про відсотки. Ще я винен приватним особам в цілому 8 500 доларів.

Які у мене почуття? Ніякі. Нічого не відчуваю. Взагалі. Повна апатія. Мені соромно давати інтерв'ю, але в цьому для мене є якась місія. А брати гроші, коли ти лудоман, не соромно. Просто переступаєш через себе.

Лудоман – живий труп. Ти мало рухаєшся, повільно вмираєш. Ти переносиш кілотонни стресу, твій організм завжди напружений. Через це виникають проблеми з судинами. Інфаркти трапляються у людей, інсульти.

Поки лудоман доходить до суїциду, з його організмом відбувається багато нехороших речей. У тебе немає життєвих сил, щоби сказати: "Все, досить! Пішов я на пробіжку".

 
"За день я міг зробити і 800 доларів, і 1 000. Але міг і програти 50 000, 100 000 гривень"

Українське суспільство погано поінформоване на тему лудоманії. У букмекерів який інтерес? Щоб люди про це не дізналися. Немає проблеми – немає резонансу. Немає резонансу – немає ніякої підтримки ані від держави, ані від бізнесу.

Україна повинна усвідомити проблему. Потрібно говорити про лудоманію, позначити якісь маркери: хто бере в цьому участь, яка вина особисто моя, яка частка провини держави, яка власників "ігорки".

Довідка. У 2020 році в Україні законодавчо легалізували азартні ігри. Був створений спеціальний орган – Комісія з регулювання азартних ігор і лотерей (КРАІЛ), яка видає ліцензії.

Одним із головних ініціаторів легалізації грального бізнесу в Україні називають Бориса Баума, який народився в Латвії та є позаштатним радником заступника голови ОПУ Кирила Тимошенка.

Як повідомляли журналісти bihus.info, до і після початку війни на Донбасі Баум працював з російсько-українською групою VS Energy. Зокрема, він входив до наглядової ради Нікопольського заводу феросплавів, на якому VS Energy стала партнером Віктора Пінчука та Ігоря Коломойського.

З Кирилом Тимошенком Бориса Баума познайомив Давид Арахамія. У 2020 році Баум отримав українське громадянство від Володимира Зеленського. Сьогодні Баум – перший заступник голови консультативно-експертної ради КРАІЛ.

Суїцидальний бізнес

Молодий лудоман з Львівської області в день свого народження повісився в шкільній котельні. У Житомирі 19-річний хлопець спалив себе заживо. Скільки в Україні лудоманів? Скільки з них закінчує життя самогубством? Ніхто не веде статистику. МВС, СБУ, ОПУ – нікому не вигідно зупинити цю смертоносну машину.

Всім вигідно розповідати про боротьбу із зовнішнім агресором на Донбасі. Але багато людей гине "на гражданкє", в тому числі й атошники, які теж грають в онлайн-казино, роблять ставки на спорт, влазять у борги.

Щоб зрозуміти масштаби проблеми в Україні, я відштовхуюсь від досвіду невеликої Грузії, де давно легалізували гральний бізнес і отримали безліч проблем. У реабілітаційній інфраструктурі грузини просунулися далі, ніж ми. У нас її просто немає.

 
"Лудоманія руйнує сім'ї, долі. Один лудоман залучає до своїх хвороби і проблем багато людей: рідних, друзів і знайомих"

У Грузії багато неурядових організацій, які борються з лудоманією, беруть участь в законодавчих ініціативах. Я спілкувався з Гугою Беселія (керівник грузинського Центру із запобігання лудоманії і азартних ігор – УП), який розповів про реальну ситуацію.

У країні з населенням 3,7 мільйона, в гру втягнуті за різними даними від 400 до 700 тисяч грузин. Фактично 10-20% громадян. З липня по грудень 2019 року 19 ігроманів у віці від 14 до 31 року наклали на себе руки. Ще було сім "невдалих" спроб самогубства.

Грузини щомісяця витрачають від 30 до 40 мільйонів доларів на ставки та казино. Помножте це приблизно на десять, і отримаєте обсяги "ігорки" в Україні. У цьому бізнесі дуже легкі гроші. Забудовнику, скажімо, потрібно кілька років і купа грошей, щоб перетворити 400 доларів собівартості квадратного метра в 800 доларів комерційної вартості. А "ігорка" – це миттєві гроші, в необмеженій кількості.

