Демократам не варто лякатися передвиборів: відповідь Фірсову

1625 переглядів
П'ятниця, 13 липня 2018, 10:00
Володимир Федорин
директор Bendukidze Free Market Center

Минулого тижня Єгор Фірсов опублікував статтю "Підводні рифи праймеріз". Єгор зараз працює в партії "Громадянська позиція", і в оточенні лідера політсили Анатолія Гриценка мені дали зрозуміти, що це – офіційна позиція партії.

Оскільки останній місяць я особисто веду кампанію за те, щоб демократичні сили об’єдналися навколо визначення єдиного кандидата на президентських виборах 2019 року, вважаю за необхідне дати відповідь на відповідь.

Текст Єгора є фактичним поясненням, чому ГП поки не готова до чесного та прозорого відбору єдиного кандидата. Єгор наводить п’ять аргументів, хоча насправді в його тексті їх набагато більше.

Я розберу його доводи один за одним, щоб показати: всі аргументи "проти" б’ють, у першу чергу, по опонентах праймеріз/передвиборів.

Пошук причин не брати участь у передвиборах вказує, на мою думку, на неспроможність (тимчасову, сподіваюся) дати відверті відповіді на гострі запитання виборців.

Я певен: що скоріше наші демократи зрозуміють хибність старих підходів, то більше шансів, що в 2019 році Україна отримає президента з дійсно новим баченням розвитку країни та сучасним ставленням до своїх обов’язків як політика.

1. "Що таке праймеріз?". Тут і надалі всі аргументи Єгора – в лапках.

Відповідь: Українські праймеріз – це інститут первинних президентських виборів на основі надпартійної платформи.

"Всі існуючі визначення праймеріз так чи інакше зводяться до одного: це внутрішньопартійні вибори. Тобто визначення найсильнішого кандидата через голосування членів партії".

Єгор помиляється. Наприклад, президентські праймеріз у Франції у 2011 році були відкритими (міжпартійними), у них брали участь кандидати від соціалістів та радикальних лівих.

Голосувати на французьких праймеріз могли не тільки члени партій, а всі громадяни, що підтримували коротке "кредо" лівих та були згодні сплатити 1 євро за право віддати свій голос за одного з кандидатів.

Навіть найвідоміші у світі праймеріз, які проводяться в США, – це, по суті, міжпартійні передвибори, бо Республіканська та Демократична партії є політичними машинами, що працюють на широкі коаліції.

Ті ж самі Республіканці охоплюють дуже широкий політичний спектр: в українських термінах – від ультранаціоналістів до "ДемАльянсу".

"Іншими словами, для того, щоб вибрати кандидата в президенти від демократичних сил, потрібно визначитися з партією, на базі якої проводити ці праймеріз. Визначити найбільш відкриту, усталену партію, з прозорим фінансуванням і наявністю реальних членів.

А кандидатам, які виявили бажання брати участь у таких праймеріз, необхідно вступати до лав партії, де її члени (виборщики) будуть визначатися, хто саме, на їхню думку, найбільш відповідає посаді президента".

Ще раз: вступати до лав партії необов’язково. Якщо, звісно, ціль – визначити сильнішого кандидата від демократів, а не перетворити весь процес на театр абсурду. До речі: яка кількість членів партії "Громадянська позиція"?

"Якщо сьогодні вибирати з партій, на базі яких можна провести праймеріз і які відповідають критеріям, то, на мою думку, таких партій три: "Демократичний Альянс", "Сила Людей" і "Громадянська позиція".

Остання, до речі, входить у Європейську партію АЛДЄ (Альянс лібералів і демократів за Європу). Саме вони мають історію і широко представлені в регіонах".

Цікаво, чому Єгор забув про "Самопоміч" та "Рух нових сил". Але то таке. Я особисто вважаю, що справжніх політичних партій в Україні немає, натомість є угруповання осіб навколо лідерів.

Що буде, наприклад, з ГП, якщо Анатолій Гриценко піде з політики? Що буде з "Самопоміччю" без Андрія Садового? Ну і так далі.

Праймеріз – це єдиний відомий мені спосіб згуртувати розпорошені прогресивні сили не навколо бюрократизованих недопартій, а навколо процесу здобуття спільної перемоги.

"Іншу базу, на основі якої можна було б провести такий процес, я просто не уявляю. Наприклад, якщо це будуть "праймеріз", у яких зможе взяти участь кожен бажаючий, а не член партії. Яким чином за такий короткий термін ми зможемо провести широку роз'яснювальну кампанію?

Хто здатний організувати цей неймовірно складний процес у всій країні? І що не менш важливо, хто готовий оплатити цей недешевий процес?".

А це, власне, – низка питань, на яку прихильники прогресивних сил мають отримати відповідь від політичних лідерів. Мої відповіді такі: керівники політичних партій та лідери громадської думки мають швидко визначитися з правилами проведення праймеріз, сформувати керуючі органи кампанії, рівновіддалені від усіх кандидатів, та запустити процес.

