Мій весняний маніфест
У весняне рівнодення
Ну що, хто там говорив у лютневі 25-градусні морози, що весна вже ніколи не прийде? Тепер смішно? Я абсолютно переконаний, що нам, або нашим дітям, або нашим внукам – буде так само смішно, коли ми згадуватимемо наш нинішній песимізм.
Я повернувся в Україну після 3-річної "творчої відпустки" у Малайзії, під час якої мав честь консультувати уряд цієї країни. Кожного дня в Україні я чую одне і те саме запитання зі здивуванням в очах: "Для чого ви сюди повернулись?"
І кожного дня я відповідаю одне й те саме: "Тут весело".
Коли мені говорять, що Україна знаходиться на периферії світового розвитку, я відповідаю наступне.
На мій погляд, Україна знаходиться в центрі абсолютно критичних геополітичних запитань: чи здатні східні слов'яни до демократичного розвитку, а українці – до власної незалежної процвітаючої країни? Від відповіді на ці запитання залежить дуже багато чого в сучасному світі.
За ці три місяці мені пощастило мати багато неймовірно яскравих подій, започаткувати або долучитись до справді історичних проектів, в офф-лайні й он-лайні познайомитись з багатьма оптимістичними людьми, які щодня роблять щось позитивне.
Врешті, у країні ще стільки не лише незавершеної, а ще навіть непочатої роботи!
Також протягом цих трьох місяців я почав переконуватись в тому, що скиглення багатьох "інтелігентів" про те, "як погано в країні" – це звичайний мазохізм. Це ніщо інше, як лінь власного духу й тіла, а не сила влади. Це зручне пояснення, чому можна не перенапружуватись.
Набагато важче придумати якийсь новий проривний продукт, або послугу, або хоча б ідею. Адже набагато легше скаржитись у Фейсбуці, як не повезло із країною, і які погані Янукович з Азаровим. Або з Табачником.
Нинішня влада в Україні, гротескна у своїй відсталості, безвідповідальності й гордині – взагалі не заслуговує до себе багато уваги. У житті я мав можливість спілкуватись з успішними урядами. Наш нинішній до них ніяк не належить.
І непотрібно бути провідцем, щоб розуміти, що нинішнє безпросвіття однозначно закінчиться.
Це лише питання часу. А час – це лише питання нашого настрою.
Китайці вважають, що успішний генерал повинен бути мислителем, воїном і землеробом. Я розумію, що думати, боротись й копати – є значно складнішою справою ніж "скиглити".
Але я не хочу, щоб мої діти й внуки, коли прийде їхня весна, сміялись не просто з Януковича й Азарова, яких уже ніхто на той час не буде пам'ятати, – а з усього нашого покоління.
Яке замість того, щоб бути мислителями, воїнами й землеробами стало "скигленятами".
Замість того щоб бути тиграми, стало котиками.
Битви виграються ще до їхнього початку. Вони виграються в голові й у серці. Успішних людей відрізняє те, що вони переконані, що:
1) завтра буде неминуче краще ніж сьогодні; і
2) моя доля є в моїх руках, а не в руках якого-небудь уряду, а особливо – гротескного.
Успішні країни – це синергічна сукупність успішних людей. Знайдіть щось цікаве робити. Поспілкуйтесь з позитивними людьми. Подумайте над надихаючою книгою чи фільмом. Порадуйтесь весні.
Наша доля залежить від нашого настрою в голові й серці значно більше ніж від Януковича з Азаровим.
Павло Шеремета, спеціально для УП
