Прийшов час революції. Олігархат має бути зруйнованим

П'ятниця, 21 лютого 2014, 14:57

Перемога Майдану може бути нині або безумовною, або її вже ніколи не буде. Результати переговорів покажуть, кого нині представляють лідери опозиції.

Усе, що було досі – велике, героїчне, трагічне, безпомічне, недалекоглядне, наївне, – усе це вже в минулому. Усе це, окроплене кров'ю сотень і тисяч жертв, може стати лише передумовою справжньої революції, спроможної рішуче повернути країну в русло цивілізаційного розвитку.

А може й не стати.

Просто трагічний перебіг подій подарував країні шанс рішучих змін, якими нині просто гріх не скористатися.

І навряд чи тут стануть у допомозі закордонні друзі-посередники. Вони всі зацікавлені аби наступив мир і не стріляли. За будь-яку ціну. Щоб канонада цих пострілів і вибухів, не дай, Бог, не донеслася до їхніх благополучних домівок. І вони по-своєму праві. Вони дбають про мир і спокій у власній країні.

А от чи можуть українці погодитися на мир із відвертими бандитами, котрі захопили владу в країні, нещадно її пограбували, абсолютно у варварський спосіб знищили кілька сот молодих життів, котрі не бажали із цим змиритися?

Це нагальна проблема українців, яку треба в ці години розв'язати. І проблема лідерів опозиції, котрі взялися представляти на переговорах із владою ніби як інтереси народу.

На жаль, Майдан має все більше цілком обґрунтованих підозр, що молоді лідери опозиції представляють чомусь лише власні інтереси. Тим часом ховаючись за гарні й гуманістичні лозунги "збереження життя людей".

Вони вже їх не зберегли. І багато. Хоча могли б. Якби по-справжньому очолювали Майдан і були на його перших рубежах. Або, принаймні, моделювали різні можливі сценарії й робили реальні кроки для усунення загроз.

Принаймні, жорстокий розстріл походу на Верховну Раду 18 лютого – цілком на совісті лідерів опозиції.

Невже не можна було спрогнозувати наслідки, закликаючи до "мирного наступу" на ВР?! Перегрітому довгою бездіяльністю Майдану – обпеченому, багаторазово обстріляному, загазованому – протистояв звірячий і абсолютно аморальний підрозділ, готовий і батька-матір розіп'яти для отримання персонального задоволення від власної величі господарів життя.

Невже це не видно було після подій на Грушевського? – Видно. І всі це бачили й розуміли.

То навіщо було закликати до "мирного наступу", коли не прораховані його вірогідні наслідки?!

Соціальні мережі волали напередодні: так, ми підемо на ВР, але тільки за вами, коли ви будете в перших лавах.

Хтось бачив когось із вождів у перших рядах демонстрантів під час "мирного походу" на ВР? Вожді спостерігали велелюдний натовп, котрий повівся на їхній заклик, із вікон парламенту й подумки лаяли киян, що не вийшли геть усі боротися за їхню владу. А потім фільмували, як "беркутня" трощила кістки переважно літніх людей на Інститутській. Для майбутньої історії.

Гадаю, що на совісті й у тих політиків, котрі колись очолювали силові відомства, залишаться їхні обіцянки зорганізувати озброєний і ефективний захист для повстанців, котрі останнім часом усе частіше перебували під кулями вогнепальної зброї.

Їм, очевидно, повірили. Бо в тих словах була й правда й логіка. Нинішній режим може зупинити лише сила. Принаймні показова й красномовна демонстрація сили у формі вогнепальної зброї в лавах повстанців, котра може дати ефективну відсіч. Це могло б зупинити розпочатий владою безглуздий і провокативний відстріл не тільки демонстрантів, а й лікарів, журналістів, котрі були присутні в зоні протистояння.

Але ніякої демонстрації не вийшло. Бо ті поодинокі постріли з пістолета Макарова й обрізів мисливських рушниць лише розлютили й без того лютого звіра.

У результаті – сотні смертей за один день.

Гаразд, українці свідомі того, що це не вина, а біда їхньої політичної еліти. Ця еліта ще поки вчиться. І досі навчилася лише гарно говорити й критично оцінювати дії своїх конкурентів на політичному полі.

Молодим опозиціонерам чомусь дуже важко даються уроки далекої й близької історії. А в багатьох ще лишився генетичний острах перед сильними світу цього. Інтереси власного хутору поки переважають загальнонаціональні інтереси. Особливо в тих, кому новітня історія подарувала шанс чи можливість комфортно й зручно облаштуватися на власному хуторі.

Але Майдан показав, що українці дивовижно здатні й на величні прояви духу, культури, взаємопідтримки, взаємодопомоги. Урешті, неймовірної жертовності.

І буде шкода, коли молоді лідери опозиції, котрі нині взялися представляти інтереси українського народу, не зрозуміють нині своєї історичної місії.

Перемогти владу олігархів можна або сьогодні, поставивши категоричний ультиматум їхньої безумовної здачі – і на їхній стороні буде й стратегічна ініціатива, і правда, і мораль! – або ніколи. Принаймні, у найближчій перспективі. Опозиція має шанс реабілітуватися за всі свої помилки й прорахунки. За весь свій страх і невміння. Або піти геть і зайнятися чимось легшим.

Але навіть якщо вони самі цього не зроблять, то за них це зробить Майдан. І нові лідери, народжені ним. Хоч це може й вартувати ще не однієї сотні людських життів.

Але на півдорозі не можна зупинятися. Це – ображає. Це – принижує.

Хіба не так?..

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

10 років. Спротив у Криму триває

Подарунок для роспропаганди: в чому полягає ключова загроза зближення Грузії з РФ

Протистояння під кримським парламентом 26 лютого 2014: десять років по тому

Яким буде третій рік повномасштабної війни

Це не лінія фронту – це лінія життя

Не 4.5.0.