Між приниженням і війною

Середа, 19 березня 2014, 15:09

Цілком очікувано агресивні дії Кремля мовчазно підтримуються найвпливовішими вітчизняними олігархами – раковою пухлиною в тілі країни. Не подолавши нині цю хворобу, країні не допоможе ніяка армія.

Нова влада розумних і добре освічених людей не поспішає боронити країну у військовий спосіб. Хоча, мабуть, знає мудрі слова Вінстона Черчілля, що коли між приниженням і війною хтось обирає перше, мотивуючи це мудрістю чи жертовністю – то в результаті отримує й приниження, і війну.

Але влада не поспішає чомусь ліквідувати й п'яту колону, яку підтримують і за яку ховаються впливові українські олігархи.

Чому?

Звичайно, найпростіше пояснити нинішні дії українських очільників певною українською ірраціональністю, Х-Фактором – рисою характеру, котра не має чіткого визначення й пояснення, своєрідним талантом. У даному разі – талантом не помічати найгостріші виклики й абстрагуватися від них.

Так, вони мають право на помилку. Вони надто відповідальні, а тому й не рішучі. Вони ніколи самостійно не приймали рішення, оскільки лише в останній час вигулькнули із-за спин своїх колишніх лідерів. Тому вони не могли не проґавити Крим і зачаровано спостерігають, як починає відвалюватися від країни Південний Схід.

Так, нова влада має право на 100 днів спокійної організації своєї роботи. Так заведено в усьому світі.

Але українці нині чудово розуміють, що через 100 днів може вже й не буде з кого й у кого питати. Часи ж бо фронтові. Але й публіцистичної істерики, котра нині розпочалася навіть у найвпливовіших вітчизняних виданнях і доводить усіх до розпачу, теж не має бути.

Тому, гадається, що найкраще було б нині журналістському цеху, як і політологічно-соціологічному, – не "мочити" при кожній найменшій підозрі нових владоможців, а допомогти аналізувати холодною головою поточні процеси й пропонувати варіанти розв'язання нагальних проблем.

Справді, чому в Донецьку й Харкові не припиняються погроми? Чому місцева влада, прокуратура й міліція не тільки не зупиняють погроми, а й, здається, ще й роздмухують полум'я ворожнечі й насильства? Очевидно, вони не бояться центральної влади й сприяють пропаганді сепаратизму, котрий ховається за вивіскою федералізму.

Схоже, вони мають впливового й могутнього ляльковода, котрий нині справедливо побоюється Києва. Тому прагне під прапором федералізму й певної самостійності краю відвести від себе цілком слушні запитання щодо правової бездоганності створеної промислової імперії.

І дуже схоже, що цього ляльковода-олігарха "взяли за зябра" й посадили на гачок компромату з подачі його друга-втікача могутні сили з Білокам'яної.

І хоч він прагне замаскуватися під виглядом заяв із розмитими формулюваннями про підтримку єдності країни – та жодного разу на телевізії не з'явився і не закликав працівників своїх чисельних підприємств до спокою й розуму. І не підтримав заклику великих підприємців нагально допомогти армії в її відновленні боєздатності.

І це – знак, що він змушено чи свідомо, але підтримує іншу державу.

Якщо Ігор Коломойський пов'язав себе з Україною, то він за один день навів порядок у Дніпропетровську й виділив чималі кошти на пальне для української армії. Як результат – ледь не вщерть заповнений стадіон "Дніпро-Арени" минулого туру хором у кілька десятків тисяч голосів співав футбольному клубу "Севастополь" гімн України. Як і в Харкові й Києві наступного дня.

А в цей час у Донецьку натовп не зовсім адекватних людей громив прокуратуру й офіс місцевого СБУ...

Тому прийшов час дій.

І якщо нова влада нині не впораєтеся не просто з олігархами, а з явищем олігархату, то олігархат, маючи великі вільні кошти, дуже легко впорається з нею. Досвід Юлії Тимошенко та Юрія Луценка очевидний приклад. Але це були квіточки.

Інше питання: як з усім цим впоратися?

