Розподіл асоціації

Середа, 12 березня 2014, 15:35

Ще минулого четверга після засідання Європейської Ради в Брюсселі була оприлюднена інформація про розподіл угоди про асоціацію з ЄС на дві частини – політичну та економічну – та окреме підписання кожної з них.

Однак до цього часу ніхто так і не пояснив українському суспільству: для чого підписувати Угоду частинами, якщо її можна підписати повністю? І як відкладення підписання частини щодо зони вільної торгівлі впливатиме задекларованому бажанню сприяти якнайшвидшому підписанню всієї Угоди?

Відповіді на ці та низку процедурних питань, як і питань щодо мотивації такої ідеї, немає. Уряд мовчить, ніби мова йде про якийсь третьорядний міжнародний документ.

Тим часом, подумати є над чим.

Насамперед, слід констатувати, що станом на сьогодні Угода про асоціацію повністю готова до підписання.

Обидві сторони виконали всі свої внутрішні процедури погодження тексту, парафували його й можуть у будь-який момент підписати. Навіть наступного тижня. Потрібна лише присутність керівництва євроінституцій, представників 28 держав ЄС та України. Ну, і ручка для підписання.

Так, є окремі процедурні питання.

Наприклад, прийняття попереднім кабміном документу рівня "протокольного рішення" про зміну назви угоди про асоціацію є нонсенсом, порушенням закону України про міжнародні договори. Але оскільки предмет порушення – включення до назви згадки про Євроатом не є принциповим, хоча пізніше й може стати об'єктом юридичних нападок опонентів, має суто внутрішні правові наслідки і не впливає на міжнародну правочинність підпису, – то цей елемент за існуючих умов можна ігнорувати.

Так само можна ігнорувати й запитання щодо легітимності підписанта з українського боку.

Якщо стосовно в.о.президента хтось і може щось закидати, то прем'єр обраний більшістю легітимної ВРУ, і його підпис під міжнародним документом ледь чи може викликати зауваження з точки зору міжнародного права.

Звичайно, російські друзі можуть закинути, що взагалі всі документи, які скріплені підписом в.о.президента, у тому числі й щодо обрання прем'єра – нелегітимні. Але окрім них навряд чи хтось ще у світі поділятиме такий погляд. А з точки зору підписання це точно немає ніякого значення – чи підписувати з нинішнім керівництвом усю Угоду, чи ж її частину.

ЄС констатував, що Україна виконала всі політичні вимоги щодо підписання угоди, які були сформульовані в рішенні Ради ЄС у грудні 2012 року, Україна заявила що готова до підписання угоди якомога швидше.

То для чого розподіл Угоди?

За нашою інформацією, ідею щодо розподілу Угоди й підписання саме політичної, а не економічної частини, висунули країни, які, зазвичай, дуже чутливо прислухаються до позиції Москви. Їхня логіка проста: РФ заперечує ж не проти політичної частини, а проти ЗВТ, вважаючи її такою, що шкодить інтересам РФ.

Проти політичної частини РФ не виступає.

Вони добре знають, що з тексту угоди усунуто будь-яке посилання на перспективу вступу, а без цього політична частина так само "небезпечна" для Москви, як і стаття щодо "консультацій" сторін у випадку загрози територіальній цілісності України.

Отож, вирішили вони, політичну частину ми підписуємо, а економічну – відкладаємо до врегулювання питання з Москвою. А щоб українці не виступали проти – одразу ж перейдемо до передбаченого угодою відкриття ринку ЄС і без формального підписання угоди.

Адже в ЄС добре розуміють, що відкриття є досить умовним. Такі статті українського експорту, як метали й хімічна промисловість, у яких зацікавлені наші виробники і яких бояться їх конкуренти в ЄС, знаходяться під антидемпінговими митами, які не усуваються Угодою. Такі статті експорту, як текстиль, і без того користуються нульовими ставками. Покращаться умови доступу для низки позицій – сільськогосподарська продукція, кондитерські вироби.

В ЄС уже заявили про те, що дане рішення принесе нашим експортерам до 500 мільйонів євро. З точки зору торгового обороту "Україна – ЄС" це небагато, але все рівно приємно. Проте для значної кількості товарів для виходу на ринки ЄС усе ж ще поки що залишатиметься головною проблемою не тариф, а нетарифні бар'єри – санітарні та інші технічні умови торгівлі.

Для товарів з ЄС так само: корупція, митне оформлення й інші нетарифні перешкоди є значно більшою проблемою, ніж сам тариф.

Аргумент щодо необхідності розподілу Угоди під приводом того, що це дозволить уникнути торгової війни із РФ, також є достатньо слабким.

Насамперед, ми вже є в стані військової агресії з боку РФ. Гірше – це лише перехід конфлікту в гарячу фазу. Очікувати, що Кремль покращить своє ставлення до України від розподілу Угоди – наївно.

Усе, що можна було їм пояснити, уже давним-давно неодноразово пояснено.

Їх дратують не нульові тарифні ставки. Їх дратує те, що з ними не вели переговори з питань, які можуть мати вагомі геополітичні наслідки. Заспокоїти Кремль може лише всеохоплююче врегулювання геополітичних питань та нова архітектура європейської безпеки, а не відтермінування запровадження ЗВТ.

Тоді для чого ділити Угоду?

