Будь байдужим!

П'ятниця, 10 травня 2013, 09:21

Один з українських тижневиків опублікував матеріал, у якому йдеться про те, що українські міністри значно багатші за своїх європейських колег. За оприлюдненою таблицею, лише в трьох високопосадовців статки менше 1 мільйона доларів.

Тобто, у найбіднішій країні Європи – найбагатша влада. При цьому реакція співвітчизників на таку інформацію дорівнює нулю. Інакше кажучи, усім просто начхати. Мовляв , ну так, мільйонери вони, і що нам із того? Крадуть? Та годі, це й так усім відомо. Святих у політиці не буває.

Якщо сьогодні когось засмучують такі реалії, максимум обурення – це коментарі на формах і на різних сайтах. Але, як на мене, і там їх меншає.

Втомилися, збайдужіли, апатія?..

Російський класик Антон Павлович Чехов говорив, що байдужість є передчасною смертю.

Смертю-не смертю – це вже окрема тема. Але те, що українці збайдужіли – факт.

Вірогідно, інформація тижневика не відображає повної картини фінансового забезпечення слуг народу, адже дані взяті тільки з офіційних джерел.

Однак, повнота інформації не дала б нічого: vox populi відсутній, у рупор ніхто не кричатиме.

Логічно, що ця інертність взялася не з повітря, її не в капусті знаходять.

Повинні бути певні чинники, що підкидають ложку дьогтю в діжку з медом.

Врешті, байдужість не є криміналом, вона притаманна кожному.

Приміром, простому французу, вибачте за грубість, по цимбалах які закони приймає парламент, і взагалі що в тому парламенті коїться. Однак коли новоприйняті закони передбачають якісь додаткові фінансові навантаження, скорочення й таке подібне – тоді й розпочинається обурення, а потім і страйк.

Одне слово, усякому збайдужінню повинна бути міра.

Рей Бредбері в славнозвісній книзі-антиутопії "451 градус за Фаренгейтом" наочно показав гіперболізоване інертне й апатичне суспільство. За романом, людей цікавлять лише екрани на стінах та розмови з "родичами" – такі собі соціальні мережі. Також люди звертають увагу на товари, які їм "втюхують" гігантські рекламні щити. На цьому всі їхні інтереси закінчуються. Більше того – життя як таке закінчується. "Пожежники", себто "смотрящі", усе й усіх контролюють.

Громадяни в жодному разі не повинні думати й ставити будь-які запитання; власне , тому й спалюються всі книжки. Якщо з'явиться якийсь кмітливий – на контроль. У разі "загрози" – ліквідація.

Громадянин повинен жити у своєрідному трикутнику: робота, магазин, дім. Крок ліворуч-праворуч – зайвий рух заборонений. Усе дуже чітко.

Варто визнати, що суспільство такого типу для будь-якої влади є ідеальним. Адже без амбітних і харизматичних вискочок значно легше живеться й ведеться. Коли народ в'ялий, отоді й можлива повнота влади.

Керувати байдужими – просто пісня. Що там керувати? Сказав – зробили. Тобі за це щось буде? Ні, не буде, усе всіх влаштовує.

В інертному суспільстві можна робити все, що хочеш. Абсолютно. І в деяких це дуже добре виходить.

Не будемо далеко ходити, є такий пан Кім Чен Ин , був у нього батько зі схожим іменем Кім Чен Ір. З Північною Кореєю робить, що хоче, а люди йому за це руки цілують. Північнокорейцям насправді байдуже, що коїться із країною, бо їх цікавить інше – виживання.

І знову повернемося до України.

Звичайно, усе вищезгадане є крайнощами, і на нас таке не очікує. В усякому разі, сподіваюсь на це.

Варто зазначити, що вітчизняний істеблішмент теж зацікавлений у байдужості українців. За умови інертності суспільства, можливо "протягнути" будь-який референдум, будь-який закон, будь-яку обіцянку, "правильно" розподілити гроші тощо.

Тактика української влади взагалі унікальна: ви собі обурюйтеся, на все що хочете, – а ми свою справу знаємо.

Ігнорування суспільної думки – чудовий метод для боротьби із зайвою активністю.

На жаль, такі фокуси діють. У кінцевому результаті все йде як по-маслу.

"А якось, та й буде", – такі слова громадян найкраще описують ситуацію в наших головах.

Українців свідомо привчають до того, що вони ні на що не впливають у цій державі, що вони просто мешканці, і нічого більше. Певна річ, перед виборами кожен із цих українців буде для всіх дуже важливим, і йому розповідатимуть, що він свідомий громадянин. Щоправда, потім доведеться знову повертатися в болото.

За таких умов, людям стає просто байдуже до всього, що коїться в цій країні.

Здається, тепер зрозуміло чому чиновники в нас найбагатші?..

Роман Кравець, спеціально для УП



powered by lun.ua

Хто має захистити українські суботні школи за кордоном?

Деревина "для своїх". Які ризики ховаються за безкінечними аукціонами

Обов'язковість вакцинації проти COVID-19: чому до переліку включили працівників окремих організацій

Ціна аграрної "тіні" – понад 250 мільярдів гривень

Чим українські стартапи можуть зацікавити європейських інвесторів

Внутрішній код Армії