Залягти на дно в Ужгороді. Чим живе місто, де немає ракетних атак та комендантської години
![](https://img.pravda.com/images/doc/f/2/f2801a6-1680.jpg)
Закарпаття – єдиний регіон України, який живе під час війни без комендантської години. Сюди, лише за одним винятком, російські ракети не прилітали.
Закарпатці кажуть: справа не в нібито таємних домовленостях Орбана та Путіна. А у відсутності стратегічних підприємств та об'єктів, у гірському ландшафті та близькості до кількох країн ЄС, членів НАТО.
Безпека та спокійний сон коштують дорого: ціни на ринку нерухомості Ужгорода після вторгнення РФ випередили столичні. Заможні українці готові значно переплачувати за оренду та купівлю квартир, щоб мати "запасний аеродром" у місті, яке буквально впирається в кордон зі Словаччиною.
Як змінює Ужгород наплив віп-біженців? Що говорять про туристів та ухилянтів? І чому найвіддаленіший від фронту обласний центр України не може стояти осторонь? Читайте в репортажі УП.
Ялта
У першій половині літа вулиці кварталу Малий Галагов наповнює запах квітучих лип. Аромат стає густішим і солодшим після дощів, які часто, але не надовго втамовують тридцятиградусну спеку.
Мешканцю мегаполісу Ужгород здається не містом, а ботсадом: із платанами, кипарисами, кущами троянд та гортензій.
2022-го року схожість Ужгорода з курортом багато переселенців сприйняли по-своєму.
– Минулого літа почали рятуватися від спеки в річці, – розповідає журналіст, публіцист та фотограф Андрій Тараненко. – Немов Ялта: там лежать, там і там. Прямо на Набережній. Дикуни в очах місцевих.
![Довжина річки Уж 127 кілометрів, 21 з яких вона тече у Словаччині](http://img.pravda.com/images/doc/8/5/8520fa6-3-----.jpg)
Тараненко переїхав сюди за два місяці до вторгнення. Найменший обласний центр України, від якого до восьми європейських столиць ближче, ніж до Києва, здавався ідеальним місцем для творчої роботи.
– Після 24 лютого в затишному містечку з'явилися натовпи біженців та величезні корки, – посміхається Андрій. – Зараз вже не така ситуація, але зміни є.
В Ужгороді, який упирається в Словаччину, де діє п'ята стаття НАТО, більшість біженців не затримувалися. Ті, хто не мав законної можливості виїхати або не хотів зв'язуватися з "рєшалами" на кордоні, залишався надовго, впливаючи на звичний стан речей.
– Комусь не подобалось, що капучино роблять на звичайному, а не кокосовому молоці, – згадує Тараненко. – А одна жіночка в Мукачеві якось написала пост у Facebook, що нарешті знайшла нормального майстра манікюру в "цій дірі". Правда, потім публічно вибачалася.
![Реконструйована частина від площі Шандора Петефі до пішохідного мосту](http://img.pravda.com/images/doc/6/0/60c91a5-4-----.jpg)
![Липову алею на правому березі Ужа висадили чехи наприкінці 1920-х](http://img.pravda.com/images/doc/a/9/a9bb899-5-----.jpg)
Безпеку Ужгорода, куди не прилітають ракети, конвертують у прибуток усі, хто раніше купував тут нерухомість. Зокрема й місцеві контрабандисти: вони й раніше активно вкладали в новобудови, але попит на них не був великий. Сьогодні на ринку залишилося небагато гідних пропозицій.
– У дворах приватних будинків значно побільшало великих собак, – помічає менш очевидні зміни Андрій Тараненко. – На воротах, які ніколи не зачинялись, з'явились електронні замки.
На берегах річки, хоча б від мосту до мосту влада винищила борщівник, з яким тут завжди були проблеми. Так що приїжджі, які там масово почали засмагати, зробили місцевим послугу.
