Без великої ідеї з'являються маленькі політики

1442 перегляди
Середа, 16 березня 2016, 10:01
Віктор Мороз
політичний оглядач

Соціологи свідчать: в країні почалася зміна політичних еліт. Але поки лише в головах українців.

Несподівана заява Міхеїла Саакашвілі щодо відсутності планів створення партії на основі "Руху за очищення" не стільки здивувала, як насторожила.

Адже напередодні один із його найближчих українських соратників Саша Боровик оголосив про початок створення партії як підготовку до наступних позачергових виборів до ВР. І цей громадянський рух, ініційований відомим грузинським реформатором, в уяві багатьох людей асоціювався як політична сила, котра продовжила б справу Євромайдану.

І раптом, на самому початку – стоп.

Немає сумніву, що в гру втрутилися якісь серйозні сили, котрі примусили внести певні коригування в інформаційну компанію досить успішного проекту. Хтось нагорі серйозно зарефлексував. І настільки зарефлексував, що примусив навіть нестримного Саакашвілі зупинитися.

І Міхо, як досвідчений і обережний політик, який уже неодноразово обпікався, хоч це його ніколи і не зупиняло – на всякий випадок пригальмував. Але не більше. Інакше навіщо було стільки шуму й інформаційних хвиль щодо необхідності радикальних змін в країні?

Кому ж вдалося притримати навіть Саакашвілі?

Очевидно, що це не Арсеній Яценюк.

Його вже ніхто не боїться, і навіть у Москві перестали називати лідером "партії війни". Хоч до останнього категорична й відважна риторика Яценюка справляла враження на російських політиків. Згодом і в Білокам'яній зрозуміли, що позірна бравада українського прем'єра – не більше ніж результат впертих домагань досить професійних політтехнологів. А інколи просто здавалося, що вся його агресивна риторика майданного періоду просто від страху.

В Україні із самого початку появи Арсенія Петровича на політичному Олімпі ніхто ніколи не сприймав його не тільки як радикала, а й взагалі як дуже рішучу людину.

Найточніше висловилася його дружина в одному інтерв'ю, визначивши свого чоловіка як "папу для дєвочєк". Без сумніву, вона вкладала в ці слова найкращий зміст, підкреслюючи його м'якість, вихованість, турботливість, надзвичайну сімейність. І не її в тому провина, що всіх цих рис аж надто мало для лідера постреволюційної країни, котра перебуває в стані війни й кардинальної необхідності негайних реформ.

М'якістю пана Арсенія скористалися інші люди, досить швидко довівши цю м'якість і відсутність сильної волі – до конформізму, нездатності протистояти чужому підступному впливу. У результаті вийшло те, що вийшло: крах економіки, відсутність структурних реформ, процвітання корупції, толерування мародерству.

Та найгірше навіть не це. Ну, не за ту роботу взявся чоловік, переоцінив свої можливості, не мав відповідного досвіду, довірився нечесним друзям… Вражає, що молода, добре освічена, розумна людина, зрозумівши свій абсолютний програш – ніяк не може й не хоче віддати державне кермо в інші руки.

Хоч "краса гри" при легкості передачі цього керма, яке убезпечувало країну від маси небажаних ускладнень, забезпечувала швидку й успішну політичну реанімацію – для досить терпимих і терплячих українців жест доброї волі з добровільної відставки вартував би досить багато. Ну якщо не негайне повернення симпатій, то принаймні плацдарм до майбутнього відновлення політичної кар'єри.

Але Арсеній Петрович не дуже бажає скористатися цим простим, але надійним способом.

Невже буде краще, як його з ганьбою випруть звідти силою?!.. Принаймні, він щосили вчепився в це державне кермо й до останнього готовий за нього триматися.

Дивно й не зовсім логічно.

Схоже, що йому й тут допомагають "добрі люди", прикувавши його тільки їм відомими зобов'язаннями до цього керма. Очевидно, їм не жаль спалити залишки Арсенійового авторитету задля отримання ще кількох срібняків на старих схемах.

Тому, мабуть, багатьом українцям нині шкода, що молодий ще чоловік, який подавав такі надії, так багато обіцяв – нині їх, по суті, зрадив. Але завтра цей жаль може легко перетворитися у злість і навіть ненависть. І невідомо, чим можуть закінчитися ці стосунки несправдженого національного лідера й лукаво обманутого ним натовпу.

Усе ж, ні – нинішній одеський губернатор Міхеїл Саакашвілі не через Яценюка загальмував. Без президента Петра Порошенка тут не обійшлося.

Колись зініціювавши залучення Саакашвілі до розв'язання українських проблем, які після чергової російської агресії стали інтернаціональними, Петро Олексійович у черговому намаганні сподобатися всім зробив дуже екстравагантний хід.

