Не Рубаном единым: чему власти и оппозиции надо поучиться у Черногории

3565 просмотров
Понедельник, 12 марта 2018, 15:00
Остап Крывдык
политолог, активист

16 жовтня 2016 року – день, коли невелика балканська країна Чорногорія пройшла по лезу бритви.

У цей день у країні були парламентські вибори. До того вже рік тривали протести проти вступу Чорногорії в НАТО і проти неоднозначного прем'єра Міло Джукановіча, котрий беззмінно керував країною з 1991 року. У січні 2016 року урядова коаліція розпалася, і країна опинилася в політичній кризі.

Паралельно йшли переговори про вступ Чорногорії в НАТО. Формально її запросили в грудні 2015 року, у травні 2016-го – підписано протокол про вступ. Опозиція вимагала загальнонаціонального референдуму, представники влади наполягали, що ратифікації угоди парламентом буде достатньо.

Питання НАТО було одним з ключових у парламентській кампанії. Соціологія показала, що число прихильників і противників було приблизно рівним.

У день виборів перед парламентом зібрався великий за чорногорськими мірками мітинг опозиції в кілька тисяч осіб. Протест минув досить спокійно – але був і інший сценарій.

Група з 20 сербських громадян, котрі пройшли вишкіл на окупованому українському Донбасі, мала чіткий план на цей вечір. Перевдягнуті у спецформу внутрішніх військ Чорногорії, вони мали вийти перед парламентом і впритул розстріляти протест з автоматів.

Розрахунок нападників був простим: після десятків смертей і сотень поранених "владою" протестувальників мало б початися щось схоже на народне повстання.

А далі – незграбні виправдання чинних очільників, спроби розпочати розслідування, змазана реакція в західних медіа, співчутливо-нейтральні вирази "глибокої стурбованості" і заклики до мирного політичного діалогу...

Ціль було б досягнуто: параліч влади, зупинка євроатлантичної інтеграції Чорногорії на невизначений період, можливість продовжувати дестабілізацію в інші способи.

У радикальнішому варіанті – вбивство або вигнання керівництва, перехід влади до рук проросійської опозиції. Потенційно – створення ще однієї "Сирії", тільки тепер на Адріатиці.

До реалізації плану не вистачило півгодини. Нападників зі зброєю й уніформою затримали перед самим виходом. Разом з ними арештували Едуарда Шишмакова і Володимира Попова, працівників російської військової розвідки ГРУ.

По Попова і Шишмакова прилетів домовлятися сам Микола Патрушев, секретар російської Ради національної безпеки. Частина нападників визнала свою вину. Двоє лідерів проросійської опозиції також сіли за ґрати.

Ця історія закінчилася добре. 28 квітня 2017 року парламент ратифікував Угоду про вступ, а 5 червня Чорногорія стала 29-м членом НАТО.

Чому нам варто про цей досвід згадати зараз?

Люди, що симпатизують опозиції, розчаровані руйнуванням наметового містечка під Верховною Радою. Злорадство окремих представників влади посилює негативну емоцію.

Агресія зростає, і ескалація конфлікту може бути тільки питанням часу. Просування імпічменту і дострокових парламентських виборів можуть серйозно похитнути ситуацію в країні.

Політична зброя – це основний засіб гібридної війни Росії проти України. Саме на нестабільність і подальшу зміну влади в нашій державі на прихильну до Путіна націлені дії Кремля.

Яким чином це простимулювати – питання тактики. Чи повинна була велика партія зброї, контрабанду якої приписують Рубану, вистрелити на опозиційному мітингу наступної неділі?

Скоро в нас президентські і парламентські вибори, які визначать долю нашої держави на 4-5 років вперед. Тому і влада, і опозиція вже сьогодні повинні домовитися, як правильно проводити масові акції в час війни.

Влада – як дати людям висловити свої погляди і як забезпечити безпеку. Опозиція – як протестувати в ненасильницький спосіб, гарантований Конституцією.

Разом – як виявити і знешкодити агентуру і провокаторів, котрі хочуть крові.

Паралелі ніколи не будуть повними. Порошенко – не Джукановіч. "Демократичний фронт" – не прихильники Саакашвілі чи Семенченка. Наш статус "аспіранта" – це ще дуже далеко до вступу в НАТО.

Тільки от Росія залишається Росією.

Винний Рубан чи ні – встановить суд. А ми – і влада, і опозиція, і громадяни – повинні бути готові до найпаскудніших сценаріїв. Буйнакськ, Москва, Волгодонськ – "Вовка-гексоген" цю історію вже проходив у 1999-му...

Остап Кривдик, політолог, активіст, студент Королівського коледжу оборонних наук (Лондон)

Спеціально для УП



powered by lun.ua
Монополия на лечение COVID-19 в Украине, или "молчание ягнят"
Пока ВОЗ объявляет миру солидаризированное клинические исследования по лечению COVID-19 и призывает к полному раскрытию полученных данных, в Укрпатент поступают заявки на выдачу патентов на лечение COVID-19. (укр.)
Пчелы хотят жить. Почему украинское пчеловодство под угрозой
Какие дополнительные регуляторные инструменты нужно ввести, чтобы защитить отрасль пчеловодства. (укр.)
Потребительский сектор и розничная торговля: как подготовиться к новым реалиям после COVID-19
Пять ключевых направлений, на которых нужно сосредоточить свои усилия, чтобы восстановить деятельность после карантина (укр.)
Программа 2020: зачем Украина меняет подходы к интеграции в Альянс
26 мая президент Украины утвердил Годовую национальную программу (ГНП) под эгидой Комиссии Украина - НАТО на 2020 год. (укр.)
Нужны ли служебные квартиры для судей?
Среди статей финансирования судебной системы в Украине есть расходы на обеспечение привилегий судей, среди которых – право на получение служебного жилья. Однако этот механизм не только дорого обходится бюджету, но и ставит под сомнение независимость судей. (укр.)
Турецкий прецедент: почему торговые войны могут выйти на новый уровень
Мировая система торговли столкнулась с крайне опасным прецедентом, который угрожает существенным обострением торговых войн. (укр.)
Что не так с украинскими тюрьмами
Европейский комитет по предотвращению пыток Совета Европы с 1988 года посещает украинские пенитенциарные учреждения. Ряд рекомендаций Комитета, в частности те, что касаются СИЗО, не выполняются более 20 лет. (укр.)
Реклама: