Крах люмпенської слами, або дещо про зелену травичку

Вівторок, 10 квітня 2012, 10:25

Мені вже якось доводилось констатувати, що владний Олімп у нас окупували люмпенізовані за своєю сутністю персонажі, головною суспільною опорою котрих є теж люмпен – тільки менш вдалий і меткий, ніж його владоможні аналоги.

В цьому якраз і криється головний суспільно-політичний парадокс нашого буття, коли суперзаможна, надкорумпована верхівка утворила сламу (кримінальний сленг, означає угоду) із жебрацько-люмпенізованими низами.

Але ця химерна ідилія, судячи із стрімкого падінню рейтингу ПР, перебуває на межі краху.

А почалось все із того, що дорвавшись до влади ці люмпен-мудрагелі в першу чергу стали контрапупити соціально-близьких.

Дивну історію, свідком котрої він випадково став на самому початку регіоналіади, повідав мені один приятель.

В минулому працівник однієї із правоохоронних структур, а нині адвокат, мій приятель у якійсь справі завітав до свого колишнього колеги, котрий, подавшись свого часу до ПР, досить серйозно піднявся у місцевій ієрархії біло-блакитних.

Принаймні на той момент він курував розподіл солодких чиновних посад в одному із найпринадливих, в сенсі баксо-шинкування, харківських районів.

З’ясувавши, що йому було потрібно і ввічливо вислуховуючи фінальний спіч свого колеги про те, як надовго і всерйоз регіонали прийшли до влади із усіма для друзів перспективними, а для ворогів неприємними наслідками від цього факту, мій приятель був зазбирався відкланятися, аж тут до кабінету просочився помічник куратора.

Далі ж відбувся приблизно такий діалог:

- ??? – поглядом запитав помічник у боса, заледве кивнувши головою в бік гостя.

- Кажи, – поблажливо махнув рукою бос, – мовляв, свої.

- Я оце перетер із старим прокурором. Клянеться служити вірою і правдою…

- Вони зараз усі клянуться…

- …і готовий занести за довіру.

- Скільки?

- Двісті п’ятдесят.

- А новий скільки обіцяє?

- Сто п’ятдесят.

Бос на хвильку задумався. А потім розпорядився:

- Значиться, так. Візьмеш і зі старого, і з нового по триста.

- А кого рекомендуватимемо?

- Поки нікого. Залишимо старого, а через пару місяців пошлемо його на хутір метеликів ловити і рекомендуємо нового.

- А якщо старий почне рипатись?

- А рипнеться, пояснимо: хай дякує, що взагалі по світу босим із голим задом не запустили. Та й про перспективу спостерігання заслуженого пенсійного життя в клітинку можна натякнути…

На тому й порішили.

Мій же приятель, потім дивувався: "Невже вони не розуміють, що за такого безпридєлу, наживаючи на рівному місці ворогів, вони довго не втримаються?".

Втім дивуватися немає чому. Бо відбувся процес масового проникнення у владні структури активних виразників люмпенської психології, що сповідають лише одну ідеологію – БАБЛО і ВЛАДА!

З особливою наполегливістю вони прагнуть закріпитися у будь-яких владних лакунах близьких до перерозподілу, головно кримінального та напівкримінального штибу.

І головне для них – це хапнути зараз, негайно, із будь-кого, хто під руку потрапить. А що потім буде, хоч трава зелена не рости…

Але на той момент свавілля лише починалось.

І мова не лише про контрапуплення так званої опозиції (тим паче, схоже, що остання і сама себе зведе на нуль без сторонньої допомоги) чи репресії проти деяких її провідників, чи тотальне згортання усіх існуючих в дорегіональний період громадянських прав і свобод, або ж утиски антирегіонально налаштованого масиву пересічного народонаселення, а особливо його найбільш активної частки.

Цьому дивуватися навряд чи варто. Протистояння влади і опозиції із одночасним намаганням поставити одне одну у найнезручнішу позицію, перманентна боротьба за звуження/поширення спектру прав і свобод поміж державою та громадянським суспільством, навіть для країн демократичних, справа звичайна.

Тільки відбуваються усі ці процеси за сталими, давно перевіреними, так званими цивілізованими правилами.

А позаяк у регіональному виконанні наша країна давно вже не демократична і така, що чим далі, тим швидше скочується до авторитаризму, той правила ті зовсім не цивілізовані.

Що саме по собі не є в перспективі для влади аж надто gut, бо радикалізує, революціонізує, і що не дивно – люмпенізує значну частину носіїв антирегіональних настроїв…

Дивує інше. Навіть авторитарно-тоталітарні режими, репресуючи опозиційну верхівку та її активістів, як правило, пересічний її електорат особливо не утискають, а навіть намагаються в той чи інший спосіб заохотити. Не кажучи вже про своїх прихильників.