Ігрові структури виводять мільйони на офшорні рахунки. У разі чого, у їх власників є два-три паспорти, поїхав – і до побачення! Пред'являти претензії нікому, подавати в суд нема на кого.

Представники грального бізнесу вибивають через лобістів найнижчі податкові ставки, а свій бізнес розширюють не в Європі і США, а в Танзанії, Ефіопії, Судані та інших африканських країнах. Там, де панує беззаконня, бідність, правовий нігілізм.

Фактично кілька мільйонів українців – гравці, їхні рідні, ті, хто позичає лудоманам гроші і не отримує назад – збагачують 10-20 персонажів, які або перебувають у владі, або мають там потужне лобі. Мільярдні доходи дарують ігровим структурам великі привілеї. Ці структури перетворюються на величезні центри влади.

 
"Коли в українців відбирають мільярди гривень за допомогою шахрайських схем – це не бізнес"

Букмекери не збираються витрачати жодної гривні на реабілітаційні програми. Соціальні питання їм не цікаві. У кращому випадку їх цікавлять якісь "офіси відповідальної гри". Говорячи просто – це коли людині пояснюєш, що недобре програвати 1 000 доларів в день. Потрібно програвати 500. А решта 500 ти програєш завтра. Ось і вся концепція.

60% українців проти легалізації азартних ігор. Але Верховній Раді все одно, вони ухвалюють закон і його підписує президент. Можна багато знімати сюжетів для ТБ, писати в інтернеті про те, що легалізація виводить ринок з тіні. Що податки підуть на соціальні програми. Нісенітниця, звичайні балаканина і популізм!

Бізнес і політика в Україні синонімічні поняття. Все куплено, від нас нічого не залежить. Поліція все знає, гральні заклади продовжують працювати нелегально. Для чого створюють сьогодні цей ринок азартних ігор? Для того, щоб перерозподілити його, закрити невеликі контори, і стати монополістами.

Довідка. Головним мотивом легалізації грального бізнесу в Україні називають залучення додаткових доходів до бюджету. Офіційних даних про те, скільки грошей проходить через букмекерські контори, лотереї і казино, немає.

За суб'єктивною оцінкою Бориса Баума, річний обсяг грального ринку України становить 20 мільярдів доларів (або близько 560 мільярдів гривень).

До бюджету на 2021 рік Мінфін заклав всього 7,4 мільярда гривень надходжень від "ігорки". Але перший квартал показав, що навіть ця цифра надто оптимістична. При цьому Баум назвав "помилкою" розрахунки Мінфіну. А зрив плану надходжень до бюджету пояснив відсутністю поправок до Податкового кодексу, через що забуксувала легалізація та видача ліцензій. Тож "ігорка" в Україні в цілому, як і раніше, залишається в тіні.

За перші чотири місяці 2021 року держава отримало всього близько 570 мільйонів гривень від видачі ліцензій представникам грального бізнесу.

Не гра

З висоти мого досвіду я відмовляюся від формулювання "гра". Будь-яка букмекерська контора заточена на те, щоб відібрати гроші. Гра – це рівні умови для двох гравців: по шість, наприклад, карт в "дурня" і колода перед вами.

Коли ти потрапляєш до букмекерів, вони починають мурижити різні теми. Гра в конторі – це набір програм. Там працюють айтішники, психологи, маркетологи, аналітики, соціологи.

З'являються якісь помилки, ти телефонуєш в службу підтримки, тобі кажуть: "Вибачте, ми зараз все виправимо". Але не всі помічають ці "збої" в програмі, втрачаючи гроші.

Я відмовляюся говорити про те, що я програв. Тому що немає гри. Ці гроші в мене відібрали.

Мій товариш, який займається IT-технологіями, каже, що багато айтішників не йдуть працювати на букмекерів, тому що знають: софт, який там розробляють, заточений на обдурювання.

