1 квітня антикорупціонерам не до сміху

4557 переглядів
Субота, 31 березня 2018, 09:00
Олег Петровець
політичний експерт

Першого квітня, у День сміху, багатьом українцям буде не до жартів.

Адже перспектива отримати два роки тюрми чи штраф до 51 тисячі гривень не викликає жодного бажання веселитися.

Однак ця перспектива повністю реальна. Бо всім, хто причетний до діяльності антикорупційних громадських організацій і не подав до цього терміну свою електронну декларацію, відповідно до чинного українського законодавства, загрожують щонайменше фінансові санкції.

Та це всього-на всього можливі проміжні наслідки нових правил "антикорупційної гри". Основні ж можуть бути просто катастрофічними для країни.

Для початку, аби краще зрозуміти ситуацію, трошки передісторії.

Випадок, коли хорошу президентську ініціативу щодо скасування необхідності е-декларування для військовослужбовців у парламенті перетворили на справжній вінегрет численними правками з голосу, я досить часто приводжу як приклад законотворчого безладу, який і досі існує в українському парламенті.

Так, 23 березня 2017 року народні обранці не лише скасували необхідність подачі електронних декларацій військовослужбовцями, як запропонував президент, але й цим же законом зобов'язали е-декларувати всіх причетних до діяльності громадських антикорупційних організацій, більше того – мало не змусили подавати е-декларації і представників ЗМІ!

Як на мене, така несистемність й умови, коли кожен може внести абияку правку в законопроект (особливо з голосу без погодження профільного комітету), створює сприятливе середовище до розвитку колективної безвідповідальності законотворців, а також дозволяє "під солодким соусом" протягувати через парламент непопулярні в суспільстві зміни. Але ця проблема, безумовно, як мінімум заслуговує на окреме обговорення.

Повертаючись до ситуації з е-декларуванням для антикорупційних ГО: після того, як на проголосованому законопроекті з’явився президентський підпис, на адресу винуватців "надпрогресивних" антикорупційних змін посипався шквал міжнародної критики – з боку США, Брюсселя, Великої Британії, Amnesty International… Мовляв, таким рішенням Україна зробила крок назад у боротьбі з корупцією.

Варто зазначити, що підписання законопроекту президент пояснив невідкладною необхідністю змін для військовослужбовців, але разом з цим підтримав необхідність створення робочої групи за участю представників громадських організацій, АП і депутатів, аби узгодити правки до цього закону.

У результаті з’явилися ініціативи, покликані замінити е-декларування для ГО розширеною фінансовою звітністю (законопроекти №6674 та №6675). Проте згодом Венеційська комісія та ОБСЄ розкритикували і ці законопроекти.

Як зазначають експерти, вони є дискримінаційними, адже вимоги щодо фінансової звітності антикорупційних ГО не можуть перевищувати тих, що існують для всіх інших неприбуткових організацій.

Крім того, за помилки у фінансовому звіті ГО може скасовуватися статус неприбутковості організації з наслідками у вигляді сплати податків за весь попередній рік, що є занадто жорсткою санкцією для ГО.

У підсумку – розгляд у Верховній Раді цих законопроектів так і не відбувся.

І тут хотілося б дати маленьку ремарку.

Щодо вищезгаданих президентських ініціатив, можна провести аналогію із законопроектом про антикорупційний суд: хтось критикує (наголошую – НЕ БЕЗПІДСТАВНО), говорить про ризики, але фактично всі забувають одну найголовнішу істину – для того, аби законопроект став законом, за нього має проголосувати ВР.

У свою чергу не варто забувати, що майже 100%-во створення антикорупційного суду багато в чому зачепить інтереси багатьох парламентарів, якщо виражатися м’яко. Тому не дивно, що консенсусу щодо рішучих антикорупційних кроків серед народних депутатів нема.

Тож, як би не наполягали наші міжнародні партнери, як би не старався президент, одноособово ухвалювати закони в нашій країні, на щастя чи на жаль, ніхто повноважень ще не має.

Єдиний вихід у цій ситуації – розумний політичний компроміс. Інакше все так і застопориться на стадії дискусій, обурень та безкінечних обговорень у той час, коли країні конче потрібен рух уперед.

З середини березня, чи то дійсно відчуваючи обов’язок перед громадянським суспільством, чи то для створення видимості активної роботи для міжнародних партнерів, які не припиняють вимагати скасування е-декларування для ГО, почали з’являтися тимчасові варіанти вирішення проблеми у вигляді законопроектів №8120 та №8120-1.

У цих документах запропоновано відтермінувати крайній термін подачі е-декларацій антикорупційними ГО до 31 грудня 2018 року та 1 липня 2018 року відповідно.

Але в останній пленарний тиждень перед закінченням квітневого дедлайну для антикорупціонерів дива парламентарі так і не створили.

Попри вмовляння спікера ані двох вищезазначених документів, ані ще одного – №6271 про повне скасування е-декларування для ГО – парламентарі не спромоглися не те що підтримати, але й навіть включити до порядку денного.