Навіть нацистський режим у Німеччині, репресувавши комуністичну та соціал-демократичну верхівку та їх активістів, іншу супротивну пересіч заохотив, хоча би наданням робочих місць та ліквідацією безробіття і підняттям соціальних стандартів.

Не кажучи вже про певні преференції своїм прихильникам.

Інша справа за рахунок кого і чого та в який спосіб це робилось, але саме із підняттям рівня життя багато-хто із дослідників пояснює феномен "німецького дива" у середині 30-тих років минулого століття.

В Україні ж соціально-економічного "регіонального" дива не трапилось і навряд чи його слід очікувати.

Бо замість обіцяного "покращення сьогодні", відбулось реактивне моментальне погіршення, котре чи не в першу чергу зачепило інтереси основних електоральних груп самого Януковича і Ко.

Це стосується і так званих пільговиків (афганці, чорнобильці); і маси пересічних бюджетників ( в першу чергу, гуманітарної сфери – лікарі, освітяни); і пенсіонерів; і, висловлюючись марксистсько-ленінським сленгом, пролетарів (шахтарів, металургів, машинобудівників), котрі замість нових робочих місць та підвищення зарплат, отримали "стабілізацію" останньої і зріст безробіття.

Не слід забувати і про дрібний та середній бізнес, котрий податковим котком фактично розчавив уряд Яновича. Тим, хто стверджуватиме, що це не "регіональний" електорат, повідомляю.

По-перше, значна частина представників цього бізнесу, а особливо суто виробничого його різновиду, якраз мешкає і діє (діяла) саме в Східно-Південному ареалі України і в своїй більшості до часу симпатизували і віддавали голоси  якщо не Януковичу та ПР, то Тігіпко із екс-СУ. Що, як виявилось, – один і той же предмет, тільки в профіль.

По-друге, до подібних уподобань так званий креативний клас не в останню чергу спонукала свого часу специфічна "турбота" за нього тоді "прим’єр"- міністра, а нині мешканки сумновідомої Качанівки.

До цього ряду можна додати і опальних олігархів, і прокинутих союзників, і обділених однопартійців і багато кого ще…

Але, як на мене, особливо ображеним на Янека із Ко нині є найголовніший його електорат – це маса люмпенізованих маргіналів, котрі не те що дешевого газу чи зливи улюблених оселедців івасі за викидним цінами так донині і не дочекались, але й обіцяної, хоча би позірної дружби і любові із Москвою чи зміни статусу російської мови так і не спостерігають.

Але особливо дратує цю публіку, що в своїй переважній більшості їм так і не пощастило перейнятися своїм улюбленим заняттям – нічого не робити і гребти під себе. Бо навіть в усій Україні стільки солодких посад не існує, аби хоча би усіх донецьких задовольнити.

Та й не кожного посадовиш на таке місце, бо воно передбачає не лише "гребти", але й "ділитися" із господарями. А от останнього люмпен дуже не любить та й через свою сутність просто не здатен.

Але розлючений здатен на інше…

В одному із коментарів на минулий матеріал, хтось стверджував, що на якісь радикальні дії наш народ не здатен, бо по своїй природі мирний і лагідний.

Так, ми доброзичливі і привітні, але за нормальних умов. А нинішню ситуацію нормальною навряд чи хто ризикне означити. Мало того, мова не лише про народ в цілому, але й про люмпенізовану, здатну відповісти на свавілля свавіллям, значну його частку.

Тому на останок моя порада нинішнім владоможцям. Фільтруйте базар, панове.

Бо якщо відповідь Ландика-старшого на невинне питання, на стобіса нардепу стільки помічників? – комусь ж треба документи носити, – із таким виглядом, що не панська це справа, може викликати лише веселий сміх. То часто-густо згадувані міркування Азарова про користь капусти мусили б викликати не дуже приємні історичні асоціації.

Нагадаю. Наприкінці XVIII століття комендант французького міста Діжон у відповідь на ремствування знедолених і зголоднілих городян кинув сакраментальну і рокову для нього фразу: "Трава в полі вже виросла – йдіть і жеріть!".

Трапилось це напередодні Великої Французької революції. А самого ж коменданта розлючені городяни невдовзі повісили, попередньо напхавши йому в рота оту саму травичку…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Товариство "Малого Кола", для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як не перетворити реформу системи управління відходами упаковки на імітацію

Офіс Президента починає публічні розмови про повторний прихід демократії в Україну 

Як нам пам'ятати трагедії: нетравматична імерсивність в пам'ятниках

"Стривай, паровозе". Чому угода УЗ про купівлю американських локомотивів має бути скасована

Між поганим і ще гіршим. Чому ми отримали такий закон про мобілізацію? 

Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, ніж до судів?