![Хрестовоздвиженський греко-католицький катедральний собор](http://img.pravda.com/images/doc/9/1/9140767-6-1----.jpg)
Ціна
Віп-біженців на набережних Ужгорода впізнати не складно. Вони сидять із коктейлями на терасах. Ходять під липами у Celine, Louis Vuitton та Balenciaga. Вигулюють шпіців та чихуахуа. Займаються бігом та велоспортом.
За безпеку та спокій Ужгород платить високу ціну. Вона не в меню та чеках ресторанів. Не на сторінках airbnb, booking.com чи olх. А в кількох десятках могил на місцевому Пагорбі Слави – лише невеликій частині всіх військових поховань у регіоні.
– Немає такої сім'ї, де б не було військових серед родичів, друзів, знайомих або сусідів, – каже письменник та волонтер Андрій Любка. – За кількістю населення Закарпаття – малюсенький регіон. До того ж найбільша сільська область: у нас майже немає міст. В Ужгороді було 115 тисяч та ще 80 тисяч в Мукачеві.
Тут діє певна родинно-кланова система: всі всіх знають. Всі між собою в якийсь момент родичі.
![Платанова алея, яка веде до Боздоського парку](http://img.pravda.com/images/doc/2/c/2c2dd47-7-2----.jpg)
![Могили українських воїнів на Пагорбі Славі біля цвинтаря Кальварія](http://img.pravda.com/images/doc/6/e/6e302ca-8-2----.jpg)
Минулого року, коли 128-а окрема штурмова бригада розпочинала деокупацію Херсонщини, Закарпаття поринуло у масову жалобу.
– Люди в місті ходили з волоссям дибки. Було видно, як всі це проживають. Тому що серед загиблих не "хтось там", а люди, яких ти знаєш особисто, – згадує Андрій.
Розвідник Павло з позивним "Бур" зі 128-ої пішов воювати 24 лютого. Він кинув бізнес з електромонтажу та гараж з власною колекцією з 18 ретромотоциклів у Іршаві.
![17.02.2023 року Павло отримав важке поранення від ворожого іранського ПТУРу](http://img.pravda.com/images/doc/8/e/8e989c4-9-----.jpg)
– Я не став чекати, коли росіяни прийдуть сюди, на Закарпаття, – розповідає "Бур". – Коли ти знаєш, що сім'я в безпеці, що твоя дитина не буде закопуватися у землю, коли буде щось летіти, воювати набагато легше.
– В мене майже всі знайомі у війську, а друзі – всі, – продовжує боєць. – Хто не у війську, той не друг. Ми пішли першими, бо вільні люди. А той, хто залишився, ті раби (має на увазі місцевих – УП), вони навіть тут не можуть "заспокоїти" тих, хто понаїхав та качає права.
Спостерігаючи за біженцями на липовій алеї Набережної, Бур тримає себе в руках, одна з яких після поранення не працює.
![Виставка харків’янина Віктора Ковтуна в художньому музеї імені Бокшая](http://img.pravda.com/images/doc/f/f/ff9676b-10-2----.jpg)
– Я рахую себе сильним чоловіком, – каже боєць. – Не розраховував на пошану, винагороду. Йшов захищати конкретно свою сім'ю та територію. А моя територія – не тільки Закарпаття та мій город.
– Все через прогалини у законі, – продовжує. – Тут стільки "опікунів" одразу. Вони "купили" собі бабушку – оформили опікунство. Іншому повістку вручають, він у військкомат не йде. Ця повістка нічого не вартує.
Воєнкоми та комендати рвуть бабло по-максимуму. А потім йде по Набережній якась "пачка" хімії з неприродніми біцепсами, якого мені важко мужиком назвати. Собачка з ним та жінка – "пачка" ботокса.
Схрещення
У магазині крафтових продуктів на площі Петефі продають медовий пряник із фундуком та зображенням 48-річного Федора Шандора.
Картинка на упаковці змальована з фотографії, що стала відомою у світі: український професор у повній амуніції читає онлайн-лекції своїм студентам з окопу.
