Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Ця держава існує для нас

Вівторок, 25 травня 2010, 11:34

Перемога Віктора Януковича на президентських виборах поставила перед українцями безліч запитань, на які кожен намагається дати відповідь самотужки, виходячи із власних симпатій, переконань та політичних поглядів. Натомість, Янукович не просто став президентом України. Він разом зі своєю партією отримав усю повноту влади - контрольовану Партією регіонів більшість у парламенті та уряд.

У світовій практиці така повнота влади часто використовувалася для швидкого й ефективного впровадження реформ, які у свою чергу призводили до економічного зростання країни.

Хрестоматійним є приклад Рузвельта, який вивів Сполучені Штати із кризи. Але Рузвельт від перших днів приходу до влади задекларував ті кроки, які дозволять цю кризу подолати.

Януковичу складніше.

Він став на чолі розколотої навпіл країни. Половина виборців вважає його "своїм хлопцем", який, нарешті, почне розмовляти з ними зрозумілою для них мовою та гарантуватиме їм спокій і стабільність. Інша ж і значна частина вважає його ледь не чужинцем, влада якого є ефемерною та тимчасовою, дивним непорозумінням, у яке не хочеться вірити.

Це суспільство ніколи не було настільки розділеним.

Навіть за часів Леоніда Кучми, попри всі закиди щодо вад тієї епохи, ніхто всерйоз не міг подумати, що Україна може розділитися навпіл.

Під час перших президентських виборів Леоніда Кравчука спочатку підтримав Схід, а вже на других виборах його підтримав Захід. Те саме було й із Кучмою, якого обрали східні області, а переобрали вже в тому числі й західні.

Ця традиція перервалася під час "помаранчевої революції" 2004 року.

В той час група технологів, яка нібито працювала на Януковича, уперше почала будувати кампанію, використовуючи різноманітні культурні особливості Сходу та Заходу країни. Ідеологи "помаранчевих" прийняли цю гру. Їм теж було вигідно згуртувати електорат в основному навколо національних гасел. Так було набагато простіше - "львівські" проти "донецьких", "івано-франківські" проти "луганських".

У такому протистоянні ані "львівським", ані "донецьким" ніколи не загрожуватиме зникнення з політичної арени.

Ані першим, ані другим не потрібно робити непопулярні кроки, непотрібно впроваджувати реформи. Вони всі зацікавленні в корупції. Оскільки прихід до влади гарантує контроль над фінансовими потоками, а, отже, можливість красти й збагачуватися.

Таким чином, нова влада на чолі з Віктором Януковичем має дві можливості.

Або закріпити статус-кво в політичному житті країни, і скористатися своєю сильною владою задля швидкого й монопольного збагачення, а потім втратити її в момент, коли їм буде здаватися, що вони сильні як ніколи.

Або спробувати подолати корупцію, змінити виборче законодавство, запровадивши хоча би мінімальну внутрішньопартійну демократію, яка б залежала від виборців, а не лише від партійних лідерів. І, урешті решт, почати сприймати країну такою, як вона є: з різними культурами, конфесіями, традиціями. Але для цього потрібно, щоб лідери громадянського суспільства, опозиція - теж вимагали від влади саме такого підходу, і керувалися б такими ж принципами.

Поки що цього не відбувається.

До міри знаковою для мене була історія із сюжетом про вінок, який упав на президента. Не знаю, як це відбувалося на інших каналах, але в тому, що було в нас, довелося й самому брати активну участь.

Мені, як керівнику каналу ніхто не вказував, показувати, чи ні, це відео і як показувати.

Коли редактор зайшов до мене скоріше порадитися як із колегою, аніж як із директором каналу, то першим моїм бажанням було відео не показувати. Для мене набагато цікавішим здавалося поговорити про те, що саме підписали Медведєв і Янукович. Та чи відбулася анонсована опозицією "зрада України", чи українці, отримавши дешевий газ, плавно "з'їхали" із подальших обіцянок росіянам.

Адже від того, що сильний вітер зірвав вінок біля меморіалу, нічого не змінилося в житті наших глядачів.

Так, це було кумедно. Але наскільки етично сміятися над схожою історією перед могилою невідомого солдата - питання суперечливе.

Уже коли стало відомо, що нібито чиновники з адміністрації президента намагалися обмежити показ відео з вінком, ми прийняли рішення його показати. Але не в розповіді про підсумки візиту, бо вітер до візиту справді не має жодного відношення, а наприкінці випуску, говорячи про погоду.

Хоча я твердо переконаний, що правильно було б зробити сюжет про тиск чиновників на медіа у зв'язку з вінком, якщо такий тиск справді був. Однак ми не підготували такий сюжет. 

Ми працюємо в журналістському колективі, і намагаємося приймати рішення консенсусом. Та мені, як керівнику цього колективу, прикро й неприємно, коли доводиться стикатися з партійною позицією журналістів, яка приховується заявами про свободу слова.

І стосується це не лише Віктора Януковича.

Я не вважаю, що правильно було показувати чорновий запис Юлії Тимошенко. Адже її "пропало всьо" стосувалося зовсім не політичної розгубленості, а зникнення тексту з екрану суфлера. Канали, які показували це відео, не пояснили цього глядачам. Глядачі поняття не мали, як технологічно записуються схожі виступи, і що таке телесуфлер. А, отже, вони були введені в оману.

Сміятися над Януковичем чи Тимошенко в ситуаціях, у які можуть потрапити всі люди, - значно легше, аніж розслідувати та аналізувати рішення й дії влади під час управління державою.

