Насильницькі зникнення в Україні. Правові декларації та реалії війни

720 переглядів
Неділя, 24 лютого 2019, 01:35
Борис БабінBorys Babin
професор, науковий консультант адвокатського об'єднання "Barristers"

Питання насильницьких зникнень з початку російської агресії стало помітним в нашому інформаційному полі. Адже ми періодично стикаємося із трагічними історіями про людські долі на окупованих територіях, іноді чуємо про "секретні тюрми СБУ", а у 2018 році публічний вимір отримало й обговорення (а потім – і наслідків схвалення) проекту закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти".

Крім того, минулого року в країні перебувала Робоча група ООН із насильницьких зникнень, яка надала відображені у пресі первинні коментарі та готує фундаментальний звіт із ситуації в Україні.

Фахівці також знають про приєднання України з 2015 року до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень та про поточну співпрацю із Міжнародним кримінальним судом стосовно розслідування насильницьких зникнень в умовах конфлікту.

Але що насправді відбувається з розслідуваннями насильницьких зникнень в Україні, як ми виконуємо власні міжнародні зобов'язання у цій сфері та як захистити й надати допомогу жертвам зникнень та їхнім родинам?

Ці питання обговорювалися 21 лютого цього року у парламентському Інституті законодавства на круглому столі "Міжнародні стандарти забезпечення права на безпеку та особисту недоторканість".

Разом із науковцями аспекти протидії насильницьким зникненням обговорили представники СБУ, Національної поліції, Мінсоцполітики, офісу омбудсмена та парламентських комітетів, а консультанти адвокатського об'єднання "Barristers" та експерти Кримськотатарського ресурсного центру розповіли про практичні проблеми, що виникають у реальних справах.

Передусім оцінювалися перспективи застосування адвокатами жертв механізмів Міжнародного кримінального суду стосовно конкретних випадків зникнень – в рамках тих проваджень, що були порушені Україною в умовах російської агресії. Було прогнозовано значну кількість справ з питань насильницьких зникнень в Європейському суді з прав людини та профільних комітетах з прав людини ООН.

При цьому очевидно, що низька якість роботи вітчизняних правоохоронних органів із розслідування викрадень українських громадян владою держави-агресора та її окупаційними органами потягне за собою негативні для держави міжнародно-правові наслідки.

За таких умов ризиків додає й неподання нами національного звіту до Комітету ООН з насильницьких зникнень, що ми мали зробити, згідно з конвенцією, у 2017 році, та не здійснили й досі ("вітання" МЗС, Нацполіції та СБУ).

Спроби ж реалізувати приписи Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень призвели до вкрай суперечливих результатів. Зокрема, ми запровадили у Кримінальному кодексі окрему нову статтю 146-1 щодо насильницьких зникнень, яка наразі відрізняється від "старої" статті 146 "Незаконне позбавлення волі або викрадення людини".

Бо за ст. 146-1 слід кваліфікувати викрадення особи представниками України чи іноземної держави, які відмовляються визнавати факт обмеження свободи цієї особи своєю владою.

За ст. 146 наразі мають розслідувати викрадання особи виключно іншими приватними особами; але при цьому, як не парадоксально, таке викрадання розцінюється законодавцем як більш небезпечне, ніж здійснене посадовими особами. Бо строки позбавлення волі за ст. 146 триваліші, ніж за ст.146-1.

Крім того практика свідчить, що насильницькі зникнення в умовах збройного конфлікту та окупації правоохоронці кваліфікують саме за цими статтями, "забуваючи" про ст. 438 Кримінального кодексу, яка встановила суворішу відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. Крім того, за ст. 438 немає строку давності, а за "цивільною" статтею 146-1 він є.

Отже, новели кримінального закону, як не парадоксально, полегшили перспективи викрадачів українських громадян, особливо якщо такими викрадачами є самі ж посадовці.

Ну, й особливо суперечливою є підслідність ст. 146-1, віднесена до повноважень Національної поліції.

