Чому пам’ятник Петлюрі треба встановити в Києві?

4137 переглядів
Вівторок, 07 листопада 2017, 10:00
Богдан Червак
голова ОУН

Схоже, що голова Директорії Української Народної Республіки Симон Петлюра не зможе повернутися в Україну без скандалів і "війни пам'ятей"...

Істерична реакція Путіна на встановлення пам’ятника головному отаману військ УНР у Вінниці – промовиста ілюстрація того, що постать Петлюри залишається неприйнятною для Москви.

Але не тільки для неї. Вслід за Путіним із заявою-засудженням виступив Всесвітній єврейський конгрес та деякі єврейські організації в Україні.

Нагадаю, у зв’язку з відзначенням на державному рівні 100-річчя Української революції уряд України ухвалив рішення відкрити пам’ятник Симону Петлюрі як визначному державному діячеві у Києві.

Отже, питання винесене в заголовку, стає нериторичним.

У цьому випадку не маю наміру аргументувати безглуздість закидів у бік Петлюри. Особливо тих, що стосуються його начебто "антисемітизму". З однієї причини – вони давно відомі. А ті, кому вони адресовані, залишаються сліпими і глухими, або ж вдають із себе таких.

Проблема, як на мене, в іншому. Україна опинилася перед ситуацією необхідності реагувати на махрове невігластво і примітивізм у питаннях історичної пам’яті, до чого її змушують інші країни.

Скажімо, висловлювання Путіна про Петлюру вказують на те, що він зовсім не орієнтується в історії України періоду УНР. І це дуже м’яко сказано.

Аналогічна ситуація була з висловлюваннями президента держави Ізраїль Реувена Рівліна, коли рік тому він звинуватив українських націоналістів у Голокості. І це при тому, що визначна діячка ОУН, поетеса Олена Теліга була страчена німцями в Бабиному Яру.

Але абсурдністю "історичних аргументів", які висуваються проти України, усіх, звичайно, перевершив міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський, який пригрозив не пускати до Польщі українців, одягнутих у мундири дивізії "Галичина".

Пану міністру, напевно, сняться колони українців-дивізійників, які зібралися на митниці у Шегинях і вимагають негайно пропустити їх до Перемишля, щоб пройтися маршем цим містом.

Аж ніяк не заперечую необхідності фахових дискусій на історичні теми. Навпаки, їх доцільність очевидна, передусім для самих українців, які багато десятиліть жили в чужому історичному вимірі.

До речі, Україна не боїться дискусій і закликає до них партнерів. Наприклад, нещодавно у Черкасах відбулося V засідання Українсько-польського форуму істориків, де обговорювали події на Холмщині у 1942-1944 роках.

Однак наразі йдеться не про історію України чи біографію конкретного історичного персонажа, наукові дискусії й аргументи. А про звичайне хамство і зверхнє ставлення до історичної пам’яті українського народу.

А тому Україна має реагувати адекватно, за принципом "а нам своє робить" і в жодному випадку не виправдовуватися.

І все ж треба зробити одне уточнення про Симона Петлюру. Його унікальність полягає не тільки в тому, що він є одним з очільників Української Народної Республіки, і навіть не в тому, що був організатором українських збройних сил.

Масовий селянський повстанський рух 1918-1923 років під гаслами відновлення незалежності УНР ототожнювали з головою Директорії та головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою. А після його вбивства у 1926 році в Парижі термін "петлюрівщина" вже означав рух української нації проти Російської імперії за незалежність і соборність Української держави .

До нього лише гетьман України Іван Мазепа мав таку честь. У кінці ХІХ на початку ХХ століття "мазепинцями" називали всіх українців, які виступили проти Москви.

І до цього часу, принаймні для Кремля, усі ми й надалі "мазепинці і петлюрівці". А тому жодних сумнівів: пам'ятник Симону Петлюрі обов’язково має стояти в серці України – Києві.

Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для УП



powered by lun.ua
Тролейбус номер 15. Зупинка Долиногірська
"Історична правда" розпочинає новий проект "Тролейбус номер 15" про мікроісторію Києва. Від сьогодні щотижня на нашому сайті з'являтиметься розповідь Наталки Діденко про Київ та київське життя 1960-80-их крізь призму поїздки у тролейбусі номер 15 та його зупинок.
Нові правила гри на ринку оренди державного майна
Новація, яка допоможе зробити прозорим та ефективнішим управління державним і комунальним майном в Україні.
Боюся пропустити материнство, або чому я залишаюся в "ЛНР"
Перше і найскладніше, до чого довелося звикати вже після обстрілів, колапсу з водою і світлом, що це назавжди. Не тимчасовий стан на кшталт невдалої через дощ відпустки, а постійний, до якого доведеться ще довго звикати і жити з цим далі. (рос.)
Води для вас немає, але ви тримайтеся, або Ще раз про воду для Криму
Головна проблема української водної інфраструктури не гроші, а відсутність системного розуміння водних проблем, з якими Україна вже може зіткнутися в найближчому майбутньому.
Більшовизм в головах нездоланний
Відповідь на колонку Вікторії Войціцької
Моя мрія – щоб люди взялися за розбудову своїх міст і громад
В Україні фактично завершено реформу децентралізації, яка зробила всіх нас громадянами у прямому сенсі цього слова.
"Центренерго" повернулася під контроль держави. Що далі?
Як Фонду держмайна вдалося повернути під державний контроль один із найкорупційніших об’єктів.
Реклама: