Їм байдуже
Впродовж цього року Україна прожила три масштабні трагедії: зовнішньополітичну – підписання "Харківських угод"; гуманітарну – українофобські афери міністра освіти; економічну – ухвалення антиреформаторських Бюджетного і Податкового кодексів і галопуюче накопичення державного боргу.
На кожну із цих трагедій українське суспільство реагувало адекватно – протестами різних форм і масштабів.
Проти підписання Харківських угод акції протесту тривали в стінах та навколо парламенту. Протести були викликані тим, що угоди були, м'яко кажучи, несиметричні – заради примарної короткострокової економічної псевдовигоди Україна підписувалась на довготривалу військово-політичну кабалу із постійною небезпекою силового шантажу.
Проти відверто реваншистських з елементами послідовної українофобії дій міністра освіти протести пройшли під стінами Міністерства освіти та в самих навчальних закладах.
Переписування історії з антиукраїнськими трактуваннями, спотворення вдалої освітньої реформи, відверті українофобські публічні виступи, неприхована ненависть до всього українського, яка проявлялась у кожній публічній оцінці – все це не може не викликати спротиву суспільства та несприйняття ініціатора таких дій, та ще й на посаді міністра, та ще й "освіти".
Проти неякісного і антиреформаторського Податкового кодексу акції протесту пройшли по всій Україні. В Києві, на Майдані тривала "центральна" акція спротиву.
Підстав для протесту було більше ніж достатньо, адже ПК примушує малий і середній бізнес працювати у зовсім інших податкових правилах, у ще жорсткіших адміністративних лещатах. Натомість для великого бізнесу формує неадекватно лояльні умови, порушуючи принцип рівності всіх перед законом.
Які ж висновки зробила влада із своїх помилкових рішень і негативної реакції суспільства на них? Чи були ті рішення виправлені, а їх автори покарані, хоча б займаними посадами?
Влада висновки зробила, але – з точністю до навпаки.
Натхненники "Харківських угод" Клюєв та Колесніков не лише не позбулись посад, а й на додаток до своїх віце-прем'єрських отримали ще й кожен по міністерству – міністерство економічного розвитку і торгівлі та міністерство інфраструктури ( транспорту та туризму).
Головний виконавець нових енергетичних угод з РФ – Юрій Бойко – отримав (як винагороду?) на додачу до свого Міністерства енергетики ще й вугільну галузь (після ліквідації її профільного міністерства).
"Герой" гуманітарної сфери Табачник, напевне за дуже великі "заслуги", незважаючи на шалений суспільний негатив, не лише не позбувся посади, а на додаток до сфери освіти й науки отримав у своє управління ще й молодь та спорт в об'єднаному Міністерстві.
Головний економічний "реформатор" і автор Бюджетного і Податкового кодексів Тігіпко, не дивлячись на найнижчі експертні оцінки цих документів і небачені досі масові всеукраїнські акції протесту, не лише не був звільнений, а й отримав на додачу до свого віце-прем’єрства ще й Міністерство соціальної політики.
Виходить, владі абсолютно байдуже, як ставиться суспільство до її ініціатив. Вона зневажає думку українців.
От і виходить – "протестуй не протестуй – отримаєш...зміни в Кабміні".
Андрій Новак, кандидат економічних наук, голова Комітету економістів України, для УП