Зважаючи, що звинувачення у насильницьких викраденнях лунають в України здебільшого на адресу посадовців СБУ, військової влади та самої Нацполіції (ну, й не забуваємо про викрадення, вчинені представниками держави-агресора) – очікувати ефективності саме від слідчих Нацполіції у таких справах було б занадто оптимістично.

Іншою величезною проблематикою вже стала реалізація (а точніше ігнорування) виконавчою владою закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Адже цей акт, прямо схвалений на виконання конвенції, передбачав утворення Кабміном у тримісячний термін Комісії з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин та Єдиного реєстру таких осіб.

Закон набрав чинності вже більш ніж півроку тому, але ані комісії, ані реєстру, ведення якого має забезпечувати держпідприємство Мін'юсту, досі не маємо.

Loading...

Іншою проблемою є соціальна допомога родинам насильницьки зниклих осіб; адже за новим законом право на пенсійне забезпечення такі особи набувають через місяць після внесення до реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження.

Це не лише не корегується із пенсійним законодавством, але й робить неприродний коктейль з правових відносин різного змісту та утворює відповідні корупційні ризики.

Ще гіршою є ситуація з наданням спеціальної підтримки родинам викрадених осіб в рамках бюджетних програм, розпорядником яких є Мінокупації, адже схвалені восени 2018 року урядові та відомчі акти, як свідчить практика, можуть вкрай широко тлумачитися.

За цих умов маємо "правильних" заручників, що отримують державну допомогу, та заручників "неправильних", яким у публічній підтримці відмовляють.

Ну, й звісно окремим та важким питанням стає дотримання сторонами конфлікту вимог міжнародного гуманітарного права та відповідна робота Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Бо цю гуманітарну функцію також мають виконувати омбудсмен, його регіональні представники а також, вочевидь, й уповноважений президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях та представник України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях.

Втім, функції цих уповноваженого та представника відкритими актами не передбачено, а отже, і їхнє спілкування з родичами зниклих осіб та їхніми захисниками не захищено жодними процесуальними гарантіями.

Таким чином маємо багато роботи з удосконалення законодавства з протидії насильницьким зникненням та практики його застосування. Як би сумно не було це казати, але наразі ця проблема може торкнутися кожного. Тому її вирішення сьогодні є нашою спільною справою.

Борис Бабін, спеціально для УП



powered by lun.ua
Двобій з митними проблемами: що робити у міжнародному напрямі
Першочерговим завданням і викликом нової Державної митної служби є інституційне, організаційне і кадрове забезпечення та відновлення повноцінного міжнародного митного співробітництва.
Чи варто будити "сплячі ліцензії" на видобуток нафти і газу в Україні
Які додаткові кроки можна зробити для зменшення кількості "сплячих ліцензій" та як вони впливають на економіку України?
Початок роботи Антикорсуду: як вийти з можливого колапсу з тисячами справ
Є ризик, що будь-яких вироків для топ-корупціонерів доведеться чекати роками, а дехто з фігурантів корупційних справ зможе отримати "амністію" або навіть компенсацію. Що може статися з ВАС.
Що нам варто перейняти у кінотеатрів Польщі
Ноу-хау, це можливість дивитися фільми неповносправним людям – крім помостів для візочку, які є на кожному кроці, в кінозалі передбачені спеціальні місця для таких глядачів.
Реформа спорту: кому потрібні зміни і хто їх боїться
Ми, як прогресивне суспільство, маємо визначити, що для нас первинне: медалі, масовість чи безпека держави?
Планування перед арештом: місце збігу інтересів АРМА та бізнесу
Від планування перед арештом виграють усі: прокурори, суди, АРМА, державний бюджет, власники арештованих активів та нові управителі.
Український парад у столиці Росії
обутує думка, що в нашій історії мало світлих сторінок і перемог. Грандіозний український військовий парад в столиці Росії: як це було?