У свою чергу, прес-службам лідерів теж значно легше забороняти показ того чи іншого відео, аніж спробувати фахове знайти спільну мову з журналістами й суспільством.

За інформаційну політику нової адміністрації відповідає відома журналістка Ганна Герман. Днями вона заявила, що хотіла б, аби популярні шоу було довірено вести українським журналістам. Така громадянська позиція є зрозумілою та мотивованою.

Адже керівникам та власникам каналів часом буває простіше давати вказівки ведучим-іноземцям, для яких любов до України та відповідальність перед українцями може бути менш пріоритетною, аніж вигідний контракт, який завтра можна буде розірвати та повернутися на батьківщину.

Але чи може чиновник узагальнювати? Чи має право чиновник заявляти, що "ми маємо в Україні сто таких Савіків"?

Повага до людини, до особистості та індивідуальності повинна визначати не лише обличчя конкретного високопосадовця, а й влади, яку він уособлює.

Можна не погоджуватися з поведінкою Савіка,  але дивно не поважати його індивідуальність. Адже завтра люди, що уособлюють нову владу, так само поставляться до кожного з нас. Тим більше дивно чути таке від не просто посадовця, а людини, яка сама є яскравою та талановитою індивідуальністю.

Пам'ятаю, яке приємне враження та захоплення справила на мене книжка Ганни Герман "Піраміди невидимі" - якісний, талановитий та яскравий твір. Але українська цинічна політика може знищити духовно кожного з нас. І лишається лише сподіватися на те, що ті, хто поглинуті нею, знайдуть у собі сили залишатися людьми з європейськими та християнськими цінностями.

Чоловік Ганни Герман Сергій, у минулому блискучий журналіст та дипломат, видав колись книжку "Обличчя сучасної Польщі. Так це сталося". Суть цієї книги, яка стоїть у мене на книжковій полиці з дарчим написом автора, сам Сергій визначив так: "Ця держава існує для нас, а не ми для держави", - упевнено заявляють поляки. І чи не в цьому короткому твердженні знаходимо відповідь на запитання, чому одним народам вдається так багато, а іншим - так мало?"

Чи вдасться нашому народу, багато залежить від того, чи зрозуміють державні посадовці, що вони існують для нас. І ми самі повинні усвідомити, чого саме ми прагнемо. І як нам, таким різним, жити в єдиній країні.

На відміну від українців, 80% поляків підтримують членство в Європейському Союзі. Для них це не порожні слова. Оскільки щоб увійти в ЄС, поляки подолали корупцію та привели законодавство у відповідність до загальноєвропейських правил.

Жодна українська влада чи то на чолі з Кучмою, чи то на чолі з Ющенком попри всю прозахідну риторику, не спромоглася цього зробити.

Єдине, що відрізняє між собою основні політичні партії Польщі - підхід до минулого та до історії. Але сьогодні більшість громадян Польщі за соціологічними даними вважає, що заради майбутнього не потрібно повертатися до минулих дражливих тем.

Віктор Ющенко до цих тем повертався.

Він уперше забезпечив в Україні реальну свободу слова, уперше спробував сформувати цінності нової української нації. Але ці цінності стали зрозумілими лише половині країни. Інша половина мала всі підстави для себе не погодитися з тим, що Бандера й Шухевич є героями України, і що із сьогоднішньою Росією дружні стосунки є неможливими.

У Віктора Януковича та людей, які його підтримують, виникають інші спокуси. А саме - хитнути маятник сучасної історії в протилежний бік.

Але маятник потрібно зупинити.

Німці після Другої світової війни та іспанці після смерті Франко - відмовилися від того, щоб минуле стало зброєю в політичній боротьбі сучасних політиків. Саме це дозволило їм побудувати ефективні економіки. Сучасна Польща, вибудовуючи знову дружні стосунки з Росією, яку складно назвати зразком демократії, сама від цього не стає менш демократичною.

Тому неприйнятним є не сам факт підписання угоди про продовження базування Чорноморського флоту РФ у Криму в обмін на дешевший газ. Адже це може бути вигідним для нашої економіки й не становити жодних стратегічних загроз від старих не модернізованих кораблів.

Неприйнятне те, що ця угода підписувалася без жодного суспільного обговорення.

Ми й далі не знаємо, чого чекати від влади. Що ще збираються вони підписати завтра, про що говорять на таких частих зустрічах із російськими лідерами. Влада не вважає за потрібне це пояснювати.

Опозицію такі дрібниці не цікавлять - для них це лише інструмент для критики регіоналів. Для багатьох журналістів - теж. Адже розповідати про падаючі вінки значно легше. Та й взагалі, "що хорошого може зробити для України цей донецький Янукович?"

Може.

Якщо здорові професійні сили у владі зможуть перемогти тих, хто вірить, що можна обмежити свободу слова заради власного збагачення.

І якщо в суспільстві бажання жити в країні, побудованій за європейською політичною моделлю, одержить перемогу над ілюзіями того, що можна нав'язати іншій частині суспільства власні оцінки минулого, погляди та цінності.

Микола Княжицький, директор телеканалу "ТВі", спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому провалилося будівництво захисних споруд навколо енергооб'єктів

Як війна вплинула на обсяги виробництва меблів та їх експорт

Річниця атаки на Вінницю. Як відновити віру потерпілих в міжнародне право і примусити Росію заплатити за скоєне

Ще раз про розмір застав, які визначаються підозрюваним у корупції

"Клуб білого бізнесу": які умови пропонує новий законопроєкт

Сребрениця: майже тридцять років потому