"Чорні діри" України або Як урятувати провінцію

42 перегляди
Четвер, 27 жовтня 2011, 14:19
Олександр Єрмак
Охтирка, Сумська область

Уже багато років в України точаться розмови про необхідність здійснення адміністративно-територіальної та земельної реформ. Ці два питання фактично найголовніші з точки зору впорядкування й облаштування простору в межах кордонів нашої держави.

Вони критично важливі не стільки для "столиць" – бо Київ, Донецьк чи Харків нікуди не дінуться – скільки для мешканців сіл і містечок у провінції. Саме там державні рішення одразу ж здійснюватимуть безпосередній вплив на повсякденне життя людей.

Зараз бурхливо обговорюються важливі деталі майбутніх змін. Але водночас мало хто зупиняється на довгострокових результатах реформування. Головне питання – у чиїх інтересах відбудуться реформи, і яку країну ми отримаємо внаслідок?

Щоб пояснити цю ситуацію, доречно згадати приклад з історії.

Коли в Україні спостерігався найуспішніший приклад регіональної політики й облаштування простору на місцях? На мій погляд, це сталося в період останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.

Калнишевський, долаючи невдоволення запорожців, усіма силами розвивав мережу хліборобських хуторів і сіл, сприяв розвитку торгівлі. Завдяки цьому, говорячи мовою марксистів, війна перестала бути головною формою економіки на українських землях.

Колишнє Дике Поле перетворилося з "дотаційного" на "донорський" регіон. Саме економічна незалежність козаків і змусила російську імператрицю зруйнувати Січ, а її отамана запроторити до Соловецького монастиря. Про це прямо написано у відомому маніфесті від 3 серпня 1775 року. Бо, маючи власну армію, спираючись на власну економічну базу, запорожці отримували поле для політичних маневрів, чого влада імперії допустити аж ніяк не могла.

По суті Калнишевський розширював життєвий простір на підконтрольній території, створював інфраструктуру, яка давала змогу прогодуватися та ще й розвивати господарство.

Сьогодні принципові завдання для України ті ж самі: і захист незалежності, і створення міцної економічної бази.

Але що відбувається в нашій державі останні 20 років?

Різке звуження сприятливого для життя простору в регіонах. Людям старшого й середнього віку жити там стає некомфортно, вони доживають, а молоді – безперспективно. Якщо немає роботи, закриваються школи та лікарні, то що там "ловити"?

Такий стан речей провокує відтік активного населення. І в підсумку ми отримуємо на території України десятки "чорних дір". Це місцевості, радіусом 50-80 кілометрів, яким не пощастило: вони опинилися на певній відстані від головних соціально-економічних центрів чи транзитних шляхів. Зазвичай, вони знаходяться на кордонах між областями й включають у себе кілька суміжних районів.

Життя на цих територіях поступово завмирає. Наявна інфраструктура деградує. Нова – не створюється.

Деякі з них ще тримаються за рахунок експлуатації радянського спадку чи природних ресурсів – надр, курортних можливостей. Але оскільки умови для зламу тенденції відсутні, тож перспектива – подальший занепад.

У підсумку тіло нашої держави стає схожим на калюжу, яка поступово висихає на сонці. Держава зсередини розпадається на острівці, ледь пов'язані між собою окремими канальцями.

Подібний стан речей міг би бути зрозумілий у пустелі, де активність концентрується навколо річок чи оаз. Він був прийнятний у Середньовіччі за часів постійних воєн, коли життя жевріло навколо укріплених центрів – замків чи фортець.

Але в Україні – державі з нормальним кліматом і благодатною природою – це незрозуміло.

Хтось скаже, що концентрація людей, капіталу, виробництв – це загальна тенденція в глобалізованому світі. Американській соціолог і економіст Саскія Сассен докладно описує феномен "домінуючих міст".

Але паралельно у всьому світі, особливо, у країнах, де аграрний сектор є важливою частиною економіки, учені й політики шукають рецепти, як уникнути диспропорцій, як створити мережу заможних, самодостатніх невеличких та середніх поселень, що зробило б національні економіки й соціальні структури більш стабільними.