Шандор, якого ЗМІ назвали можливим майбутнім послом України в Будапешті – один із кількох сотень закарпатських угорців, які пішли на війну.
Під час невеликої відпустки в Ужгороді Шандор спостерігає за змінами в місті.
![На пішохідному мосту до туристів додалися внутрішньо переміщені особи](http://img.pravda.com/images/doc/8/7/8748eef-11-1----.jpg)
– Стало більше попиту на дорожчий сегмент, – каже він. – Наприклад, кав'ярня "Штефаньо" для звичайного закарпатця – то трошки дорогувато. Він більше ходить туди в неділю, після церкви. А тепер там кожний день повно людей.
Сторонні гроші та нові люди приносять із собою свіжі сервіси. На початку року в новобудові на Слов'янській набережній, де "двушку" продають за 179 тисяч доларів, відкрила свій салон краси Алла Барановська, дружина Миколи Тищенка.
Але як кандидату соціологічних наук Шандору цікаво інше: "притирання", яке відбувається між місцевими та переселенцями. Суперечності та конфлікти досі трапляються, особливо в невеликих населених пунктах.
![Попри ракетну безпеку в Ужгороді дотримуються протоколів](http://img.pravda.com/images/doc/e/a/eae84a0-12-1----.jpg)
![У дворі хрестовоздвиженського собору](http://img.pravda.com/images/doc/0/2/0250bf0-13-1----.jpg)
– Ті, хто був на Закарпатті більше, ніж три дні, стає закарпатцем, виходу в нього немає, – сміється професор. – Закарпатці поглинуть любого манкурта, але і манкурт принесе щось нове.
Я дуже радий, що відбулося ментальне схрещення українців. Раніше був Схід, Захід, Північ, Південь, а тепер Україна. І нікуди від того не втечеш.
Люди в Ужгороді, каже Шандор, цю нову реальність уже починають усвідомлювати та приймати.
– Це наш сімейно-клановий спосіб життя вже почав руйнуватися. В малюсеньких громадах цього ще не відбулося, але відбудеться. Остаточно. Без змін, – впевнений науковець і молодший сержант.
Пошуки
– В Ужгороді немає такої екзальтованості, як у Львові, – каже журналіст Андрій Тараненко. – Але це не означає, що всім байдуже на війну. Просто настрій такий: "Тихіше! Спокійніше! Продовжуємо допомагати нашим хлопцям, які там, далеко, воюють за нас".
Під цей портрет підходить блогер та активіст Марк Мельниченко. У своєму YouTube-каналі "Моя українська мрія" та Instagram він показує, як побудувати з нуля та облаштувати глиняну хату. Як виростити хурму, ківі та інжир. Як правильно сортувати сміття.
![Андрій Любка (ліворуч) та Марк Мельниченко з його першим волонтерським авто](http://img.pravda.com/images/doc/3/0/30b026f-14-----.jpg)
– Я ламаю два стереотипи, – розповідає Марк. – Перший: на Закарпатті ніби дистанціювалися від війни. Другий: що людину, яка працює на землі, не цікавить політика, історія та культура.
На момент повномасштабного вторгнення Мельниченко, кухар-технолог за освітою, жив та працював на екофермі в Німеччині. Але вирішив повернутись.
З волонтерами збирав чай у Карпатах та відправляв на фронт. Відвозив пораненим бійцям до ужгородського шпиталю черешню, персики та виноград.
Купив на донати передплатників дрони-камікадзе та "своє" перше авто для фронту – пікап за 200 тисяч.
Через близькість до багатьох країн Європи Закарпаття стало одним із головних "хабів" з перегону машин для військових.
![Мініскульпутура](http://img.pravda.com/images/doc/0/0/0021728-15-1----.jpg)
![За фасадами Першої Чехословацької республіки 1918-1938 років](http://img.pravda.com/images/doc/2/c/2c860a8-16-----.jpg)
"Купив 164-е авто за ваші гроші. Купив 165-те, 166-те" – звіти у Facebook письменника та волонтера Андрія Любки з'являються так само часто, як і відвідувачі у кондитерській "Штефаньо".