Світовий досвід знає безліч прикладів цілком цивілізованих способів вирівняння суспільних доходів і перетворення мільярдерів у нормальних мільйонерів. Ось кілька "на око".

Перше. Відомо, найбільші проблеми країни прийшли від непрозорої, несправедливої й нечесної приватизації 90-х років, до яких додалися скорумповані приватизаційні процеси останніх років.

Для справедливого й розумного розв'язку питання зовсім не обов'язково вдаватися до конфіскацій чи навіть націоналізації. Досить використати британський досвід уряду Тоні Блера, котрий провів блискучу легітимізацію приватизації інфраструктурних об'єктів країни, котрі ледь не за копійки були віддані в приватні руки урядом Маргарет Тетчер.

Для Англії, де інститут приватної власності є священним, але не менш важливим є поняття сучасної соціальної справедливості – формула, що її запропонували молоді урядовці, переконала суспільство й навіть власників підприємств підданих легітимації. Ця формула була універсальна для всіх, і ніхто не міг нікого обманути.

Формула Тоні Блера відома, апробована й отримала схвалення суспільства. Як стверджують вітчизняні економісти, вона цілком придатна для України. І може, крім усього іншого, за короткий час принести в державну казну такі необхідні зараз кілька десятків мільярдів доларів США на модернізацію країни. І не потрібно буде тинятися світами із протягнутою рукою бідного прохача.

Колишній мільярдер Михайло Ходорковський переконаний, що легітимація приватизації за британським досвідом здатна врятувати Росію.

Про цю формулу знає й президент Росії Путін, який перед минулими президентськими виборами, відчуваючи необхідність розширення електоральної бази, ретельно почав розкручувати цю ідею. Але вибори минули – і все минуло.

Друге. Амністія капіталів. Тут може знадобитися післявоєнний досвід уряду Шарля Де Голю, який отримав країну в розореному стані, а завдяки розумній і прагматичній політиці – і перш за все амністії капіталів! – усього за кілька років повернув батьківщину у світові лідери.

Третє. Законодавче зобов'язання власників сплачувати найманим робітникам не 3% від собівартості одиниці продукції, як нині це робиться в Україні, а принаймні 30-40% як у країнах Східної Європи. Це на перспективу убезпечить країну від непропорційного розподілу суспільного продукту, наповнить Пенсійний фонд, активізує внутрішній ринок, оживить малий і середній бізнес.

А збільшення бази оподаткування створить потенційну можливість уже в короткій перспективі суттєво підняти зарплати працівникам соціальної сфери й держслужбовцям.

Найцікавіше, що в цих заходах зацікавлені не тільки звичайні жителі як Заходу, так і Сходу, Півдня та Півночі країни. У цьому зацікавлені найперше олігархи, котрі, врешті, отримають спокійну, задоволену й ситу країну, яка не погрожуватиме революціями й експропріаціями й не скреготатиме зубами на чиєсь багатство, а матиме достатньо для цілком заможного життя.

Після легітимації та амністії капіталів законодавчим актом буде закріплено їхнє право на власність і вони зможуть ним цілком легально користуватися.

*   *   *

Немає сумніву, що про ці заходи, котрі можуть убезпечити нинішню владу від стресів і зробити з неї національних героїв, – знають наші розумні й освічені нинішні керівники держави.

Чому вони не користуються світовим досвідом – велике запитання.

Можна пояснити це ірраціональністю, Х-Фактором – своєрідним талантом українців, котрий не має визначення й пояснення. А, може, простіше – певною залежністю молодих політиків від тих же олігархів?

Хоч ні в перше, ні в друге не хочеться вірити. Чи не так?..

Віктор Мороз, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Убивчий популізм: що не так з тарифною політикою у водопровідній галузі

Як Данія інвестує в успіх України

Наслідки "яєчного скандалу": як минув перший рік роботи Антикорупційної ради при Міноборони

ДІЯ на експорт. Чим український GovTech приваблює закордонних партнерів

Справедливість, що шкодить. Які наслідки матиме рішення про "покарання" українців за кордоном

Коли запрацює еАкциз в Україні