Чи практикують українські ЗМІ самоцензуру?

865 переглядів
Понеділок, 19 березня 2018, 17:00
Метью Шааф
директор представництва Freedom House в Україні

"Ви немов в іншій країні живете", – відповів журналіст із Черкас на пост у Фейсбуці від депутатки Верховної Ради, яка зі здоровою долею скептицизму запитала своїх підписників: "Яких тем уникають українські журналісти "через тиск"?".

Це запитання виникло після моїх критичних коментарів під час дискусії, організованої Національною спілкою журналістів України на тему "Загрози свободі слова в Україні".

Під час заходу я поділився результатами аналізу свободи преси в Україні від Freedom House, зазначивши, зокрема, що "поширеним є економічний та політичний тиск на журналістів, видавців та ЗМІ, який впливає на їхні репортажі та змушує уникати певних тем".

Це не означає, що всі журналісти та ЗМІ практикують самоцензуру. Але свідчить, що політично вмотивована цензура, а також інша проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою джинси, були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа простору впродовж тривалого часу, згідно з оцінкою Freedom House.

У своїй скептичній публікації депутатка зазначила, оминувши конкретні деталі, що аналіз та заяви Freedom House щодо цієї теми "виглядають як політичні і озвучувані з метою сформувати Україні негативний імідж в світі".

Утім, місцеві журналісти швидко знайшлися, що відповісти, аби спростувати її твердження.

Як це часто трапляється в українській багатоголосній та плюралістичній спільноті журналістів, дебати швидко поширилися сторінками Фейсбуку у формі відповідей і коментарів із конкретними прикладами того, як тиcк, спрямований на приховування певних політичних поглядів, догоджання політичним чи економічним інтересам або уникнення чутливих тем, впливає на роботу журналістів та висвітлення матеріалу в Україні.

У яких сферах українські журналісти відчувають тиск, який призводить до самоцензури?

Беручи до уваги коментарі та діалоги під публікацією депутатки парламенту, принаймні деякі журналісти та медіа-експерти вважають дуже суперечливим висвітлювати такі теми з-поміж інших тем:

– тему АТО (особливо, якщо йдеться про можливе порушення прав людини Збройними силами України в зоні АТО);

– корупцію у військовій сфері;

– фінансові витрати та бізнес інтереси президента Порошенка (обіцянки продати майно, офшорні скандали, відпустка на Мальдівах, ікони президента);

– діяльність праворадикальних груп, наприклад С14 та Національних дружин.

Інформація, зібрана групами зі свободи ЗМІ, виділяє кілька головних факторів, які призводять до самоцензури.

Інститут масової інформації (ІМІ), який публікує Барометр свободи слова, надає достовірні цифри щодо динаміки насилля, політичного тиску та інших змінних, які прямо чи опосередковано впливають на середовище, де журналісти уникають певних тем через тиск.

ІМІ також здійснює моніторинг джинси в Україні, і відповідно до їхньої статистики, 52% журналістів відзначають, що їхнє ЗМІ публікує джинсу.

Доповідь Freedom House "Свобода в пресі" описує явища політично вмотивованої самоцензури журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ та висвітлення новин протягом багатьох років.

Оцінка практики самоцензури з політичних причин взагалі не змінилася з 2005 року; те ж саме можна сказати про оцінку питання стосовно того, чи платять ЗМІ та журналістам, щоб вплинути на висвітлення їх матеріалу.

Наприклад, у доповіді за 2009 рік зазначалося, що ЗМІ "належать місцевим бізнес-магнатам, які мають тісні зв’язки з владою, у той час як інші залежать від державних субсидій, а це ще більше поширює самоцензуру".

У доповіді за 2013 рік Freedom House пише, що "Янукович та його провладна Партія регіонів розправилася з опозицією в країні, консолідувала вплив над національними ЗМІ та схвалила в парламенті закони, що обмежують [свободу слова], які призвели до збільшення самоцензури в медіа".

В останній доповіді за 2017 рік ми зазначаємо: "Українські журналісти відмітили рівень самоцензури щодо політично чутливих тем, зокрема, щодо можливих порушень прав людини військовими в конфлікті на Донбасі".