Чому ж ми робимо не так, а навпаки?

В Україні економічне та соціальне "спустелювання" периферії в більшості є наслідком неадекватних дій, а частіше – простої бездіяльності чи нерозуміння тих, хто приймає рішення. Покажемо це на прикладі мого рідного міста Охтирки, бо цей приклад є кричущим.

Якщо дивитися ззовні, то Охтирка – досить благополучне місто на тлі інших. Ключове тут – "на тлі інших".

Формально, у місті навіть більш високі зарплати, ніж в обласному центрі – Сумах. Також більш-менш стабільна демографічна ситуація – населення близько 50 тисяч, смертність переважає народжуваність в 1,7 разів, але втрати компенсуються за рахунок міграції. Мабуть, завдяки цьому в недавньому дослідженні аналітичного центру "Universitas" Охтирку віднесли до переліку 22-х найбільш комфортних малих міст України.

Але якщо подивитися зсередини та в динаміці, то маємо іншу картину.

Охтирка "падає" трошки повільніше, ніж решта. Ось формула нашого "успіху".

Нинішнє благополуччя Охтирки – це залишки доробку радянських часів. Місто є одним із головних центрів нафтогазовидобутку на теренах України. За підсумками 2010 року Охтирське НГВУ забезпечувало 51% виробництва нафти й газового конденсату та 37% виробництва газу ПАТ "Укрнафта". Але при цьому всьому Охтирка – це дотаційний регіон, половину з її 110-мільйонного бюджету складають дотації!

Чому так?

Гадаю, причин кілька, але головна з них – наслідок управлінських рішень.

Зокрема, через реорганізації в компанії "Укрнафта" усі фінансові потоки замкнуті на Київ, знизився статус місцевого відділення з окремого підприємства до цеху. Місто отримує лише відрахування із зарплат нафтовиків.

При цьому видобуток постійно зменшується, а останнім часом кілька сотень працівників газовидобувного управління взагалі опинилися під загрозою звільнення. Парадокс, але нафтогазовий сектор більше не може вважатися надійною опорою "нафтової столиці" України. Бо економічно він перебуває на іншій території!

Ситуація в промисловості ще гірша.

Завод "Нафтопроммаш", де працювало 4,5 тисячі осіб, зберіг лише 5% виробництва й кадрів порівняно з радянським часом. А на офіційному сайті підприємства прямим текстом написано: "...власник має намір продати контрольний пакет акцій". Інше ключове підприємство "Сільгоспмаш" повністю знищене, устаткування порізане на металобрухт. Так само скорочена левова частка військових частин, що розташовувалися в місті й навколо нього.

Куди поділися люди? Хтось стоїть на базарі, хтось подався на заробітки деінде. У цілому запасу міцності вистачить на пару років.

А потім розпочнеться незворотній процес.

Якщо подивитися навколо Охтирки, то в радіусі близько 50 кілометрів розташовано 7 районів – Зіньківський і Котелевський Полтавської області, Лебединський, Тростянецький, Великописарівський Сумської, Красний Кут і Богодухів на Харківщині. І скрізь ситуація ще складніша!

Більш-менш тримається Тростянець за рахунок шоколадної фабрики. Але в цілому, зазначена територія – це наочний приклад "чорної діри".

Ще один парадокс полягає в тому, що розвиток цієї території ідеально вкладається в головні пріоритети держави в цілому. Але держава цього не бачить.

По-перше, Україна зацікавлена в збільшенні власного видобутку енергоносіїв, щоб зменшити залежність від імпорту. Але ми спостерігаємо зворотною тенденцію.

По-друге, в умовах зростання цін на продовольство, розвиток АПК є очевидним пріоритетом. Але для цього потрібні послідовні та ґрунтовні зміни в законодавстві.

По-третє, нам тисячу разів повторювали, що Україна має фантастичний транзитний потенціал. Згадана територія – знаходиться на перетині шляхів. Як внутрішніх у трикутнику Суми – Полтава – Харків, так і зовнішніх на російському напрямку.

