Про Степана Б. і Остапа Б., або Роздуми напередодні Дня перемоги

Понеділок, 12 квітня 2010, 12:29

"Якщо ви несете принцип свободи, ви ніколи не будете вбивати. Вбивши, ви вже не вільний..."
Олесь Бердник, український письменник

З обговорення на інтернет-форумі: "Як усякий політик, Бандера сповідував принцип єзуїтів: "Мета виправдовує засоби".  Й при  цьому зовсім забув християнський постулат: "Добрими намірами вистелено дорогу в пекло". Бандера - не герой і не зрадник. Бандера - політик. І цим сказано все!"

Черговий галас навколо імені Степана Бандери нагадав мені випадок, що трапився на уроці суспільствознавства в нашому 10-В класі. І було це рівно 25 років тому. Черненко вже помер, але слово "перебудова" ще не набуло свого "сакрального" змісту...

Отже, якось наприкінці уроку наша історичка, обвівши поглядом клас, урочисто промовила: "Запам'ятайте, діти, учення Маркса-Енгельса-Леніна правильне, бо воно... (артистична пауза) наукове".

"А чому воно наукове?" - з місця запитав наш класний розумака Ігор Т. А класний цинік Володимир К. тихенько, але так, щоб почули всі, відповів: "Бо воно правильне". "Ну от, я дуже рада, що ви засвоїли матеріал," - підвела риску вчителька...

На згадку про це залишився афоризм. Одразу після дзвінка його сформулювала гостра на язик Танька Г., до речі, єдина в класі, хто розмовляв по-російськи, оскільки раніше вчилася у великому місті: "Почему я такая красивая? - Потому что умная. - А почему я умная? - Потому что красивая..."

До чого тут Степан Бандера? Так у його ж прихильників дуже схожа логіка.

Чому Степан Бандера герой? - Бо він боровся за Україну. - За яку Україну? - За вільну. - Від кого вільну? - Від ворогів. - А хто ті вороги? - Усі, проти кого боровся Бандера... І так далі, і таке інше.

Про результати боротьби навіть не йдеться. Боровся, отже, герой...

Чим Ленін гірший за Бандеру?

Зауважу: я не сумніваюсь, що Бандера був великим патріотом. Настільки великим, що пожертвував не лише своїм життям, але й життям своїх близьких - заради щасливої України. Щасливої, зрозуміло, в його уявленні, бо ж кожен із нас щастя розуміє по-своєму.

Я навіть не здивуюся, якщо вцілілі родичі пана Степана пишалися ним.

Матері шахидів, кажуть, теж дуже гордяться синами й доньками, коли ті гинуть "за віру й Аллаха". Та й більшість терористів світу керуються найблагороднішим з мотивів - зробити життя на Землі кращим.

От тільки щастя у світі від їхніх подвигів не додається. Лише поповнюється море крові і сліз...

Дєдушка Ленін, до речі, плануючи свою "маленьку заварушку", теж мріяв не про "срібло й злато" для себе, а про "щастя для всього людства". Ну, а те, що ціною стане життя декількох мільйонів чоловік, то нічого. Зате ж потім усі заживуть, як у раю...

У Бандери плани були скромнішими.

Щастя не для всього світу, а лише для українців. Щоправда, точного визначення, хто є справжнім українцем, він не дав.

Цікаво, чи зарахував би він до "сонму обраних", наприклад, мене? Адже я, хоча й розмовляю українською, і вареники вправно ліплю, проте маю дві зовсім неукраїнські риси.

Отже, Степан Бандера боровся за Україну.

Якими методами? - Правильними, кажуть його прихильники.

Мирних жителів бандерівці не вбивали, ні. Ну хіба що випадково, коли стикалися в лісі з якимось подорожнім... Або, наприклад, таке "миленьке" пояснення, його я прочитала в коментарях на УП: "Якщо хлопці приходили до хати і їх там пригощали отруєним борщем, то господарів, дійсно, знищували. Але, тут "все по правді": навіщо ті пішли на контакт із совєтами?"

Логічний виклад, не заперечую.

Але в мене маленьке запитаннячко: чи не бувало так, що "справедливі хлопці" відправляли на той світ, до купи зі зрадниками, і стареньку тещу господаря, й малолітніх діточок, та ще й сусідку, що зайшла на хвильку позичити солі?..

Замість того щоб шукати справедливість, гайда краще в ліс по гриби

Я не виправдовую методів, якими боролася з УПА радянська влада. Напевно, вони були жахливими.

Проте серед солдат, котрих кинули на бій з "бандерівщиною",  теж, мабуть, траплялися люди всілякі. Зокрема, й такі, уся провина яких полягала лише в тому, що вони, як особи "мужеского пола", були призвані до лав армії...

Кажете, це несправедливо, що ветерани УПА не мають від української держави пільг?

Але будемо відвертими: хіба Україна отримала незалежність завдяки воякам УПА? Тут треба дякувати скоріш за все історичному збігу обставин, Господу Богу, Всесвіту тощо.

Що ж до справедливості...

Слова "війна" й "справедливість" взагалі дуже погано сполучаються між собою. Це мені ще в дитинстві пояснив тато, чий батько, а мені дід, загинув на фронті.

Про дітей загиблих солдат радянська влада, як відомо, турбувалася набагато менше, ніж про сім'ї тих, хто повернувся з фронту. І моєму татові було трохи образливо, коли його однокласники, що мали батьків-ветеранів, їли на свята смачні цукерки, а він лише облизувався.

І дрова сім'ям тих однокласників привозили прямо у двір. А тато років з восьми разом зі своєю мамою взимку ходив до лісу за хмизом...