Але Порошенко навіть приблизно не прорахував можливі наслідки швидкісного влітання гарячого грузинського пасіонарного боліду, який змітає все на своєму шляху – на українську політичну орбіту.

Президент не тільки не прорахував участь знаменитого грузина в політичному житті країни – він узагалі по-крупному прорахувався. І, здається, на всіх напрямках. Зарозумілий, самолюбивий, самозакоханий, він надзвичайно невміло й, урешті, катастрофічно для ослабленої країни розставив кадри на ключові посади. І цим ще більше ослабив країну.

...Звичайно, країна знову помилилася з обранням своїх керманичів.

Вони виявилися не готовими бути лідерами країни, котра прагне справедливості. Більше того, вони навіть зі своїх провалів не здатні робити висновки і не повторювати фатальні помилки.

Годилося б оголосити тотальні перевибори всіх. Але в умовах практично воєнного стану це дуже погана ідея. Відсутність легітимно обраної влади – це те, що країна ну ніяк не може дозволити.

Це знає й президент. І знає він, що прем'єра ще можна поміняти, а його – ні. Хочеться вірити, що він на цьому не буде довго спекулювати.

Але він страшенно боїться нового прем'єра. "А раптом у нього вийде?" – і тоді Порошенку не бачити другого терміну.

Петро Олексійович нині боїться залишитися наодинці з прем'єром Міхеїлом Саакашвілі. Хоч це був би, може, і найкращий варіант українського прориву з тягучого й ганебного болота.

Порошенко боїться навіть випускати на орбіту прем'єрства поки абсолютно непублічну особу Наталію Яресько. Остання, власне, і на посту міністра фінансів не стала Бальцеровичем і не здивувала українців проривними ідеями.

Та для країни все ж це був би теж досить вигідний варіант.

Хай не буде такого стрімкого прориву і менше гучних слів. Але вона не тільки зможе зводити професіонально дебет з кредитом, що, до речі, дуже важливо. Є обережна впевненість, що Яресько не краде, не крастиме і не дозволить по максимуму це робити нікому. Вона не тому вчилася.

То, може, саме це найбільше лякає українську політичну еліту?..

Але повернемось до заяв Саакашвілі й "Руху за реформи".

Призупинка фактичного об'єднання дрібних політичних проектів на чолі з відомим і авторитетним політиком може на якийсь час загальмувати процес створення нової політичної еліти й приходу її до влади.

Але логіка розвитку подій в Україні свідчить, що все до цього йде. І якщо дрібні амбіції молодих українських інтелектуалів і громадських діячів не візьмуть гору над почуттям національної відповідальності, що на нашій землі траплялося вже не один раз – тоді слід чекати прориву.

І навіть якщо найближчим часом оновиться уряд і до керівництва прийдуть порядні, чесні й високопрофесійні люди – це не знімає потреби в створені новими політичними елітами справжньої партії Майдану, котра визначатиме подальший розвиток країни.

Власне, це буде партія, яка відправить на пенсію нинішнє політичне керівництво.

Віктор Мороз, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Зворотна сьома зупинка "Німанська". Мікроісторія Києва 1960-80-их
Як же давила і придавила людей та залізна совкова завіса, як замулила свідомість, щоб маючи в наявності зараз сотні сортів ковбас і м'яса, десятки видів морозива, величезний вибір продуктів на будь-який гаманець все одно кривити губи і мріяти про лікарську ковбасу родом з СРСР.
Платіжні картки: чи не мародерствувати під час кризи
Комісія за розрахунок платіжними картами в Україні в 7 разів вища, ніж в країнах ЄС. За кожні 100 грн підприємець повинен 2,5-3 грн віддати банку. (рос.)
Стус справді був завжди вільним
Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі.
Проєкт "єМалятко": 5 цифрових перемог
"єМалятко" є першою в Україні комплексною електронною послугою, яка дозволяє батькам новонародженої дитини за однією заявою отримати одразу до 9 державних послуг.
Нові завдання у порядку денному деокупації Криму
За результатами загальноросійського опитування, "приєднання Криму", як у Росії називають його тимчасову окупацію, викликає почуття гордості лише у 30% росіян. Хоча у січні 2017 року цей показник був 43%, а у грудні 2018 року – 45%.
Чому місцева влада не вирішить ваших проблем
Локальні спільноти мають залучатися до формування політик і ухвалення рішень як повноцінний стейкхолдер.
Не фінансуйте шахраїв, які паразитують на благодійності
Правда ж, коли в передноворічній метушні раптом заклик "ТЕРМІНОВО! РАК! ПОМИРАЄ ДИТИНА!", рука так і тягнеться допомогти? Але не поспішайте, скоріш за все, це шахрайська схема.