Хто відповість за Кобзона в ефірі?

Вівторок, 06 січня 2015, 15:38

Новий 2015 рік розпочався з медійного скандалу. Кобзона в новорічному ефірі телеканалу Інтер побачили навіть ті, хто переконував громадськість у відсутності телевізора вдома. Соціальні мережі вибухнули повідомленнями обурених чиновників та депутатів, у тому числі, членів Нацради з питань телерадіомовлення.

Однак, по-перше, хай роблять заяви на офіційних сайтах державних органів, а тоді дають посилання на своїх сторінках у соцмережах. Бо емоційні виплески посадовців в інтернеті щодо питань зі сфери власних повноважень віддають простотою, яка, як відомо, гірша за крадіжку.

По-друге, усе відбувається так, ніби наш медіапростір не був до цього російськомовним, ніби телеканали не транслювали російські фільми та передачі, ніби в ефірі немає проросійських та проолігархічних новин – і лише Кобзон зашкодив цнотливій свідомості телеглядача.

Дивно, що лише через 10 місяців російської окупації, ми почули голоси невдоволення від тих, хто давно повинен був за посадою врегулювати питання російського контенту в українських ЗМІ.

Чи порушив Інтер законодавство?

Відповідно до законодавства Нацрада з телерадіомовлення може застосувати певні санкції до телеканалу із двох підстав – якщо телеканал порушує умови ліцензійної угоди або порушує законодавство України.

Умови ліцензійної угоди Інтер не порушив, бо там точно не прописані обмеження щодо трансляції російського "мистецтва". А що стосується порушення законодавства, то нинішні депутати не створили такого законодавства, яке б зараз порушили ті, хто показує в ефірах одіозних росіян та їхню телепродукцію.

Звинувачення лунають не лише щодо persona non grata на екранах, але й щодо русифікації на телебаченні та великої частки виробленого в Росії телепродукту. Але без змін у законодавстві, тобто без прямої волі депутатів, вплинути на цю ситуацію неможливо.

Приміром, питання мови в ЗМІ продовжує регулювати закон Ківалова-Колєсніченка. Тобто телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами – як однією, так і кількома мовами.

Засилля іноземного, у тому числі російського, продукту в ефірі також прописане в законі: "Програми європейського виробництва повинні становити не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків – програми українського виробництва". Тобто, коли ви порахуєте, вийде, що доля українського продукту встановлена на рівні 40%.

Тобто, російська мова в ефірі та велика частка російської телерадіопродукції в українських ЗМІ – не порушують чинне законодавство.

Лунає також думка про порушені права телеглядачів. Адже "зірки" російського сінематографу та естради травмують психіку українців своїми "талантом" та заявами. І на це в законі є відповідь.

Якщо телеглядач вважає, що його права порушені, він може звертатися до телерадіоорганізації, її засновників, Нацради, Державного комітету телебачення й радіомовлення України із зауваженнями та пропозиціями щодо змісту відповідних програм або передач.

Де ці скарги, окрім соціальних мереж? На їхній підставі Нацрада, приміром, повинна зробити перевірку й вжити заходів.

Хто винен і чи можна порушити норму, якої не існує?

З першого дня вторгнення агресора на територію України всім було зрозуміло, що основний фронт цієї війни – інформаційний. Але з боку Верховної Ради, кабміну, Нацради з питань телерадіомовлення, РНБО так і не були створені правила функціонування ЗМІ в умовах реальної загрози суверенітету України.

За 10 місяців окупації та бойових дій на території України так і не запроваджені норми чи обмеження щодо змісту телерадіопродукції. Для виробників телерадіопрограм немає жодних офіційних рекомендацій чи роз'яснень – "що й хто" в телеефірі може зашкодити інтересам України.

Тож, за що тепер збираються покарати телеканали? Адже не можна порушити правило, якого не існує.

Ситуація виглядає так, що депутати, члени Нацради, члени уряду переклали вину за свою незроблену роботу на телерадіокомпанії. Адже це Верховна Рада визначає державну політику щодо телебачення й радіомовлення, кабінет міністрів забезпечує проведення цієї державної політики, а Нацрада займається безпосереднім регулюванням у сфері телерадіомовлення.

Кобзон в ефірі – це результат їхньої роботи, точніше, бездіяльності.

Анна Маляр, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Наука в Україні: перспективи розвитку та окремі вектори змін

Склад збірної на Євро: в України нарешті з’явився резерв, але є три проблемні позиції

Закон про мобілізацію: відповіді на найпоширеніші запитання

Шанс на справедливість. Ціна питання – 10 мільядрів на рік для держбюджету

Носії новітньої історії. Спостереження за Днем вишиванки

Як розуміти кадрову карусель Путіна?