Україна у війні ідентичностей: двомовність в Україні і дуалізм асиміляційного процесу

Про війну ідентичностей заговорили ліберали, які, власне, її і спровокували.

Мова про неочікувану змагальність численних великих і малих соціальних груп, які артикулюють власну ціннісну окремішність і категорично вимагають від решти світу повноцінного визнання. Від захисників бобрів – до нетрадиційних парадувальників.

Гіпертрофована мода на права людини породила невичерпну множину ідентичностей, яким все складніше вжитися у рамках одного громадянського суспільства конкретної держави.

Світ ще не знає, як дати собі з цим раду. Це як тисячу джинів із пляшки.

Нещодавно Френсіс Фукуяма проти політики ідентичностей написав дуже велику і аморфну статтю, з якої зрозуміло, що проблемою множення ідентичностей хворіє не тільки Європа, але й Америка.

Це схоже на цивілізаційний вірус, який атомізує соціуми, розмиваючи єдність громадянського суспільства і руйнує усталені погляди на традиційну державу.

Для глобалізаційного поступу це благодать, адже руйнування міждержавних перепон прискорює рух капіталу, робочої сили, а вплив інформації і реклами зростає необмежено.

Проте для людської цивілізації мультиідентичність створює великі проблеми.

Якщо цей процес не одержить адекватної філософської оцінки та корекції, він загрожує закритичним зростанням ентропії, тобто хаосу. Відтак деградує порядок людського виживання, і настане той самий біблійний Кінець Світу.

Безумовно, так зване множення ідентичностей є ні чим іншим як стихійною реакцією на негативи глобалізаційного процесу: надмірна майнова поляризація, домінування матеріального чинника над духовним, уніфікаційні процеси і формування так званої універсальної людини маси.

Безліч груп, замкнутих в рамках власної ідентичності, вимагають одна від одної абсолютного визнання виключності прав та необмеженої свободи. Тому досягти між ними порозуміння дуже складно, а стосунки нагадують гібридну війну.

Найточніше описав цей стан ліберального множення ідентичностей у своєму коментарі один із читачів згаданої статті Фукуями: "…замість одного "Великого Брата" з'явилась безліч "маленьких братів і сестер", які у питанні цензури досягли набагато більше успіху, ніж тоталітарні та авторитарні режими".

Можна зрозуміти песимізм Френсіса Фукуями: "Демократичні суспільства розпадаються на сегменти, засновані на все вужчих ідентичностях, загрожуючи можливості обговорення і колективним діям суспільства в цілому. Це шлях, що веде лиш до занепаду держави і, врешті, до краху.

Якщо такі ліберальні демократії не можуть виробити свій шлях повернення до більш універсального розуміння людської гідності, вони прирікають себе – і світ – на тривалий конфлікт".

Він визнає, що зупинити війну ідентичностей нереально, бо це означає для глобалізації відмову від ліберальної ідеї, і це схоже на спробу зупинити сходження снігової лавини проповідями.

Тобто йдеться про повернення єдності громадянського суспільства засобами ліберальної ідеї, яка, власне, і спричинила руйнування традиційної держави заради економічних вигод глобалізації.

Не маючи іншого засобу зупинити атомізацію громадянського суспільства, Френсіс Фукуяма пропонує традиційні засоби – запроваджувати більш жорсткі умови отримання громадянства та безумовну асиміляцію мігрантів у громадянське суспільство.

Він відкриває нам азбучну істину: "Добре асимільовані іммігранти приносять здорову різноманітність у будь-яке суспільство; погано асимільовані іммігранти є гальмом для держави і в деяких випадках становлять загрозу безпеці".

За всіма ознаками старий цивілізований світ вже усвідомлює небезпеку політики ідентичностей і намагається уникнути проблем, пробуючи запхати джина назад у пляшку.

Що робити в такій ситуації Україні? Порівняно з Європою, множення ідентичностей лише доганяє нас, як запізніла мода на джинси.

Грантоїдні організації продовжуватимуть "освоювати" кошти на проекти з множення ідентичностей, які вже стали проблемою в більш розвинених державах, будуть прийняті європейські закони, які захищатимуть особливі права ідентичностей, вже відомі урядові плани щодо поповнення робочого населення за рахунок мігрантів.

У Києві анонсують черговий прайд. Це хвиля ліберальної політики ідентичностей, яка нас не мине, і ми могли б долати її негативи так само, як це робитиме Європа.

Власне, це схоже на чергову епідемію на взірець кору, яким має перехворіти людство, щоб одержати імунітет виживання у постглобалізованому суспільстві. Виживуть ті держави, які мають сильну державницьку традицію і здатні модернізувати сильний механізм громадянської асиміляції мігрантів.

Нам важливо знати, які шанси має Україна.

Традиція державності лишень починає набувати сили, адже це доволі тривала наука громадянства. Державна машина ще дає збої становлення, а саме державні інституції, відповідальні за чіткість дії асиміляційних механізмів і відтворення діяльного громадянського суспільства.

Найгірше – це дуалізм асиміляційного процесу, закладений в громадянській двомовності.

Хоча конституційно громадянин України має бути україномовним. Йдеться про мову публічного спілкування, мову бізнесу, державних чиновників, війська, базової освіти і науки, основ культури і духовності.

Саме в це середовище повинні асимілюватися мігранти, ставати такими ж, як всі громадянами держави, і дбати про її добро, як про своє.

Насправді у нас паралельно існує інше, російськомовне асимілююче середовище, яке охоплює значну частину державної машини, політики, бізнесу, практично домінує в інформаційному просторі.

Це середовище домінує якраз в тих галузях діяльності, які є привабливими для мігрантів, а це означає, що мігранти асимілюються і будуть асимілюватися в російськомовність, ослаблюючи головний, україномовний, конституційний асиміляційний механізм.

Поки російською мовою говорить бізнес, останній чиновник, останній поліцейський і остання повія – російськоцентричний центр асиміляції перемагатиме незалежно від ставлення громадян до Росії.

Бо російськомовний глобалізаційний чинник на нашій території ще сильніший, ніж англомовний.

Погано навіть не це, а фатальна наявність двох центрів асиміляції. Для успішного протистояння світовій хвилі мультиідентичності потрібен лише один. І після всеруйнівного змагання залишиться лише один.

Все залежить від того, на чиєму боці залишиться багата економіка і всесильна державна машина.

Напівукраїнізація і мантри про захист української мови недоукраїнізованої влади не допоможуть.

Хто цього не розуміє чи обманутий політичною пропагандою, повинен знати – німці, французи, поляки завжди будуть багатими і сильними завдяки єдиному живому стандартові громадянства і єдиному державному механізмові асиміляції меншин.

Володимир Ференц, спеціально для УП