Оцінка Freedom House стосовно впливу політично та економічно вмотивованої самоцензури в Україні співпадає з висновками інших організацій, зокрема, таких як IREX, Репортери без кордонів та Комітет захисту журналістів.

Багато з цих доповідей, у тому числі від Freedom House, в більшості покладаються на повідомлення, які отримують від журналістів, ЗМІ та медіа-експертів стосовно впливу політичних та економічних інтересів, та чи призводить це до самоцензури.

Утім, є причина зберігати оптимізм.

Насправді відбулися важливі покращення в деяких сферах. Наприклад, упродовж цих років знизився рівень концентрації медіа-власності та її вплив на українські ЗМІ й журналістів, а також зменшилося використання рекламних коштів для впливу на висвітлення матеріалу.

Багато заборонених або неоднозначних тем, які були вказані журналістами, так чи інакше висвітлюються у ЗМІ, що є підтвердженням різноманітності, сміливості та професіоналізму найбільш відданих українських журналістів.

Проте в інших випадках, наприклад, під час нещодавнього знесення наметів протестувальників під Верховною Радою, журналісти, очевидно, утрималися через тиск і, скоріше, вдалися до поверхового висвітлення теми, ніж до глибокого занурення в проблему, як того вимагає подібна серйозна тематика.

Політичний чи економічний тиск, якого хоч раз зазнавали журналісти, має значний подальший вплив, який важко оцінити. Наприклад, подібний тиск може знеохотити журналіста довести розслідування до логічного кінця, або зашкодити йому розкрити тему з кількох сторін.

Необґрунтовані заяви, що ніби висвітлення таких проблем в Україні, як самоцензура, цілеспрямовано озвучені "з метою сформувати Україні негативний імідж в світі" також можуть бути формою політичного тиску, який заохочує журналістів до самоцензури.

Коли журналіст критично повідомляє про проблему в Україні, а коментатори роблять припущення, що журналіст формує негативний імідж країні, це створює таку атмосферу, у якій журналісти або навіть активісти громадянського суспільства мусять під тиском уникати цієї теми або утримуватися від розслідування з відчуття "патріотичного обов’язку".

Сам факт того, що журналісти розповідають, що відчувають тиск уникати деяких тем через загрозу фізичного насильства, або політичний тиск, з використанням таких практик як "темники", чи економічний тиск від видавців або власників – залишається великою проблемою для українських ЗМІ та свободи слова в Україні, яку неодмінно треба вирішувати.

Обговорення на Фейсбуці, яке розпочалося після заходу Національної спілки журналістів, хороший початок.

Метью Шааф, директор представництва Freedom House в Україні, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Інформаційна політика: чому не варто зловживати заборонами?
"Ми не такі", – намагаються довести українці. А які ми насправді? (рос.)
Чому Національний банк України підняв облікову ставку
Правління НБУ рішенням від 12 липня підвищило облікову ставку на піввідсотка, до 17,5%. Що це означає?
4 міфи про родичів у медзакладах та їх роль у лікуванні пацієнта
Потреба рідних бути поруч під час лікування є такою ж важливою, як потреба в ліках та медобладнанні.
Чим займається колегія Антимонопольного комітету України?
Що і як повинна робити колегія АМКУ, яка розглядає скарги стосовно публічних закупівель? Про це багато говорять, але мало знають.
Мало просто "по 8": Києву потрібна єдина система транспорту
Усі новації, які пропонує столична влада, – це чергові хвилі підвищення тарифів на проїзд. А користувач змушений оплачувати з власної кишені некомпетентність та корупцію чиновників.
Відеозйомка операцій. Як пацієнту захистити себе на операційному столі
Пацієнт на операційному столі ніби безправний: ні він, ні його рідні не знають, що робить хірургічна команда. (рос.)
Ефективна держава: як нам навчитися планувати і виконувати свої плани?
Не може бути ефективною країна, інституції якої неефективні. Не можуть бути ефективними підприємства чи організації, у яких працюють неефективні працівники.