Про Конституцію і державну машину

102 перегляди
Четвер, 30 липня 2015, 06:00
Володимир Ференц
Івано-Франківськ

Українську Конституцію змінюють і будуть змінювати ще багато разів.

Звісно, конституційний процес має враховувати світову еволюцію. Наразі світ глобалізується і змінюється дуже швидко.

Турбує те, що в Україні є чимало бажаючих безоглядно звіряти Конституцію із мінливою модою світу, хоч наслідки від безсистемного прийняття новацій можуть бути різними.

Самозаспокоєння, основане на попередніх висновках експертів, може зіграти з нами дуже поганий жарт. Ми ж бачимо, що суспільство вже розвивається інакше – прискорено і не саморушійно, перебуваючи під потужним світовим впливом інформації, фінансів, тенденцій уніфікації, фальшування демократії і сотень різних технологій впливу на соціуми, які стали сучасною зброєю конкуренції, позбавляючи сенсу слово "ринок".

Схоже на те, що реально неможливо передбачити наслідки нашої розхристаності перед світом. Потрібна нова філософія безпечного розвитку громадянського суспільства, якою Україна ще не володіє.

Проте складається враження, що в процесі конституційної реформи мало хто цим переймається. Наразі маємо лиш політичну оцінку пропонованих конституційних змін.

Коротка суть її в тому, що нардепи, які проголосували за президентський проект конституційних змін, виконали неприємний присуд української ситуації, а ті, що були проти – зробили все можливе, щоб цей процес відбувся в належному емоційному фоні незгоди з українським фатумом.

Зміни справді вибіркові, хоч варто було б раз зробити добрі системні зміни і більше Конституцію не міняти, знаючи, яку державу будуємо.

Якщо обираємо європейський взірець національної держави, про це треба конкретно записати в головних положеннях Конституції, вилучивши з тексту багатослівні загальні сентенції – текст повинен бути простим і зрозумілим народові без юридичних коментарів. Конституція – це основний закон народу, і народ повинен розуміти його без посередників, щоб виконувати свідомо.

На жаль, ґрунтовного опрацювання тексту Конституції не зроблено, адже пропоновані зміни часткові і лише розблоковують систему влади.

А про новації щодо надання деяким областям України інших правил врядування треба говорити окремо і з валідолом.

Знаючи особливості української політики, можна очікувати остаточне прийняття конституційних змін силою більше 300 голосів нардепів. Потім провладні ЗМІ презентуватимуть це народові як велику українську перемогу в непростій ситуації сучасного буття держави.

Про все інше народ мусить здогадатися сам – зокрема, чому так важко дається контроль над конституційним процесом і вже традиційно осоружною системою влади.

Зараз українське суспільство перебуває під оманливим впливом модного тренду щодо громадського контролю над державою. Модний тренд для народу – самоорганізація, з допомогою якої хтось сподівається впливати на державну машину, якось очистити від іржі корупції.

Звісно, самоорганізація може зробити аморфний тиск суспільства на владу трохи сильнішим, впорядкованішим, може генерувати цунамі революцій, здатних перекидати державну машину догори дригом. Але замкнена на собі і зациклена на ілюзорній ідеї формального контролю влади, людська самоорганізація не є справжнім інструментом керування державою.

Від такого впливу система влади не змінюється, лише трансформується з метою самозбереження.

Ми в цьому переконалися. Щоб контролювати дії державної машини народові необхідно володіти макро-технологією управління державною машиною, тобто реально писати Конституцію як інструкцію, згідно якої державна машина повинна діяти, а також вміти користуватися демократією.

Розумна державна машина таку можливість прогнозує, тому й не допускає реального народовладдя, розказуючи небилиці, як то вона гарно користується делегованою народом владою, щоб дозволити ширше самоврядування громад.

Отже, проблема реального народовладдя умовно ділиться на два блоки.

Перший - забезпечити вплив суспільства на державну машину засобами реальної, не детермінованої державною машиною, демократії.

На жаль, українці цього ще не навчилися. Річ в тому, що обираючи народних представників у владу, ми повинні усвідомлювати – після обрання вони неминуче стають елементами державної машини.

Впливати на обранців народу з допомогою законів неможливо, адже закони пише не народ. На звернення громадських інституцій завжди знайдеться відповідь.

Є ще революція, але вона не діє вибірково на поганців. Це річ затратна для суспільства і до того ж нічого не гарантує, хаотично змінюючи особи в незмінній чи трансформованій державній машині.

Тому спрямовуючий вплив народу на державу може здійснюватися лише на стадії виборів опосередковано – з допомогою оцінки кандидатів за їхнім набором життєвих цінностей і якостей.

Хочемо мати сильну національну державу – обираємо у владу винятково тих громадян, які мають совість і в житті керуються гуманітарними цінностями українців.

Якщо ж обираємо емоційно, без огляду на критерії цінностей держави – одержуємо слабку державу з розмитою ідентичністю та державну машину, яка не розуміє і не виконує бажань суспільства.

Щоб змінити політичну систему на користь народові, аморфний електорат повинен складатися із справжніх громадян та володіти достатнім рівнем здорового глузду, щоб знати яка держава потрібна, та яких обирати депутатів. І таке суспільство постає не відразу.

Другий спосіб контролю державної машини – реальна пріоритетна участь народу в конституційному процесі. Насамперед треба вияснити, що для нас є Конституція.