Букмекери, онлайн-казино, інші організації роблять все можливе, щоб підсадити вас на голку. Дають грошові бонуси, запрошують на спортивні змагання, нагороджують gold-статусом. Закріплюють за вами особистого vip-менеджера, який намагається задовольнити будь-які примхи, обслуговує тебе і твій рахунок.

 
"Коли ти підсів на ставки, усвідомлюєш, що відбувається, але нічого зробити вже не можеш. Лудоманія – це психічне відхилення"

За рік "гри" мені присвоїли vip-статус, дали менеджера. І навіть запросили на Паркову, 16а, в PM Hall (ресторан та івент-простір; розміщується в КВЦ "Парковий", в якому знаходиться офіс "Слуги народу" і де Володимир Зеленський проводив форуми та брифінги – УП).

Це було якесь інтерв'ю-опитування. Я погодився приїхати. У мені, напевно, зіграло щось на зразок стокгольмського синдрому. Хотів подивитися в очі своїх катів.

Переді мною сиділо кілька людей, вони ставили запитання і знімали на камеру. Яка була у них мета? Дізнатися, хто ти такий. Звідки у тебе гроші та скільки ще є. Хто твої рідні. Які будуть ризики, якщо розкрутити мене на більше. Чи маю я впливових знайомих. Чи публічна я особа.

Говорити про легалізацію "ігорки" в Україні абсурдно. Яка легалізація, якщо МВС, СБУ, Мінфін, Мін'юст не помічають порушень? Незважаючи на підписаний президентом закон, онлайн-казино, букмекерські контори продовжують працювати нелегально, як і раніше, без ліцензій. Та й видані ліцензії не змінюють ситуацію.

Ти підеш до суду, поскаржишся, що тебе обдурили контори, які працюють і знаходяться в Україні незаконно, а тобі дадуть відповідь: "Сам винен. Ти – мавпа, а я – цар гори".

Довідка. На початку 2020 року Печерський райсуд заборонив доступ до 59 сайтів, онлайн-казино і букмекерських контор, в тому числі і однієї з найбільших - parimatch.com. 11 березня 2021 року КРАІЛ повідомила про скарги на цей ресурс. У КРАІЛ заявили, що будь-яка діяльність на цій платформі незаконна. При цьому Комісія видала ліцензію ТОВ "Паріматч", яка має право працювати на майданчику pm.ua.

ТОВ "Паріматч" – "дочка" міжнародного холдингу Parimatch. СEO української "Паріматч" – Наталя Гілевич, багато років працювала в "Баядера Груп", великому алкогольному холдингу.

Станом на кінець квітня 2021 року сайт pm.ua так і не розпочав роботу. На головній сторінці – лише оголошення про те, що компанія готується до повноцінного запуску на території України.

У мережі є також ресурс parimatch.ua, який виконує презентаційну, рекламну функцію.

На сайті parimatch.com продовжують приймати ставки від українців.

 
Скрін інформповідомлення з сайту КРАІЛ, зроблений під час підготовки матеріалу. До моменту його публікації цей заклик держоргану до громадськості став недоступним

Вина

Ви можете сказати: "Хто ж тобі винен, крім тебе самого?". Так, частину провини я усвідомлюю, людина завжди у відповіді за свої вчинки. Але я не приймаю всю провину на себе. Звичайна людина безсила, коли стикається з величезною гральною машиною.

Про яку одноосібну вину гравця можна говорити, якщо держава закриває очі на шахрайство, на нелегальний бізнес?

Якщо молода людина купує наркотики і гине від передозу, вона що – сама винна? Хтось же їй ці наркотики продав. Ще хтось зробив так, щоб вона про ці наркотики дізналася. Хтось загітував.

У тебе, скажімо, апендицит. Ти йдеш на операцію і вмираєш на хірургічному столі. Тобі кажуть: "Ти сам пішов до цього хірурга, а міг піти до Віктора Петровича!".

 
"Держава видає ліцензії різним ТОВ, прокладкам компаній, які не збираються виходити з офшорів"

Негативне ставлення суспільства до лудоманів, перекладання всієї відповідальності на них – це те, що потрібно власникам грального бізнесу, його лобістам і бенефіціарам у владі.