Розподіл політичної та економічної частин на окремі угоди мав сенс на самому початку процесу опрацювання Угоди.

У 2005 році, коли вперше в МЗС України обговорювали концепцію майбутньої базової угоди "Україна – ЄС", автор даного тексту пропонував розділити Угоду на дві частини й готувати їх окремо – Угоду про асоціацію та Угоду про ЗВТ.

Логіка на той момент була простою – для Угоди про асоціацію без ЗВТ потрібно політична воля й півроку переговорів; для ЗВТ потрібно вступ у СОТ і декілька років важких технічних переговорів по тисячах товарних позицій. Якщо би ми тоді наполягли на розподілі – Асоціація вже діяла б з 2007 чи 2008 років, а ЗВТ не викликала б таких заперечень, як зараз, і сприймалась би як технічна угода.

Але ЄС наполіг на тому, щоб об'єднати економічну та політичну частину. Спостерігаючи за демагогією президента Ющенка та прем'єра Тимошенко, вони небезпідставно вважали, що українська влада зацікавлена лише у використанні для власного піару політичної частини, а економічну без політичної готуватимуть так само довго, як і вступ України до СОТ.

Майстерними дипломатичними ходами, граючи на любові керівництва України до піару на фоні ЄС, європейські партнери спочатку залишили політичну частину без будь-якої згадки про перспективу членства та посилань на політичну інтеграцію, а потім довгі чотири роки вели переговори про економічну частину Угоди.

І ось зараз, коли вже два роки Угода готова до підписання, раптом з'являється ідея розділити Угоду. А українське керівництво, як у часи Ющенка, з усім погоджується.

Тим часом ідея розподілу Угоди на дві частини та їх окреме підписання є достатньо проблематичним. Якщо українське керівництво не цікавилося суттю даного питання, то надамо пояснення.

Окреме підписання частин Угоди як таке – неможливе. Для окремого підписання потрібні дві нові окремі Угоди. А для цього потрібно пройти всю процедуру започаткування, проведення та завершення переговорного процесу – навіть якщо текст залишатиметься таким самим із початку й до кінця й лише фізично буде розділений на два документи.

Навіть якщо уявити, що українські та європейські бюрократи працюватимуть як бджоли вдень і вночі, важко уявити, як це можна зробити швидше ніж за два місяці. Теоретично все можливо, але тоді окрім запитань щодо легітимності підпису українського керівництва в опонентів з'являться значно більш обґрунтовані запитання щодо чистоти юридичного процесу підготовки двох Угод.

І головне – для чого?

Якщо ЄС готовий включити в текст положення про європейську перспективу, то це вартує двох місяців. Хоча якщо є політична воля, то можна просто зробити заяву обох сторін і подати заявку українського уряду про набуття членства в ЄС.

Якщо ні – то для чого цей цирк?

Якщо ЄС хоче заспокоїти Росію щодо наслідків ЗВТ з Україною й для цього відкрити свій ринок для українських товарів і не користуватися положеннями ЗВТ для входження на український ринок – то це можна зробити дуже багатьма способами.

Нагадаємо, що частина Угоди про ЗВТ вводиться в дію за окремою процедурою, яка не потребує ратифікації у всіх країнах ЄС.

Підписана в 1994 році Угода про партнерство та співробітництво ратифікувалась 4 роки, але економічна частина набула чинності внаслідок підписання Тимчасової угоди вже у 1995 році. Це технічний документ, який швидко готується й вводить у дію окремі положення Угоди, які належать до виключної компетенції ЄС.

Так само можна зробити й з Угодою про асоціацію – ввести в дію положення ЗВТ у частині доступу українських товарів на ринки ЄС, а доступ товарів ЄС на ринок України відкласти й ввести окремим рішенням.

Зробити це можна й окремим протоколом чи ще однією додатковою статтею в текст Угоди про асоціацію. Або взагалі – окремим внутрішнім рішенням ЄС, оскільки мова йде про добровільне рішення ЄС обмежити доступ своїх товарів на наш ринок і не потребує нашої згоди за визначенням.

Подібних ідей можна накидати ще з десяток.

Головне – не розчленовувати Угоду, а підписати її як один документ. З обов'язковою подачею при цьому заявки про набуття членства в ЄС.

Без заявки вартість Угоди буде значно послаблена. Її відсутність не компенсуватиметься навіть тимчасовою відмовою ЄС від доступу на український ринок. Окреме ж підписання двох частин породжуватиме величезну кількість проблем, які лише ускладнюватимуть і без того складну ситуацію, у якій зараз перебуває Україна.

Українській стороні не потрібно боятися входити в переговори – чи з ЄС, чи з Росією.

Україна не повинна всю свою історію сліпо погоджуватися з позицією одного партнера й хамити іншому, змінюючи час від часу партнерів місцями.

Пора навчитись відстоювати власні інтереси.

Василь Філіпчук, спеціально для УП

powered by lun.ua

Лікарі повинні лікувати. Як Широківська громада впровадила аутсорсинг у медицині

Нерівна конкуренція з європейським бізнесом

Зовнішній аудит ефективності НАЗК: що це і як проходить незалежна перевірка?

"Час ікс" для українського туризму

Відколи Фонд держмайна перетворився на інструмент рейдерства?

Більше підтримки для України: чого чекають від своїх урядів громадяни європейських країн