Все інше – несуттєві зауваження, які дивно чути від представника політичної сили, що намагається перемогти на президентських виборах. "Яким чином? Хто здатний? Хто готовий оплатити"? Відповідь – взяти та зробити.

2. "Хто може перемогти на праймеріз".

Відповідь: Звиняй, Єгоре, ти не можеш. А той, хто зможе, матиме значно кращі шанси на президентських виборах.

"Припустимо, суто теоретично, що праймеріз виграв я. А чому ні? У теорії, я міг би перемогти, і мені вдалося б переконати виборців. Відповідно, я став єдиним кандидатом від усієї демократичної опозиції".

Я свідомо скоротив подальшу аргументацію, просто аби констатувати, що в Єгора немає жодних шансів навіть просто взяти участь у праймеріз. Він не відповідає вимозі до кандидата в президенти: йому має виповнитися 35 років.

"Очевидно, що яким би принциповим, чесним і переконливим не був переможець праймеріз, якщо в нього вже зараз немає рейтингу, перемогти він не зможе. Як би всім нам цього не хотілося, але жоден з "українських Макронів" не зможе виграти в Порошенка, Тимошенко, Бойка та інших".

Нагадай, Єгоре, будь ласка, який рейтинг був у Петра Порошенка в липні 2013 року?

"Тому просто бажання й амбіції брати участь у праймеріз повинні підкріплюватися впізнаваністю та можливістю виграти президентські вибори. Адже головне завдання перемогти, а не просто взяти хороший результат. У нас немає часу робити помилки і чекати ще 5 років".

Праймеріз, які триватимуть від трьох до чотирьох місяців, стануть однією з головних політичних подій в країні та, без сумніву, піднімуть впізнаваність та рейтинг всіх учасників процесу. Той, хто переможе на передвиборах, додасть до свого рейтингу десятки або навіть сотні тисяч активних та мотивованих прихильників, які вже не дозволять вкрасти перемогу олігархам та клептократам.

3. "Хто здатний оплатити праймеріз?".

Відповідь: Праймеріз – це спосіб зекономити мільйони доларів прихильникам прогресивних сил.

"Давайте поговоримо про бюджет праймеріз... Якщо в праймеріз зможе взяти участь кожен бажаючий у всіх містах України або хоча б у районних центрах, – це величезні кошти.

Провести інформаційну кампанію для виборців у кожному місті, орендувати приміщення, його обладнати, утримувати організаційну групу, яка на постійній основі буде готувати процес.

За моїми підрахунками, це обійдеться як мінімум від 500 тисяч до кількох мільйонів доларів, у залежності від кількості дільниць".

Погоджуюсь, що 500 тисяч доларів – це розумна оцінка витрат на загальнонаціональну кампанію.

Якщо ми таким чином визначимо єдиного кандидата і сфокусуємо подальшу підтримку на ньому, це дозволить зекономити мільйони доларів малого та середнього бізнесу, якому різні розпорошені "демократи" будуть пропонувати профінансувати їхню президентську кампанію 2019 року.

Нагадаю також про існування такої сили, як волонтери.

Завдання активних громадян – допомогти провести потужну кампанію, як мінімум, в усіх обласних та районних центрах. Завдання політичних лідерів – сприяти проведенню краудфандингу та забезпечити кампанію мінімальними стартовими ресурсами.

Ще раз: фінансування праймеріз 2011 року у Франції було цілком забезпечено громадянами, які сплачували 1 євро за можливість проголосувати.

Чи можна запровадити такий механізм в Україні? А чому ні?

"Де знайти такі гроші? Чи потрібно витрачати ці ресурси на визначення кандидата, який може програти з тріском? І чи буде довіра до цього процесу? Відповідей на ці питання поки немає".

Треба збиратись і знаходити відповіді, а не обмежуватися відписками.

4. "Чи є в нас час на праймеріз?".

Відповідь: передвибори (праймеріз) – найкращий спосіб мобілізувати прихильників прогресивних сил за той час, що залишився до президентських виборів.

"Іноді мені здається, що виступити з ідеєю праймеріз саме зараз – це гра на руку Банковій. Якщо і потрібно було говорити й закликати до проведення праймеріз, то десь півтора року тому.

Той, хто так чи інакше має уявлення про виборчий процес, повинен усвідомлювати, що той кандидат, який не почне підготовку до виборів з вересня, програє.

Вересень – це дедлайн початку виборчої кампанії. Звичайно, юридично виборчий процес почнеться 31 грудня, але фактично Порошенко і Тимошенко його вже почали.

Написання стратегії, збір ресурсів, формування команди на місцях, поїздки по регіонах, пошук довірених осіб у 225 виборчих округах, члени окружних виборчих комісій і величезна кількість членів ДВК. Не зробивши все це вчасно, можливості надолужити НЕ буде.

Конкуренти це розуміють і будуть тільки раді, якщо кандидат від демократичних сил застрягне в метушні з праймеріз, упустивши головні питання кампанії: організація команди, агітація, захист голосів".

Єгор гарно описав, чому праймеріз – це найкращий спосіб заздалегідь підготуватися до старту офіційної кампанії в обстановці, наближеній до бойової. Жарт про Банкову вважаю несмішним.