Букмекерські контори легко ховаються в платіжних терміналах під виглядом "спортивного покеру". Ти можеш спокійно поповнити там рахунок.

Влада каже про те, де за законом повинні знаходитися казино, але будь-який школяр може стати ігроманом. Для того, щоб програти своє життя, людині не потрібно нікуди йти, ні в який гральний заклад. Потрібен тільки телефон і інтернет.

Неповнолітній може спокійно зареєструватися на сайті, залишивши номер телефону, ПІБ і номер банківської карти мами або тата. Контора не проводитиме верифікацію. Їм байдуже. Немає системи контролю.

Вони будуть проводити верифікацію, вимагати виписки з рахунку, інші документи, якщо ви виграєте крупно і їм потрібно буде віддавати вам гроші. А школяру, який витратив гроші батьків, скажуть: "Друже, ти порушив правила, тобі немає 18-ти".

Букмекери в Україні відмовляються від "концепції ППС" – пунктів прийомів ставок. Я вважаю, що верифікація має проходити фізично. Ти приходиш з усіма особистими документами в реальну контору і тобі відкривають рахунок.

Договір оферти, під яким тобі пропонують поставити галочку на сайті, складений так, що букмекерська контора знімає з себе будь-яку відповідальність за все, що з тобою потім відбудеться. Букмекер може в односторонньому порядку змінити правила і навіть не попередити тебе. Він може скасувати виграш, і довести ти нічого не зможеш.

Покарання

Нормальним моє спілкування з друзями, рідними зараз назвати не можна. Я наробив чимало помилок, які спокутувати доведеться довго. Я заліз у борги.

Програш п'яти мільйонів дуже важко пережити. Я досі не змирився з цим. Трохи більше року тому у мене було все, не було цієї брудної ситуації. Я чесно заробляв, відкладав.

Гроші – не єдиний ресурс, який можна програти в азартних іграх. Я програв все: довіру рідних і близьких, репутацію. Я втратив людську гідність.

Для мене це покарання. Щось неправильно, значить, в житті робив. Якось мене життя обсмикнуло.

Я був досить публічною людиною в Києві. Організовував виставки в PinchukArtCentre, в Національному художньому музеї, у Львівській картинній галереї. У своїй ніші зайняв досить непогану позицію. Але це все перетворилося на ніщо.

 
2018 рік. Відкриття виставки Львівського мистецтва 1960-1990-их в PichukArtCentr. Віктор Пінчук, Олена Пінчук та Станіслав Силантьєв за рік до хвороби

Думаю, у мене немає шансів повернутися до того, що я мав. У моїй професійній сфері лудоманія закриває всі двері. Немає до тебе довіри. Та й я не хочу підставляти людей своїм шлейфом з кредитами і програшем.

В Україні, на жаль, немає реабілітаційних центрів і фахівців в достатній кількості, які б допомагали таким, як я. А ті, що є, більше схожі на секти, закриті структури, де обіцяють "кодування" за гроші, яких у залізлих в борги лудоманів, ясна річ, немає.

Україні потрібен центр для боротьби з лудоманією. Це не моя особиста мрія, а необхідність. Суспільству потрібно об'єднатися в боротьбі з нелегальним гральним бізнесом. Не можна закриватися в невеликі ком'юніті і займатися самобичуванням: "Ми винні у всьому!". Потрібно говорити про проблему і її масштаби відкрито.

Лудоман – це статус на все життя.

Лудоманія – як хронічна хвороба. Ти заганяєш її в стадію ремісії, можливо навіть забуваєш на деякий час про неї. Але потім щось сталося, ти перенервував – і можеш знову повернутися до так званої "гри".

 
"На що б я зараз витратив гроші, якщо б їх не програв? З огляду на свою сьогоднішню позицію і досвід, частина точно пішла б на відкриття центру допомоги лудоманів"

Поставив би я зараз, якби в мене гроші? Ніхто не знає. Не можу відповісти на це питання щиро. Було б лицемірством сказати: "Ні, ви що?! Тепер я інший!".

Я поки за своє его не ручаюся.

Євген Руденко, Дмитро Ларін, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Євген Руденко, журналіст УП
Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: "Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?". Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді