Далі буде

154 перегляди
Четвер, 10 листопада 2011, 15:27
Сергій Доротич
голова ВГО "Союз захисту підприємництва"

"Чини з людьми так, як би ти хотів, щоб вчинили з тобою...", – ці слова прадавньої мудрості знає кожен. Окрім того, що знає, сподіваюсь, і бажає так чинити!

У цій короткій настанові сказано багато – просто і складно водночас.

Ти хочеш, щоб тобі робили добре, то роби іншим добро; хочеш, щоб тобі говорили правду – не бреши сам; хочеш, щоб любили – люби всім серцем.

Складно – бо сутність більшості людей полягає у зворотньому. Ми хочемо мати все не віддаючи. Чи це закон накопичення енергії, чи це просто жлобство, не знаю. Прикро, що ця складність десь у середині більшості з нас. У більшості з нас – УКРАЇНЦІВ.

Розуміючи, що яблуко від яблуні далеко не котиться (це про себе вже як про пересічного українця), все ж наважуся викласти наступні думки.

Отже, цікаво, хто зустрічав у повсякденному житті:

- наркоманів-курців, які нехтуючи інтересами і правами інших, палять у під’їздах, громадських місцях;

- егоїстів, які паркують свої авто так, що можна було б ще трьом стати;

- продавців, які обдурюють;

- "друзів", які "кидають";

- коханих, які зраджують;

- "іноземців", які за мовчазного нашого "одобрямсу" купують красу і молодість наших сестер і дочок;

- політиків, які щиро дивлячись в очі і безсоромно нам брешуть...

Перелік величезний. І дня не вистачить звести ліку.

Але, чи не дивно, що зустрічають таке вочевидь усі (принаймні, мені так видається). А хто ж тоді ті, кого ми зустрічаємо? Невже МИ САМІ?! Та ні! "Ні, я не такий, я не курю, гарно паркуюсь, не обдурюю і друзів не "кидав", – думає кожен про себе.

Ага. Далеко від ідеалу – у чомусь кращий, а в чомусь – гірший, а хто оцінить, що страшніше. Точно – не нашим розумом збагнути.

Ось так і живемо: один одним нехтуючи і один одного використовуючи! Замкнуте коло. Де вихід? І навколо ж повно розумних досвідчених людей, які все розуміють, але...

Протягом останніх шести років політика є головною темою. Головною темою у телевізорі, на роботі, на кухні. Багато говорять... Нам ніби й не подобається... Ми критикуємо... Дискутуємо... Але насправді це нас манить, бо говорять вони все те, що ми хочемо чути. Хочемо знайти винного у тому, що ми погано живемо!

Винним має бути будь-хто: політик, друг, сусід, дружина, чоловік, але ТІЛЬКИ НЕ МИ. Всі погані, а ми – молодці. Ми – ангели без крил. Ніби ми не вміємо брехати так само щиро як політики і не робимо цього з навіть близькими людьми, не кажучи вже про далеких.

Вся відмінність від політиків лише у тому, що у нас можливостей менше. Так само і крадемо ми менше, бо немає можливостей як у чинуш вищого ешелону. Ну а закони порушуємо точно всі без винятку.

ВИСНОВОК – МИ ВСІ ВИННІ!!! Всі без винятку (окрім, мабуть, дітей, які діють без умислу). Ми самі зробили цю країну з її політиками і олігархами, з її алкоголіками і волоцюгами.

І ми порсаємось у цьому лайні. Ми намагаємось щось змінити не змінюючи себе! Постійно обираючи собі керманичами таких самих брехунів, ледацюг та злодіїв, якими є самі. Ці керманичі нас використовують, але мені здається, що й більшість з нас на їхньому місці чинила б так само. Тільки туди не всі потрапили. НЕ склалось. Не так карта лягла.

Що ж робити?

Одна розумна людина вчила – висловлюючи критику чи порушуючи питання – май свою пропозицію і відповідь.

Історія свідчить, що унікальні правителі, розуміючи безвихідь самоуправлінських можливостей власного народу, запрошували керівників (жандармів) з-за кордону. Боляче думати, але може, це вихід для України. Можливо, треба зрозуміти свою меншовартість і запросити, для прикладу, японців навести лад у своїй країні? Може це вихід?

Що це – розчарування? Визнання власної меншовартості та нездатності?

Скоріше, спроба упередження себе й інших, щоб схаменулись. І розкривши очі, щоб щось спромоглись змінити, передусім, у собі.

Як рецепт, щоб вилікувати Україну від смертельної хвороби – шукати та об’єднувати небайдужих, тих, кого дратує безвихідь майбутнього у розрізі гнилої але припудреної картинки сьогодення. І одночасно ставати критичними і відвертішими до всіх, у тому числі, й до себе.

Не мовчазно проходити повз дрібну несправедливість, а голосно говорити "ні" поганому. Бо саме з дрібниць і складається Всесвіт. Треба починати відверто говорити “Ні”!

Сергій Доротич, голова ВГО "Союз захисту підприємництва", для УП



powered by lun.ua
Президенти змінюються. Струковщина в судах forever?
Гарантовано увійде в історію України тільки той державний діяч, який усвідомить: країні потрібен не слухняний владі суд, не інструмент для вирішення поточних проблем, а суд незалежний, що керується виключно Законом.
Чи можна навести порядок у хаотичному русі бюджетних потоків
Закон про державну допомогу в країні почав працювати, проте без внесення змін до нього ефективного регулювання сектору не буде.
Лондонське піке Ігоря Коломойського у справі Приватбанку
Рішення Апеляційного суду Лондона і Уельсу підтвердило, що англійський суд має юрисдикцію для розгляду позову ПриватБанку щодо шахрайства з боку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. Чому це важливо? (рос.)
Якби в опері співали українською, я б до неї ходив би
З колись демократичного жанру опера стає вузько елітистським. Для більшості сьогоднішніх молодих людей імена Россіні, Доніцетті, Верді та Вагнера вже не промовляють нічого, чи майже нічого.
Викривачі корупції: На старт! Увага! Руш!
Важливо почати з чогось конкретного, в даному випадку саме з викривачів корупції, і довести ці законодавчі ініціативи до гарних показових результатів, а вже потім братися за більш масштабні і, безумовно, дуже правильні речі, такі як захист всіх викривачів. 
Місце українців у польській політиці: неприємний урок виборів до Сейму
Для абсолютної більшості поляків голосування за українку – це акт заперечення домінуючої моделі польськості, яка про кров і землю, але ніяк не про рівність. Менш зрозуміла позиція української громади.
Троянські коні серед іноземних інвесторів
Чи повинна Україна в умовах військової агресії контролювати інвесторів для забезпечення власних економічних інтересів?