Примарну, але все ж надію дали поширені чутки, що в четвер на погоджувальній раді можуть ухвалити рішення стосовно скликання на п’ятницю, 30 березня, позачергового засідання ВР, на якому розкритиковане е-декларування для антикорупційних ГО все ж скасують.

До слова, порушення цього питання під час погоджувальної ради не виключив і спікер парламенту Андрій Парубій.

Але, як і передбачалося, дива не трапилось і цього разу. Тож з 1 квітня не обнадійливі для ГО зміни до антикорупційного законодавства таки набудуть чинності.

Чи правильно це?

Звісно ж, можна було б, як-то кажуть, пливти за течією і безапеляційно підтримати третій сектор. Більше того – думаю, така підтримка необхідна. Але нічого чорного і білого у світі не буває. Завжди є свої нюанси, обставини, відтінки. Цей випадок – не виняток.

З одного боку, ГО – основа громадянського суспільства, яке в нашій країні остаточно не сформовано і потребує підтримки, а не репресивного контролю.

А на фоні антикорупційного курсу, який обрала Україна, ця норма про е-декларування для антикорупціонерів дійсно виглядає такою, що не вписується в концепцію боротьби з корупцією і більше нагадує інструмент помсти корупціонерів, причому, як би абсурдно це не звучало, – узаконений.

Проте, з іншого боку, антикорупційна діяльність, яка сприймається як щось безумовно правильне на фоні загальнонаціональної ейфорії, може виявлятися тільки ширмою для досягнення власних інтересів вузького кола осіб – від банальної спроби схитрити з податками і аж до розгортання під прикриттям антикорупційної діяльності цілих політичних кампаній, у тому числі й антиукраїнських.

У цьому контексті чесним антикорупціонерам боятися і приховувати дійсно немає чого, і кіпіш, піднятий стосовно цієї теми, виглядає дещо перебільшеним.

Якщо дивитися на ситуацію з такої точки зору, в е-декларуванні для антикорупційних ГО немає нічого смертельного.

Єдине – невизначеність у законі чіткого переліку суб’єктів, що підпадають під його дію, попри роз’яснення НАЗК, що постійно змінюється, дійсно є проблемою. Оскільки це пряма можливість вибірково застосовувати закон як репресію в окремих випадках до окремих осіб.

А ось чи витримає українське громадянське суспільство, зокрема його антикорупційний сектор, таке держрегулювання?

Чи не піде на спад громадський контроль влади, що, як показує досвід, є чи не найефективнішим інструментом для викорінення корупції? Це вже інше питання.

Чесно говорячи, не думаю, що витримає. Адже молоде дерево, яке ще не встигло глибоко пустити коріння, легко може викорчувати корупційний ураган, який не стихає в нашій країні з часів проголошення незалежності.

Закон зворотної сили не має – це загальновідомий юридичний принцип. І це означає, що навіть у випадку скасування е-деклацій для антикорупційних ГО постфактум (як говорять деякі політики – наступного тижня), відповідальність за неподання декларації до 1 квітня не скасовується.

Однак і в такій, здавалося б, безнадійній ситуації, надія залишається.

Убезпечити представників громадянського суспільства від штрафів і тюремних термінів можливо шляхом законодавчого закріплення такої "амністії". І цей варіант, враховуючи появу у ВР відповідного законопроекту №8209, схоже, таки розглядають.

Але повторюся: консенсусу щодо цього питання серед парламентарів немає, всі ініціативи щодо відтермінування чи скасування е-декларацій для антикорупційних ГО вони при можливості не підтримали.

Тому незрозуміло, що змусить народних обранців змінити свою думку цього разу.

Олег Петровець, політичний експерт, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Кохання чи меркантильність: навіщо потрібно укладати шлюбні контракти
Кохання – це добре, але водночас і хотілося б зберегти власне майно після можливого розриву стосунків.
Послуги онлайн: що означає приєднання України до цифрового ринку ЄС
Взаємне визнання сертифікатів електронних цифрових підписів Україною та країнами ЄС розширює горизонти для українських компаній та відкриває нові перспективні напрямки та ринки збуту.
Труднощі працевлаштування: що робити іноземцям в Україні
Як насправді виглядає працевлаштування іноземців в Україні? (рос.)
Нові правила державної допомоги: як та навіщо Хорватія змінила систему субсидій для бізнесу
Поволі, в тому числі завдяки підтримці Єврокомісії, нам вдалося переконати чиновників у необхідності впровадження нових правил надання державної допомоги, зробивши її прозорішою.
Трамп проти Amazon: яке майбутнє в електронної комерції?
Президент США критикує Amazon за те, що вона забирає робочі місця у традиційного бізнесу, але цю тенденцію уже не зупинити. (рос.)
Шлях ізгоя, або Чому в Японії так мало людей хворіють на туберкульоз
Незважаючи на те, що туберкульоз – всесвітня проблема, в різних країнах вона вирішується по-різному. (рос.)
Верховний суд під контролем: які наслідки матиме найскандальніша перемога Трампа
У Верховному суді США намітилося переважання консерваторів – тепер від нього не слід очікувати рішень, які розширюють громадянські права. Призначення Кавано стало також викликом руху за права жінок.