Не Рубаном єдиним: чого владі й опозиції треба повчитися в Чорногорії

3477 переглядів
Понеділок, 12 березня 2018, 17:00
Остап Кривдик
політолог, активіст

16 жовтня 2016 року – день, коли невелика балканська країна Чорногорія пройшла по лезу бритви.

У цей день у країні були парламентські вибори. До того вже рік тривали протести проти вступу Чорногорії в НАТО і проти неоднозначного прем'єра Міло Джукановіча, котрий беззмінно керував країною з 1991 року. У січні 2016 року урядова коаліція розпалася, і країна опинилася в політичній кризі.

Паралельно йшли переговори про вступ Чорногорії в НАТО. Формально її запросили в грудні 2015 року, у травні 2016-го – підписано протокол про вступ. Опозиція вимагала загальнонаціонального референдуму, представники влади наполягали, що ратифікації угоди парламентом буде достатньо.

Питання НАТО було одним з ключових у парламентській кампанії. Соціологія показала, що число прихильників і противників було приблизно рівним.

У день виборів перед парламентом зібрався великий за чорногорськими мірками мітинг опозиції в кілька тисяч осіб. Протест минув досить спокійно – але був і інший сценарій.

Група з 20 сербських громадян, котрі пройшли вишкіл на окупованому українському Донбасі, мала чіткий план на цей вечір. Перевдягнуті у спецформу внутрішніх військ Чорногорії, вони мали вийти перед парламентом і впритул розстріляти протест з автоматів.

Розрахунок нападників був простим: після десятків смертей і сотень поранених "владою" протестувальників мало б початися щось схоже на народне повстання.

А далі – незграбні виправдання чинних очільників, спроби розпочати розслідування, змазана реакція в західних медіа, співчутливо-нейтральні вирази "глибокої стурбованості" і заклики до мирного політичного діалогу...

Ціль було б досягнуто: параліч влади, зупинка євроатлантичної інтеграції Чорногорії на невизначений період, можливість продовжувати дестабілізацію в інші способи.

У радикальнішому варіанті – вбивство або вигнання керівництва, перехід влади до рук проросійської опозиції. Потенційно – створення ще однієї "Сирії", тільки тепер на Адріатиці.

До реалізації плану не вистачило півгодини. Нападників зі зброєю й уніформою затримали перед самим виходом. Разом з ними арештували Едуарда Шишмакова і Володимира Попова, працівників російської військової розвідки ГРУ.

По Попова і Шишмакова прилетів домовлятися сам Микола Патрушев, секретар російської Ради національної безпеки. Частина нападників визнала свою вину. Двоє лідерів проросійської опозиції також сіли за ґрати.

Ця історія закінчилася добре. 28 квітня 2017 року парламент ратифікував Угоду про вступ, а 5 червня Чорногорія стала 29-м членом НАТО.

Чому нам варто про цей досвід згадати зараз?

Люди, що симпатизують опозиції, розчаровані руйнуванням наметового містечка під Верховною Радою. Злорадство окремих представників влади посилює негативну емоцію.

Агресія зростає, і ескалація конфлікту може бути тільки питанням часу. Просування імпічменту і дострокових парламентських виборів можуть серйозно похитнути ситуацію в країні.

Політична зброя – це основний засіб гібридної війни Росії проти України. Саме на нестабільність і подальшу зміну влади в нашій державі на прихильну до Путіна націлені дії Кремля.

Яким чином це простимулювати – питання тактики. Чи повинна була велика партія зброї, контрабанду якої приписують Рубану, вистрелити на опозиційному мітингу наступної неділі?

Скоро в нас президентські і парламентські вибори, які визначать долю нашої держави на 4-5 років вперед. Тому і влада, і опозиція вже сьогодні повинні домовитися, як правильно проводити масові акції в час війни.

Влада – як дати людям висловити свої погляди і як забезпечити безпеку. Опозиція – як протестувати в ненасильницький спосіб, гарантований Конституцією.

Разом – як виявити і знешкодити агентуру і провокаторів, котрі хочуть крові.

Паралелі ніколи не будуть повними. Порошенко – не Джукановіч. "Демократичний фронт" – не прихильники Саакашвілі чи Семенченка. Наш статус "аспіранта" – це ще дуже далеко до вступу в НАТО.

Тільки от Росія залишається Росією.

Винний Рубан чи ні – встановить суд. А ми – і влада, і опозиція, і громадяни – повинні бути готові до найпаскудніших сценаріїв. Буйнакськ, Москва, Волгодонськ – "Вовка-гексоген" цю історію вже проходив у 1999-му...

Остап Кривдик, політолог, активіст, студент Королівського коледжу оборонних наук (Лондон)

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Скасування недоторканності: назріває черговий обман і зрада?
Диявол криється в деталях. І якщо вчитатися в прописані в законопроектах пропозиції, то виходить, що забирати в народних обранців їхню недоторканність не зовсім то й збираються.
"Код зламано", або як посварилися фізики й лірики
На позір виглядає, що в протистоянні зіткнулися справжні науковці зі світовим ім’ям і загумінкові гуманітарії, що прикривають свою наукову неспроможність патріотичними гаслами.
Чому Україна не може стати експортером газу до Європи
Без докорінної реформи Держгеонадра та впровадження кращих світових практик у регулюваня видобутку газу Україна не зможе досягти енергетичної незалежності від Росії.
Перемогти інфаркт: чому українцям варто знову повірити в вітчизняну кардіологію
Літо з його сильною спекою - складна пора для людей з серцево-судинними захворюваннями. (рос.)
Чорний список для Естонії: РФ змінює політику стосовно російськомовної меншини
Заборона на в'їзд до РФ для багатьох російськомовних естонців показала: РФ чекає від них цілковитої відповідності "лінії партії".
АнтиНАБУшна багатокроківка
Можливо, ціль Павла Жебрівського – не покладений законом обов’язок, а бажання так званих політичних еліт очистити НАБУ від Артема Ситника?
Українська муштра: від Хмельницького до Петлюри
Як формувались і розвивались традиції українського впоряду (муштрового статуту) – від руханкових товариств до періоду перших визвольних змагань.