Про ніжність і гідність, або Світло в кінці тунелю

Понеділок, 14 грудня 2015, 16:55

"Ми відновимо довіру до парламентаризму в Україні через прозорий та ефективний процес творення якісних законів і контроль за їх виконанням".
Коаліційна угода, 2014

Українці два роки тому в суворому протистоянні з режимом вибороли право на гідність.

Однак параметри еволюції суспільства і політиків показують, що "гідність" має вельми різні значення.

Медійна істерія навколо майбутнього кабінету Арсенія Яценюка завершилася різко і несподівано. У тому числі – для самого прем'єра, що відчув невблаганний народний тиск за допомогою руки колеги із Блоку Петра Порошенка. Природно, ток-шоу та фейсбук отримали нову тему для обговорення, тоді як звіт уряду відійшов на другий план.

"Інцидент, який стався, є не лише зухвальством однієї особи, а прямим наслідком антиурядової кампанії, яку спостерігаємо протягом тривалого часу", – йдеться в екстреній заяві Кабміну, яку опублікували незабаром після курйозу в стінах ВР. Там же – слова про "руку Кремля", особливо іронічні в контексті ситуації, і заклик не допустити руйнування "хиткої політичної стабільності" в країні.

Гідність, згідно з Конституцією України, є однією з "найвищих соціальних цінностей" в країні. Революція Гідності стала наріжним каменем спроби модернізувати політичну систему після зими 2014-го. Сам же термін знайшов пафосну хиткість і зручну мотивацію для всього – і, традиційно, спотворився у кривому дзеркалі української політики.

Якщо вірити словнику, гідність означає не тільки самоповагу, а й відчуття обов'язку перед суспільством.

Парламент, як і кабмін, регулярно спростовують цю тезу.

На їхню колективну думку, загрозою стали не постійні звинувачення в корупції, не півтора року без видимих результатів, не залежність від кредитів МВФ – а саме акт фізичного насильства проти інституту глави уряду.

Пізніше голова пропрезидентського БПП, звичайно, вибачився, заявивши, що скандального депутата вигнали з фракції і пояснивши свою картинку з кроликом. Мовляв, у політика має бути почуття гумору.

Ніхто не сперечається з цією тезою. Але гумор повинен бути досить тонким і висококласним: дякувати, "висококласний" гумор Петросяна можна і на YouTube подивитися.

Фейсбук сколихнувся масовою реакцією: соромно.

Але тут варто пам'ятати, що активне обговорення в соцмережі – це доля малого відсотка українців. Для більшості фінт під час виступу прем'єра цілком вписується в ярмаркову картинку української політики. Від своїх "народних обранців" нечасто чекають успішної та ефективної роботи. До фріків же готові завжди: вила і епатаж можуть навіть накрутити політичні бали.

Не бачачи гідності в політиках, українці не можуть знайти її і в собі.

З першими все більш-менш ясно. Старі правила, старі інститути, немає традиції політичної боротьби, незрілі партії, відсутність ефективних управлінців. Політикам поважати себе, а тим тим більше, відчувати свій обов'язок перед громадою – власне, і нема за що.

Спитати їх про щось вже можна, критика звучить все частіше, але поки ще зручні відмовки працюють: завжди винен хтось інший. НФ, приміром, вважає, що ситуацію зрежисирувала Банкова – але за логікою інцидент вигідний швидше прем'єру. Скривджених у нас все ж люблять.

Знову ж таки, поваги до себе у політиків немає.

Банальністю буде згадати Байдена, який одним виступом заткнув за пояс роки красномовства можновладців українців. Але це як мінімум орієнтир, куди варто рухатися. Американські політики – як квінтесенція західної культури – щодня думають про своє legacy, результати своєї політики, за якими їх запам'ятають.

...Співкерівник МДО "Депутатський контроль", наприклад, вже залишив після себе спадщину.

Решта? Депутати, які за рік не зуміли вирватися за рамки планування довше ніж на завтра, уряд, що зажовує зміни, президент, який взяв більшість рішень в загадкове "закулісся"?

Альтернативне майбутнє, з успішною європейською Україною, залишається лише словами. І чим далі, тим більш ефемерними.

З гідністю стопоряться і українці, які за неї боролися.

Наївні і політично непідковані, з середини 2000-х ми поринули в нескінченне політичне ток-шоу, навмисне і вульгарне. Проблема в тому, що це стало для нас нормою. Бійки у ВР, брехня з трибун, корупційні викриття, політична проституція – усе це стало новинами одного дня, серією чергового сезону, що відразу ж змінюється наступним.

Ми можемо сміятися з тих, хто захоплювався Домом-2, а самі стали жертвою згубної емоційної залежності, – серіалом ВЛАДА. І навряд чи тисячі обурених виборців надішлють вже не члену БПП гнівні листи з вимогою скласти мандат і залишити стіни парламенту.

Складається відчуття, що у нас ще немає гідності, натомість, чомусь є багато терпіння. Та й, поклавши руку на серце, звідки їй, гідності, взятися?

Піраміда Маслоу неминуча – потреба в самоповазі виникне тоді, коли необхідність виживання і безпеки будуть задоволені. Тоді вже можна вважати себе негідним забиватися в переповнену маршрутку, вибирати популістів і клоунів в парламент і дивитися дешеві політичні шоу.

І тоді, напевно, можна буде говорити про перемогу Революції Гідності.

А поки що пітьма насувається над майбутнім.

Просунуті міністри йдуть у відставку, прийдешня податкова реформа консервує ризики для бізнесу, а парламент став звичним для України базаром. Світло в кінці тунелю змінюється неоновими вогнями в паху прем'єра, куди і фокусується суспільна увага.

Якби ми поважали себе, то не перетворювали б цей інцидент на подію державного масштабу.

Боротьба за гідність – процес довгий і складний, який, на жаль, не завершується однією кривавою перемогою над диктатором. Попереду – майбутнє, в якому доведеться самим створювати альтернативу владі і виганяти з ганьбою тих, хто продовжує буфонаду.

І показати самим собі, чого ми гідні.

Леся Шевченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як безболісно запровадити електронний документообіг

Надія на біопаливо. Чи буде світло і тепло взимку?

7 кроків до енергетичної незламності України

Штучний інтелект у світі мистецтва: проблема, перевага чи недолік часу? Суд снобів

Піти з Telegram (не)можливо? А як щодо переходу у WhatsApp?

Найкращий рік у кар'єрі Костюк: чого не вистачає для здобуття престижних титулів?