Сім хвилин до паніки: чи готова Україна до загроз, яких ще не переживала?

1 листопада 2026 року, 22:47. Застосунок "Повітряна тривога" попереджає про радіаційну небезпеку в Києві. Далі – хімічна загроза, вуличні бої, а насамкінець російськомовне повідомлення про "ядерну тривогу" по всій країні. За сім хвилин користувачі отримали 122 фейкові сповіщення, а на Львівщині через збій частина вуличних гучномовців навіть відтворила сигнал "Радіаційна небезпека". Застосунок зламали.

Ця історія – про дві речі. Перша: кібербезпека – така сама частина тотальної оборони, як укриття чи генератори. Застосунок у 2022 році створили приватні розробники разом із Мінцифри, і офіційно це лише додатковий канал оповіщення. Однак на нього щодня орієнтуються мільйони людей, тож одна вдала атака б'є по всіх одразу.

Друга – незручне питання: а якби загроза була справжньою? Чи знають люди, чим сигнал "Хімічна небезпека" відрізняється від повітряної тривоги і чому підвал тоді може виявитися найгіршим місцем (багато отруйних газів важчі за повітря)? Чи знають директор школи, керівник котельні чи сільський староста, що робити в першу годину: кого оповістити, де взяти засоби захисту, куди вивозити людей? Добре, що цього разу все обійшлося мемами та новою хвилею жартів про Щекавицю.

Небайдужих в Україні не бракує: у лютому 2022 року країна продемонструвала безпрецедентну здатність до самоорганізації – мільйони громадян долучилися до волонтерства, евакуації, забезпечення війська та підтримки критичної інфраструктури. Але стихійний порив, навіть вкрай ефективний, – це ще не тотальна оборона (Total Defence). Тотальна оборона – це коли держава, громади, бізнес і громадянське суспільство однаково розуміють загрози, заздалегідь знають, хто за що відповідає, і вміють працювати разом, а все це закріплено в законах.

Оборона як справа усього суспільства: нордичний підхід

Ідея всеохопної оборони сформувалася під впливом Другої світової війни, яка продемонструвала вразливість не лише армії, а й усього суспільства. Особливого поширення цей підхід набув у країнах Північної Європи та Балтії, які зробили ставку на залучення всіх наявних ресурсів до оборони держави.

Для Фінляндії визначальним став досвід Зимової війни 1939–1940 років, коли країна зуміла протистояти радянському наступу, покладаючись переважно на власні сили. Відтоді готовність суспільства до криз стала невіддільною складовою національної безпеки. Навіть після завершення Холодної війни Фінляндія зберегла цю систему, побудовану на постійній взаємодії держави, бізнесу та громадянського суспільства. Один із символів цієї системи – національні оборонні курси. З 1961 року чотири рази на рік депутати, посадовці, керівники компаній, медіа та громадських організацій на три з половиною тижні відкладають свою роботу, щоб розібратися, як країна житиме під час кризи і що в ній робитиме кожен із них. Національні курси пройшли вже понад 10 тисяч людей (та ще 60 тисяч пройшли регіональні курси), а у вересні 2026 року слухачкою стала навіть дружина президента Фінляндії Сюзанн Іннес-Стубб.

Сьогодні шведська модель поєднує військову й цивільну оборону, а кожен мешканець віком від 16 до 70 років формально є частиною тотальної оборони. А оновлена у 2024 році брошура "Якщо настане криза чи війна", яку розіслали в усі шведські домогосподарства, попереджає прямо: допомога не прийде до всіх одразу, тож щонайменше тиждень доведеться триматися самостійно.

Український парадокс: сила самоорганізації та слабкість координації

Цей парадокс має щонайменше три виміри. Інституційний: потужна хвиля самоорганізації 2022 року так і не переросла в сталі механізми співпраці суспільства й держави. Управлінський: посадовці, навіть маючи повноваження, не поспішають домовлятися з громадянським суспільством на своєму рівні – чекають рішень згори. Суспільний: тривала війна, психологічне виснаження, стрес і відчуття несправедливості поступово знижують готовність людей долучатися до захисту країни. Якщо в березні 2022 року захищати Україну зі зброєю в руках були готові 80% опитаних ("Рейтинг"), то у вересні 2025-го – 54% тих, хто не служить (КМІС).

У результаті волонтери, громадські організації та бізнес зробили для оборони країни величезну роботу, але їхня співпраця з державою здебільшого тримається на особистих знайомствах, ініціативі окремих людей і домовленостях "тут і зараз". Там, де мали б працювати заздалегідь узгоджені алгоритми, досі доводиться покладатися на чиюсь небайдужість.

Закони є, узгодженості немає

Цілісної системи всеохопної оборони, як у Фінляндії чи Швеції, в Україні поки немає. Але й сказати, що для неї бракує законів, не можна. Закон "Про основи національного спротиву", Кодекс цивільного захисту України, Концепція забезпечення національної системи стійкості окреслюють частину ключових напрямів цієї роботи. Проблема не стільки в законах, скільки в тому, що державні інституції, громадський сектор і бізнес діють неузгоджено.

Територіальна оборона, цивільний захист, підтримка критичної інфраструктури та забезпечення національної стійкості мають свої завдання, але під час кризи повинні діяти як єдина команда. Коли зникає світло чи зв'язок або треба терміново евакуювати людей, знайомитися й домовлятися вже пізно.

Стійкість починається з кожного

Хто має знати, що робити, якщо наступного разу сигнал "Хімічна небезпека" виявиться справжнім? Не лише держава: тотальна оборона тримається й на відповідальності кожного громадянина та керівників на місцях. Коли окрема людина, сільська бібліотека, школа чи котельня чітко знає свою роль у кризі, вона здатна якийсь час протриматися самостійно. З такої автономії і складається стійкість усієї країни. Для цього не завжди потрібні нові закони чи великі бюджети. Не чекаючи вказівок згори, керівник будь-якої громади може об'єднати бізнес, громадський сектор та комунальні служби, узгодити їхні дії на випадок кризи й організувати спільні навчання. Саме на такій взаємодії ґрунтується фінський підхід до безпеки.

Вчитися діяти разом – до кризи

Громадянське суспільство тим часом не чекає, поки всеохопна оборона остаточно оформиться в державну систему, а вже робить практичні кроки. Один із них – програма "Total Defence: Leading Resilient Ukraine", започаткована ГО "Join Ukraine" та Українським католицьким університетом. Партнери програми – шведські Агенція з питань миру, безпеки та розвитку (FBA) та Агенція психологічного захисту.

Пілотний курс об'єднав військових, посадовців, представників бізнесу, медіа та громадського сектору. Дискусії, аналіз реальних ситуацій і спільні навчання показали, наскільки різним може бути бачення одних і тих самих загроз. А отже, наскільки важливо вчитися діяти разом. Цю роботу продовжує другий набір програми, що стартував восени 2026 року.

Тож Україні не потрібно з нуля створювати суспільство, здатне до спротиву, – воно вже довело свою силу. Тепер завдання держави – перетворити цю силу на злагоджену систему, де кожен знає свою роль і ніхто не залишається сам на сам із загрозою.

Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій та фахівчиня з питань гібридних загроз в Україні, засновниця та чинна директорка ГО "Join Ukraine"