"Я зараз не хочу говорити про інші ризики, про те, що влада не упустить можливості зірвати і дискредитувати праймеріз. Способів безліч – від дискредитації одним з кандидатів, який заявить, що тут усе нечесно, до корумпованості виборщиків".

Хочу нагадати Єгорові: коли політичні опоненти намагаються тебе дискредитувати, це означає, що ти на правильному шляху. Набагато підозріліше, коли тебе не атакують.

Що робити, коли влада чи хтось "не упустять можливості"? Контратакувати! Та залучати, залучати і знову залучати прихильників.

5. "Чи є альтернатива праймеріз".

Відповідь: Є. Спочатку – імітація передвиборчої кампанії. Потім – поразка на президентських виборах.

"Я розумію бажання окремих партій і кандидатів зробити з праймеріз шоу: влаштувати дебати, виступи на сцені, голосування тощо. Для них це можливість заявити про себе і збільшити власну впізнаваність. Але якщо виходити саме з подібних завдань, то все це досягається набагато легшим шляхом.

Кандидати в президенти можуть домовитися про такі публічні дебати та їхнє проведення в обласних і районних центрах. Більш того, щоб змагання були не тільки на словах, всі кандидати можуть подати свою програму в "експертну раду".

Створити її можна з авторитетних громадських організацій, які здатні експертно оцінити програми і зробити висновки про їхню реалістичність. Ці презентації також можуть бути публічними і стати основою гострих дискусій з кандидатами".

Погоджуюсь, що простіше домовитися з "авторитетними організаціями", ніж з реальними виборцями. Натомість важче – довести в реальних умовах здатність перемагати на виборах.

Але не зрозуміло: на якій підставі політик може називатися лідером, якщо він лякається базової для світу демократичної процедури – праймеріз?

Ше раз: дебати не мають сенсу, якщо їхні результати не оцінюють "пересічні". Тільки мобілізація максимальної кількості прихильників забезпечить демократам підтримку, достатню для того, щоб претендувати на перемогу. А це означає – ніякої "кулуарщини", максимум відкритості та залучення "простих людей".

"Але результатом подібних дебатів і/або дискусій, щоб визначити кращого і здатного перемогти, все ж має стати спільне соціологічне дослідження. Тільки так ми зможемо визначити кандидата з найвищою підтримкою.

Подобається це комусь чи ні, але інших, більш ефективних і репрезентативних засобів, ще не придумали".

Соціологічне дослідження ніколи не відповість, чи здатен політичний лідер мобілізовувати справжніх прихильників – в Америці їх називають die-hards. Кандидати від олігархату будуть спиратися на величезні ресурси, про які демократи можуть тільки мріяти.

Die-hards – ідеалістично налаштовані волонтери, агітатори, донори та фандрейзери – дають єдиний шанс перемогти дуже сильну Систему, що змогла зберегтися навіть після Революції Гідності.

"Соціологічне дослідження позбавляє нас від складнощів і проблем організації польової частини "праймеріз" і в той же час дозволяє визначити не статиста, а реального кандидата в президенти".

Якщо ми хочемо позбавити наших кандидатів складнощів та проблем, пов’язаних з політичною кампанією, то так – соціологія здатна в цьому допомогти.

Але я думаю, що ми навпаки повинні вимагати від наших лідерів не боятися викликів та проблем, а долати їх і тим підвищувати свої – і наші – шанси на перемогу.

Володимир Федорин, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Нові можливості конвертації боргу в статутний капітал
Конвертація боргу в капітал може стати ефективним інструментом погашення внутрішньо групової заборгованості українських ТОВ перед інвесторами. (рос.)
Молода країна без молодих політиків: чому вибори нічого не змінюють
99% із них просто не хочуть іти в політику на тих умовах, які перед ними стоять. Адже для кожного це ризикує стати не вінцем кар’єри, а величезним і дуже дорогим сізіфовим каменем.
Раз, два, три – "ліки" від корупції прийми
Корупція в охороні здоров'я – багаторівнева проблема, яку не вирішують окремі ізольовані кроки.
29 годин зі Львова до Маріуполя: що заважає вийти з внутрішньої ізоляції
"Зшивання" країни зручним і доступним за ціною транспортним сполученням – одна з головних умов успішної реінтеграції. Все дуже просто – люди повинні мати можливість бачитися один з одним. (рос.)
(Не)зрозуміла Піднебесна: як укласти привабливу угоду
На що звернути увагу бізнесменам-початківцям у спілкуванні з китайськими колегами? (рос.)
Суди як ноги: чому Україна повзе, а не біжить економічний марафон
Суди — це опора держави, вони тримають її (чи то мали б) на засадах верховенства права. На міцних ногах легко змагатися разом з іншими державами в економічному марафоні.
Якщо не підвищити зарплати військовим, скоро захищати країну буде нікому
Люди з досвідом бойових дій масово полишають лави ЗСУ через те, що держава не спроможна запропонувати їм гідну підтримку.