Скажімо, шлях із Києва до Харкова через Охтирку на 25 кілометрів коротший, ніж через Полтаву. Але цей транспортний коридор не працює через поганий стан доріг.

Ми бачимо, що потрібен новий підхід до регіональної політики, де критерієм оцінювання реформ будуть не лише абсолютні цифри "покращення", а більш-менш рівномірний розподіл ресурсів, що дозволить створити якомога більше самодостатніх територій.

Адже з кожним роком питома вага дотаційної периферії, яка перетворюється на тягар для кількох донорських центрів, буде збільшуватися.

За таким принципом можна будувати владу в колонії, з якої ти викачуєш ресурси. Але не у власній країні.

Чи можливі зміни?

Як і завжди, перший крок: "порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих". Місцеві громади, влада, бізнес на таких територіях, повинні згуртуватися, окреслити коло спільних інтересів і сформувати коаліції на міжрайонному-міжрегіональному рівні для лобіювання.

Скажімо, якщо відремонтувати дорогу тільки в Охтирському районі Сумської області, а в Богодухівському Харківської залишити так, як є, то транзитний транспортний коридор не запрацює. А якщо питання стану доріг порушать спільно 7-8 районів, це буде виглядати, погодьтеся, більш переконливо.

Також цей субрегіон спільно володіє колосальним туристичним потенціалом, який можна розкласти на кілька міжрайонних маршрутів "вихідного дня" і спільно їх просувати в тому ж Харкові, Києві чи Дніпропетровську. Але спочатку треба побачити цей спільний інтерес і навчитися його захищати.

Можна навести безліч прикладів економічних проривів, побудованих на концентрації ресурсів чи на розвитку інформаційних технологій, фінансових інструментів постіндустріального світу.

Але ми живемо в реальній ситуації, в Україні, з її слабкими місцями й перевагами. Це наш життєвий простір. І якщо ми його остаточно занедбаємо, хтось його обов'язково облаштує.

Але без нас і не для нас.

Олександр Єрмак, Охтирка, Сумська область, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Плати штраф і бреши далі: що пропонують в президентському законопроєкті щодо недостовірного декларування
Динаміка законодавчих пропозицій від президента щодо декларування недостовірної інформації — аналіз нового законопроєкту від юристки.
Весна в Антарктиді: кам'яні гнізда люблячих пінгвінів
Зараз команда українських полярників, що цілий рік працює на станції, спостерігає велетенський пташиний базар з усіма його запахами та звуками. У цей час пінгвіни стають володарями острова – повністю окупують територію навколо станції.
Як у світі регулюють криптовалюти і коли цього очікувати в Україні
У Верховній Раді розглядатимуть законопроєкт про віртуальні активи. Як регулювання в Україні відрізнятиметься від інших країн?
Як прийняти закон про дистанційну роботу і не ускладнити життя роботодавцю
Аналітика недоліків та суперечностей законопроєкту № 4051 та обґрунтування його необхідності в нинішніх умовах, незважаючи на всі вади.
Секрет успіху серіалу "Ферзевий гамбіт" – гендерна втома
За 28 днів його подивилися понад 62 млн підписників і підписниць (а враховуючи піратські сайти, то набагато більше). Так швидко таку кількість переглядів не набирала ще жодна стрічка на ресурсі. То ж в чому секрет? Чому цей міні-серіал так активно дивляться, і не менш активно обговорюють?
Про Щастя, Україну і Маніфест
Чому українці нещасливі, як це пов’язано з Майданом та президентами, і як "перезаснувати" країну? Відкритий до обговорення проєкт документу.
Цифрові права та онлайн безпека: як захистити дітей в інтернеті
А чи знаєте ви самі, які цифрові права маєте? Насправді всі ті ж, що гарантуються Загальною декларацією прав людини 1948 року, тільки із застосуванням у цифровому світі. Що ж, поговоримо про цифрові права, які має кожна дитина.