Поки ужгородські волонтери продовжують шукати по всій Європі техніку для Сил оборони України, сам Ужгород, як каже Любка, перебуває в пошуках себе.
– Ми бачимо приплив нових людей, ідей. У сфері послуг, сервісів, на ринку нерухомості, в ресторанному бізнесі відчувається подих нової конкуренції. Бачимо релокацію підприємств на Закарпаття.
Для мене було шоком дізнатися, що в Ужгороді, де 15 років не було "Книгарні Є", відкривають вже другу, – посміхається Любка.
– Дуже багато змін, які ми ще по-справжньому не впіймали, – додає. – Чи будуть вони сталими? Думаю, так. Демографічна, соціальна картина регіону, безумовно, зміниться. Але яким саме буде Закарпаття, Ужгород, поки спрогнозувати важко.
![Перед демонтажем Пушкіна акціоністи](http://img.pravda.com/images/doc/4/6/4670221-17-1----.jpg)
Досконала любов
"В Ужгороді попрощалися з 25-річним Еріком Штилом".
Із 49-річним Леонідом Дербаком. 23-річним Віктором Синьком. 30-річним Антонієм Рабелем. 27-річним Михайлом Рущаком…
Стрічки місцевих новин наповнюють некрологи про загиблих воїнів.
З динаміків Горянської ротонди, унікальної церкви на одному з пагорбів, що на околицях Ужгорода, лунає п'ятнична проповідь греко-католицького священника Богдана Савули.
![Горянська ротонда – унікальна кам’яна церква Закарпаття. Вчені не визначились з її точним віком. Розбіг складає від 9-го до 11 століття](http://img.pravda.com/images/doc/6/b/6b454e3-18-1----.jpg)
"Спитайте себе, чи готові ви померти за когось? – голос пастиря доповнює співи птахів і шепіт вітру. – Всі хочуть жити, але померти за когось – досконала, правдива любов. Це любов Божа.
Зараз багато хлопців, які йдуть на передову, розуміють, що можуть не повернутися. Це є досконала любов.
Зараз дуже сильний час. Можна сказати, ми є свідками створення нової любові, нової генерації людей, які готові вмирати, щоб захистити свою церков, країну, свою сім'ю".
![Отець Богдан: Було враження що рано чи пізно война буде. Багато хто говорив, що якщо ми захочемо жити самостійно, росіяни прийдуть нас вбивати](http://img.pravda.com/images/doc/8/5/851b3d5-19-1----.jpg)
![Фрески ротонди написані в стилі італійської школи Джотто у 14-му столітті](http://img.pravda.com/images/doc/c/8/c8073f0-20-----.jpg)
Після 24 лютого отець Богдан поховав чотирьох мешканців Горян, села, яке пів століття тому стало одним із районів Ужгорода.
– Я був вражений, скільки хлопців від мене (з парафії – УП) пішли воювати, – розповідає він. – Вчора один хлопчина і випити любив, і до роботи, ну, такий… А тут встає і каже: "Не можу дома сидіти".
Чужого лиха немає, каже Богдан Савула. Війна стосується всіх.
Зокрема й тих, хто приїжджає до Ужгорода, аби забутися. Хто ходить у тіні величезних лип на ужгородській Набережній Незалежності.
В один із спекотних літніх днів тут, у районі Народної площі, знову прощаються із загиблим воїном.
На обличчях тих, хто ще не помітив труну, спокійні, щасливі посмішки. Але ще мить – і вони зникають.
Перехожа дівчина в топіку з написом "Ukraine" та з пакетом величезної закарпатської полуниці, побачивши траурну церемонію, зупиняється та починає плакати.
Приємний, солодкий запах ужгородських лип ненадовго стає нудотним.
![Церемонія прощання із загиблим воїном біля Набережної Незалежності](http://img.pravda.com/images/doc/0/b/0b9808a-21-1----.jpg)
Євген Руденко – УП