"Розумієш, у житті не все здається правильним і справедливим, - сказав мені якось батько,  коли ми з ним збирали чорниці. І додав, показуючи на величезного білого гриба, що випадково трапився на нашій дорозі. - Але ж воно від того не стає менш прекрасним, правда ж?.."

Той, хто для тебе - правий, для когось іншого є "лівим"

Коли я думаю про події, що точилися в Західній Україні, та й взагалі в Україні, в Європі, у світі, в середині минулого століття, мене охоплює одне-єдине почуття - величезний жаль.

Мені жаль усіх.

І свого діда, який так і не потримав на руках новонародженого сина... І німця, від чиєї кулі дід загинув... І Володю Дубініна, чиє ім'я носив наш піонерський загін...

І усіх хлопчиків, яким довелося пережити те саме, що й маленькому героєві чудової новели Василя Портяка "Гуцульський рік". Його батько, сільський священик, ні з ким не воював, за всіх молився, але все рівно опинився між жорнами: "Вночі одні, а вдень інші. Ці - "продав!", а ті - "банду прячешь?"...

Ось що пише хлопчик своєму татові, засланому в Сибір:

"Дєдику, я цей календар потихеньку сховав та й тепер ховаю, аж доки ви прийдете. Ви прийдете? Бо я в мами питаю, а вона лиш уводно плаче, а сьогодні сварила нас із Михайликом, що ми носили свічечку на зарінок, де баба загребена.

А Настуню приймали в піонери, то вона сказала, що баба була бандитка, а ви слуга опіуму і ще всякі слова. Я мамі розказав, а мама знову плакала і сказала, що добре зробила, і я тепер нічого не розумію.

Вертайтеся, дєдику, скоріше. Дмитрик."

...І Степана Бандеру мені також жаль.

Хто знає, може він був народжений для того, щоб сконструювати машину, котра полегшила б обробку городів на схилах Карпатських гір. І гуцулам вже не треба було б, як стефаниковському Івану Дідуху, ламати хребет, тягаючи важке каміння. Або посадити диво-сад... Чи написати п'єсу, за глибиною рівну "Гамлету"...

А натомість він усе життя з кимось боровся, керував терактами, утікав і переховувався, усіх підозрював, і сам був під підозрою...

Навряд чи він був при цьому щасливим.

Коли закінчиться "гарматне м'ясо"

Те, що відбувалося в середині минулого століття в Україні, Європі й світі, мабуть, найточніше характеризується словом - ЖАХ.

І я не розумію, навіщо шукати якихось героїв серед картини, котра сучасній людині "з європейським мисленням", як люблять казати наші націонал-демократи, не присниться в найстрашнішому сні?

ЯКА "КРАСА ГЕРОЇЗМУ" МОЖЕ БУТИ В РОЗКИДАНИХ ПО ВСЬОМУ СВІТУ ЛЮДСЬКИХ КИШКАХ?..

Здається, Ремарк писав, що слова про "високу поетику подвигу" красиво звучать лише на мітингах. А в реальності за ними стоїть чорне, як ніч, людське горе...

Я довго не могла зрозуміти, чому здавна в суспільстві домінує думка, що герой - це той, хто вбиває й сам готовий бути вбитим? А не той, хто вирощує хліб, будує, пише геніальну музику?

Чому, щоб стати героєм, треба обов'язково піти "в бой за власть Советов", або "за вільну Україну", - і як один померти "в борьбе за это"?

Але врешті решт, здається, "дотумкала".

Просто коли хлопчикам змалечку розказувати, як це почесно - померти за Батьківщину, то правителі всіх мастей можуть не сумніватися: у них завжди буде вдосталь "гарматного м'яса".

Біснуватим адольфам та іосифам, амбітним дядям вовам і дядям мішам, а також патріотам-фанатикам, на кшталт "нашого ВСЕ" Степана Бандери, завжди буде кого вести в бій. "Заради правди й Вітчизни".

От тільки чи йде на користь вітчизні така філософія? Судячи з уроків історії, навряд чи...

Остап був добрішим

Насамкінець - про Остапа Б. із заголовку.

Як ви вже, мабуть, здогадалися, я мала на увазі  "сина лейтенанта Шмідта". У дитинстві я часто плутала незвичні для українського вуха, але схожі за звучанням слова. Ейнштейна - з Ейзенштейном, Геродота - з Геростратом.

Ну, а Степана Бандеру - з Остапом Бендером...

Був час, коли Степан здавався мені таким же пройдисвітом, як Остап. А тепер от сиджу й думаю: ні, знак рівності між ними ставити не можна.

Адже Остап Бендер - набагато добріший.

Він, як відомо, "никогда никого не убивал. Его убивали - это было". В душі Остапа, вкритою шкаралупою цинізму, все-таки є хоча б трохи того, що називають совістю.

А головне - остапова теорія "про 400 відносно чесних способів заробляння грошей" набагато безпечніша для навколишнього світу, ніж несамовита жага Степана Бандери будь-якою ціною "ощасливити" свій народ...

Р.S. Все, що я написала - це просто мої думки. Без жодної претензії на "істину в останній інстанції"...

Світлана Наконечна, спеціально для УП



powered by lun.ua

Хто з київських "комунальників" ефективно витрачає бюджетні кошти, а хто – ні?

Еуґен Шауман - той, що наважився чинити спротив несправедливості

Як зібрати кошти на допомогу: 5 креативних та дієвих способів

Попереджаючи кризи: якою буде система гарантування вкладів завтра?

Країна-дитина або держава-копіпаст

Справа Гандзюк. 96 днів пекла за 5 тисяч доларів