Державна машина словами політиків каже, що це договір між владою і суспільством. Таке визначення е засадничо невірним і згубним для суспільства, адже урівнює в позиціях народ як аморфне джерело влади і конкретний народний інструмент – високотехнологічну державну машину.

Договір між не порівнюваними сторонами не має жодного сенсу. Конституція – це дворівнева інструкція із самоорганізації суспільства, яка написана простою державною мовою. Її не потрібно тлумачити, надаючи безпідставний бонус касті правників, бо народна конституція повинна складатися з простих правил двох рівнів.

Перший рівень –сформульовані правила поведінки громадян, які забезпечують існування держави, але передовсім спрямовують зусилля і спосіб життя кожного громадянина на досягнення спільної мети буття всього суспільства.

Другий – це інструкція з діяльності державної машини, яка містить кібер-запобіжники проти шкоди людині.

Народ в жодному разі не має права довіряти встановлювати і змінювати державній машині правила першого рівня. Він повинен формулювати ці правила з допомогою інститутів громадської самоорганізації і приймати винятково народним консенсусом на референдумі.

Правила другого рівня стосуються механізму функціонування держави, і змінювати їх можуть народні обранці, вислухавши думку організованої громадськості. Звісно, це варто робити лише за умови, що народ обрав переважно авторитетних особистостей за критеріями ідентичності та єдиного комплексу гуманітарних цінностей держави, а не за партійними списками як котів у мішку.

Тепер оцінимо готовність українського суспільства змінювати Конституцію.

Пропоновані зміни, що стосуються місцевого самоврядування, подаються нам від імені державної машини, представники якої обрані переважно емоційно. Гірше того, в суспільстві продовжується боротьба трьох різних наборів цінностей держави: українського, російського і космополітичного.

Єдиної гуманітарної основи держави суспільним консенсусом ще не прийнято.

В такій ситуації питати думку народу нереально, вона апріорі не може бути врахована. Народ ще не володіє реальним механізмом вдосконалення правил першого рівня –головних засад Конституції. А саме цей блок статей Основного закону потребує негайного підсилення у зв’язку з тим, що важливі основи державності масово ігноруються громадянами і багатьма представниками влади.

Погано те, що в умовах незрілості суспільства серед пропонованих змін Конституції є чужорідні запозичення на вимогу третіх сторін, які не є органічними, руйнують традиційний уклад ідентичності суспільства.

Про новації щодо самоврядування на окупованих територіях і говорити складно.

Звідси можна зробити висновок, що суспільство не готове брати участь в повноцінному конституційному процесі, бо не володіє механізмом реальної демократії – обрання своїх представників винятково за критерієм єдиного державницького комплексу цінностей особи.

Наразі суспільство ще не виробило неписаного стандарту державницьких цінностей особи – кандидата у владу. Відповідно не можуть запропонувати добрих змін Конституції представники від народу, які становлять еклектичне поєднання осіб, що керуються надто різними цінностями в особистому житті і публічно говорять різними державними мовами, не підібрані згідно з критеріям цінностей європейської національної держави.

До того ж фетишизація позиції іноземних експертів в процесі формування змін Конституції є вірною ознакою неготовності виборної влади самостійно розвивати конституційний процес з участю суспільства.

В цій ситуації очікувати системних позитивних змін Конституції не доводиться, бо зміни повинні бути збалансованими і мати не локальну мету на взірець збільшення свободи місцевого самоврядування, а втілення конкретної моделі держави.

Суспільство і надалі залишиться дезорієнтованим в сакраментальному питанні - яку державу ми будуємо і яких людей обирати, аж поки не мине час, відпущений долею для європеїзації українців.

Володимир Ференц, для УП



powered by lun.ua
Чому такий шум через закупівлі ліків через міжнародні організації
Ми повинні рухатися до того, щоб запустити власного українського професійного закупника, який буде ефективно і прозоро закуповувати ліки для країни.
Як ніколи не видати книгу
Саркастичні ситуації, які допоможуть вам краще зрозуміти, як варто і не варто комунікувати з партнерами (навіть якщо ви видаєте книгу самостійно).
Штайнмаєр – не лікар. Як Зеленський продовжує дипломатію імені Порошенка
Війна України та Росії за Донбас це не про володіння шматком териконів. Це історія про контроль, інтриги і в перспективі – хто ж кому всучить на фінансування ці понівечені землі і скалічені душі.
Десять кроків до рівних доріг
У 2020 році уряд планує збільшити майже на 40% фінансування на ремонт та розбудову доріг. Але за рахунок цього ми не вирішимо проблему поганих доріг в Україні. Потрібна реформа галузі.
Скасування пайової участі: інфраструктурний колапс маленьких міст
У передмісті Києва та інших великих міст України може зупинитися будівництво всіх шкіл та садочків, які нині тривають.
Безвихідь без уваги. Казус підривника моста Метро
Випадок з АТОшніком, який погрожував підірвати міст Метро, повинен нам дати зрозуміти, що не в нього проблеми після війни, а у нас у всіх. І чим раніше ми прокинемося у хаті скраю, тим цілішою буде ця хата, цей дім. (рос.)
Виклики та ризики уряду Гончарука
Подолання бідності, тотального патерналізму, олігополії та економічне зростання як основні виклики для Зе!Кабміну.