Політичні проблеми газового сектору України
Українське суспільство вже давно звикло до перманентного конфлікту між урядом і компаніями газової галузі.
По сьогодні триває боротьба газовидобувників за зменшення рентної ставки, яка минулого року зросла з 28 до 55%. Набирає обертів протистояння між облгазами та урядом щодо оплати за використання газорозподільчих мереж. Справжній шок викликала урядова постанова №596, котра хоча й була скасована в короткий термін, але суттєво погіршувала конкурентні умови на газовому ринку, змушуючи певні промислові підприємства купувати блакитне паливо лише у НАК "Нафтогаза".
Цей список можна наповнити ще низкою конфліктів.
Очікувано, що прийнятий закон про ринок природного газу від 9 квітня 2015 року розширить поле дискусії та загострить її характер. Закон передбачає імплементацію вимог Третього енергетичного пакету та відокремлення газовидобутку, зберігання, транспортування та постачання вуглеводнів. За новими правилами гри компанії будуть змушені розділити бізнес, обираючи один з варіантів: продати частину компанії або передати оперативне управління енергомережами незалежному оператору.
Вивчаючи роботу та, власне, модель функціонування енергетичного ринку Євросоюзу, не раз задавалась питанням: як європейцям вдалось збудувати модель комунікації, цивілізованого обміну думками між урядом та бізнесом, знаходити рішення, котрі сприяють розвитку бізнесу і не шкодять державі?
Відповідь дуже проста.
По-перше, обидві сторони готові до переговорів і пошуку компромісу.
По-друге, в європейських державах реально працює механізм "асоціацій", коли профільна організація відстоює інтереси своїх членів, а уряд відкритий до спілкування і пошуку взаємовигідних рішень.
По-третє, обидві сторони, "держава – бізнес", позиціонують себе як партнери, а не конкуренти.
Дійсно, якби така модель працювала в нашій державі, то конфлікт навколо "Укрнафти" було б вирішено в момент розгортання, дуже швидко і без інформаційного супроводу, а компанії Shell та Chevron мали б можливість обговорити доцільність підняття рентних платежів з українським урядом та продовжити розвідувальні роботи щодо видобутку сланцевого газу.
Без сумніву, якби була налагоджена комунікація між урядом та бізнесом, то взимку приватні газовидобувні компанії не відмовлялись би закачувати газ до сховищ та не лякали зупиненням газовидобутку.
Вдалою ілюстративною моделлю налагодження комунікацій між державним сектором та бізнесом є чеський приклад.
Отже, єднальною ланкою у комунікаційному процесі є Чеська газова асоціація, яка консультує уряд щодо прийняття певних змін у газовому секторі, моделюючи різні варіанти і ризики розвитку ситуації на ринку після прийнятих нововведень, розроблює технічні рекомендації та стандарти, надає інформаційну підтримку газовим компаніям тощо. Членами асоціації є близько 100 профільних організацій і компаній та понад 300 незалежних експертів. В сумі, діяльність Чеської газової асоціації сприяє розвитку ринка та посилює газову безпеку держави.
В Україні існує кілька профільних газових об'єднань: Асоціація "Газових трейдерів України", Українська газова асоціація, Асоціація скрапленого газу, Українська асоціація споживачів природного газу, Асоціація надрокористувачів, а також низка НДО, Аналітичних центрів та незалежних експертів, що мають пряме або опосередковане відношення до газового сектору.
В кінцевому результаті, низка галузевих організацій не має спільної платформи та синергії у вирішенні проблем галузі. Кожна інституція самостійно долає труднощі, а проведені експертами та аналітиками дослідження, круглі столи та прес-конференції стосовно проблем галузі перетворюються на матеріал для внутрішнього користування.
Вкрай складно, а точніше сказати майже неможливо, отримати фідбек від профільного міністерства або ж паливно-енергетичного комітету Верховної Ради на звернення, пропозиції тощо. Відсутня системність і готовність держави і бізнесу до взаємодії.
Саме така ситуація і породжує корупцію в енергетичній галузі та в інших галузях економіки України. Гравцям ринку набагато простіше й оперативніше домовлятись кулуарно, ніж йти цивілізованим шляхом вирішення непорозумінь з державним сектором.
Нині газовий сектор без офіційного введення надзвичайного стану продовжує працювати в режимі надзвичайності. Уряд без належних пояснень, публічних консультацій та діалогу з бізнесом приймає важливі рішення, а інвестори, не розуміючи правил гри, просто йдуть з ринку.
Тому для галузі сьогодні дуже важливо об'єднатись, створити єдину і самодостатню спільну інституцію, котра б лобіювала інтереси не окремих компаній – а всього газового сектору держави, а також з часом перетворилася з внутрішнього лобіста на успішний зовнішній локомотив національного газового комплексу.
Наталія Слободян, директор департаменту МЦПД, випускниця програми "Енергоефективність: реструктуризація газотранспортної системи та підвищення компетенцій українських фахівців" фінансованої USAID, спеціально для УП
