Як у Києві шматок школи продали
Є в Києві спеціалізована школа №112 імені Тараса Шевченка в самісінькому центрі – стоїть там з 1938 року.
За результатами ЗНО-2018, ця школа є однією з найкращих у Голосіївському районі та входить у топ-30 шкіл по всій Україні.
Вона славиться поглибленим вивченням іноземних мов, а також чудовим позакласним вихованням – після уроків більшість діток залишається займатися в різноманітних гуртках, серед яких багато спортивних. Зараз у цій школі навчається більше 650 дітей.
Все в цій школі чудово, окрім однієї величезної проблеми.
Шкільний майданчик-стадіон у далекому 2006 році продали в приватну власність за 2,6 мільйона гривень ТОВ "Етрекс-1".
Це єдине місце, де діти можуть гуляти і займатися фізкультурою, тільки тут можна провести шкільну лінійку чи свято.
Можна лише здогадуватися, якими "безкорисливими" мотивами керувалися тодішні чиновники, виділяючи цю ділянку для продажу.
І про які "високі матерії" думали депутати тієї Київради, голосуючи за рішення про будівництво, експлуатацію та обслуговування офісно-готельно-торгівельного центру просто посеред школи.
Мені як звичайній киянці торгових центрів уже забагато, а от шкіл, садочків та зелених зон критично не вистачає, особливо в центрі, бо все забудовано-перезабудовано вщерть.
З тих часів цей майданчик поміняв чимало рук, востаннє був викуплений із застави банку черговим сумлінним покупцем.
От про що думав інвестор-забудовник, купуючи такий шкільний майданчик? Про те, що він сумлінний? Але ж сумлінність – це поняття не стільки юридичне, скільки людське.
Адже ми всі люди, переважно батьки. Ми хочемо найкращого для наших дітей, але ці 650 дітей будуть змушені або сидіти в класах, або гуляти по тротуару вздовж вулиці Велика Васильківська.
Тому вирішення цієї проблеми бачу тільки в юридичній площині, і шляхів не так багато: або обміняти майданчик на іншу ділянку, або викупити.
Інвестор виставив ділянку на продаж, і на розгляд Київради винесено рішення про її викуп.
У четвер, 15 листопада, остаточне слово залишається за київськими депутатами, які мають або підтримати цей проект рішення, або відхилити. І тоді проблема з поверненням шкільного стадіону дітям може затягнутися ще на довгі роки.
Хоча я щиро сподіваюся як співініціатор цього проекту рішення, що здоровий глузд переможе, і ділянку буде повернуто дітям, бо чужих дітей не буває.
Олеся Пинзеник, спеціально для УП
