Чи відпише Янукович Межигір’я Путіну?
Чимало люду агітує на користь Угоди про асоціацію України з ЄС. Та коли цим зайнявся Путін, інші померкли: з таким солістом хор зайвий. Путін так дістав Януковича і Ко газовою й іншими атаками, що ті з переляку впритул до підписання Угоди підійшли.
Тоді вітер змінився і, всупереч географії, з північного сходу на Януковича повіяло таким теплом, що він розтанув. Путін нам більше не попутник, Угода – зависла.
У справах сімейних шукайте жінку, у політичних – вигоду. Кому ж Угода найбільш вигідна?
Це випливає з її наслідків, головний із яких – стоп СРСР. Асоціація з ЄС несумісна з Митним союзом і Єдиним економічним простором, тобто з планом відновлення СРСР.
Відтак, жорстка альтернатива: або Україна укладає Угоду про асоціацію з ЄС, або скочується до ніг Путіна.
Декому здається, ніби зрив Угоди залишить вдосталь часу для маневру: не підпише Янукович зараз – підпише потім, або наступний президент підпише.
Це навряд чи: геополітичні і фінансові лещата цупко стисли Україну, час вагань минає.
Альтернатива не лише жорстка і наочна, а й глобальна. Відновлення СРСР за масштабом співставне з його розвалом, інше у порівнянні з цим – як пилинка проти Сонця.
Для країн ЄС це не академічні розмірковування, а недавні реалії – третина з них пережила радянську окупацію, інші – тремтіли, ховаючись під американською ядерною парасолькою.
Навіть нейтральний Стокгольм жив під прицілом радянських ракет від присудження Нобелівської премії опальному Пастернаку у 1958-му, доки підприцільний Нобелівський комітет не дав премію ідеологічно витриманому Шолохову у 1965-му.
Кому-кому а Євросоюзу Угода вкрай потрібна, життєво важлива, доленосна.
Вагання європейців можна було б зрозуміти, аби йшлося про вхід сучасної України до складу ЄС. Дійсно, чи варто пручатись відновленню СРСР ззовні, так опускаючи планку всередині?
Та хіба про це мова? Угода передбачає широкі зустрічні кроки, але далеко від ЄСівського порога. Наразі йдеться не про приєднання України до ЄС, а про її від’єднання від "Русского мира": перш ніж кудись причалити, треба звідкілясь відчалити.
Не йдеться і про екзамен на демократію. Й без того відомо: до розвинених демократій Україні далеко. Та асоціація з ЄС лише крок до демократії, а не підсумковий залік.
І ставити питання руба: достатньо демократичні – в асоціацію з ЄС, недостатньо – назад в СРСР, все одно, що проводити медичний огляд перед стратою.
ЄС має угоди про асоціацію з Албанією, Алжиром, Боснією і Герцеговиною, Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Канадою, Ліваном, Марокко, Мексикою, Сербією, Палестинською автономією, ПАР, Тунісом, Чилі, Чорногорією.
Сподіваюсь, усі вони демократичним критеріям ЄС відповідають.
Якою ж, попри шалену потребу у підписанні, була позиція ЄС на день українського кульбіту 21 листопада? Чіткою і однозначною: без виконання Україною додаткових вимог, ЄС Угоду не підпише. Податок на Асоціацію сплатити вимагають.
Це заявили Кокс з Кваснєвським, не самозванці, а уповноважені на те особи, а також посли кількох держав.
Враховуючи консенсусний підхід Євросоюзу до Угоди, відмова одного є відмовою усіх.
Як логічно їм діяти зараз? Якщо Угода відповідає інтересам ЄС у цілому, і національним інтересам його членів зокрема, а вона відповідає, то підписати. На саміті у Вільнюсі.
Формальних перешкод немає, тексти узгоджені і парафовані. І офіційна позиція Української держави не змінилась.
За Конституцією України "здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України" – президент. А він про зміну позиції офіційно не повідомляв: ні вербально, ні актом.
Щоправда, Кабмін 21 листопада видав розпорядження з мудруватою назвою "Питання укладання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами – членами, з іншої сторони".
Та згідно закону про Кабмін, "Акти Кабінету Міністрів у формі розпоряджень видаються з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань, до яких Угода про асоціацію явно не належить.
При всій повазі, розпорядження Кабміну рилом не вийшло, щоб міжнародні угоди підривати. Не та юридична сила.
Більше того, якщо офіційна позиція України й зміниться, це не завадить ЄС пройти свою частину шляху: підписати Угоду і залишити її відкритою для підписання другою стороною.
Зі свого боку, Янукович не хоче ні підписувати Угоду, ні першим від неї відмовлятись. Як досвідчений дуелянт провокує запального молодика на виклик, так і він провокує європейців. В іншому разі не інспірував би психічну атаку, а просто заявив про зміну позиції держави.
Якщо європейці підпишуть першими, не факт, що Янукович не зробить того ж: до маєтку Путіна він увійшов, але хвіртку за собою не зачинив.
А якщо не підпише, то усю відповідальність візьме на себе. Для майбутнього України і Євросоюзу це куди краще, як зрив Угоди європейцями. Бо після п’ятниці завжди наступає субота, і кожний історичний епізод завершується не крапкою, а комою…
Пропонований варіант для єврокомісарів дискомфортний, але який наразі кращий? Кілька неприємних годин не надто жорстоке покарання за скоєне.
Це ж вони загнали ситуацію, якщо не у глухий, то у тупий кут. Замість швидко і радісно підписати вигідну для них Угоду, висунули додаткові вимоги. Ніби той дивак, що зірвав джек-пот і відмовляється взяти виграш, доки п’ять копійок не добавлять.
Це ж вони поставили Януковича перед альтернативою: або підписати Угоду ціною політичного самогубства, або піти до Путіна зараз, або приповзти до нього після фіаско у Вільнюсі.
Тиснули так, ніби євроінтеграція для Януковича така ж цінність як для Лук’яненка і Чорновола незалежність. Ніби заради неї він готовий на жертовність.
Для нього це усього лиш кон’юнктура. Шляхом євроінтеграції він зайшов так далеко як міг, зважаючи на його партію і електорат. І замість того, щоб ухопити миттєвість рідкісної удачі, єврозверхники носом крутили, від добра, добра шукали.
Це у них хронічне. У 2008-му Україна подала заяву про приєднання до Плану дій з набуття членства в НАТО. Америка була "за", а для єврочільників Україна ще не дозріла. Тепер дозріває до Ташкентського Договору.
Янукович міг би розвернутись за будь-якої позиції європейських партнерів, хоча перша економіка світу дозволяла звести шанси на розворот до мізеру. Але за такої їхньої позиції не розвернутись він не міг.
Тож кілька тяжких годин у Вільнюсі – для представників ЄС плата мінімальна.
Якщо ж Угода зірветься, то серед масштабніших подій ризикує загубитись знакова: Межигір’я змінить господаря. Жилець залишиться – господар зміниться.
На першому всеросійському переписі Микола ІІ у графі "заняття" вказав: "Хазяин земли Русской". Сучасний хазяїн Кремля може невдовзі начертати: "Хазяин земли Межигирской и всея Украины".
Борис Беспалий, для УП
