Вибори. Афтершок

5248 переглядів
Вівторок, 23 квітня 2019, 14:20
Денис КобзінDenys Kobb
директор Харківського інституту соціальних досліджень

Ці вибори були безпрецедентними за всіма статтями. Втім, як і всі інші, що були до та будуть після.

Немає сенсу пояснювати, чому кожен похід на виборчу дільницю обставляється і виглядає, як боротьба "добра" зі "злом". Все це ми бачили і побачимо ще не раз.

Будь-який політик, новий або старий, що володіє ресурсами, не в змозі утриматися від спокуси налякати потенційного виборця, посіяти ненависть до суперника і загострити відносини в суспільстві, щоб люди сприймали процес голосування як "останній рубіж".

І зовсім не дивно, з якою готовністю люди знову і знову приймають правила гри і слідують тезам (штучність і рукотворність яких навіть не приховується) діляться на команди, щоб протистояти одне одному.

Зрештою, бажання стати частиною чогось більшого і влитися в бій, пішовши за кимось важливим для тебе – один з базових архетипів для людини як істоти соціальної. Багатьом це навіть надає сенс існування на певний період.

Однак одна річ мені не дає спокою – це те, де на цих виборах опинилась громадськість, так званий "третій сектор".

Якщо нитки "першого" сектора (державних інститутів) в нашій країні завжди поділені між тими, хто при владі, і найчастіше перетинаються з нитками "другого" (комерційного), забезпечуючи їм потужний ресурс для підтримки статус-кво, то "третій" сектор завжди був останнім острівцем надії на незалежний погляд та оновлення країни.

Надії на те, що є хтось готовий і робить щось не заради влади або грошей. Що є хтось, хто не "служить володарю", ким рухають цінності і хто готовий їх відстоювати.

І саме тому для мене є дивним той запал, з яким безліч представників третього сектора включилися в політичну боротьбу – аж до клеймування опонентів, серед яких виявилися їхні колеги.

Коли я бачу, як люди, яких я знаю багато років, люблю і поважаю, чию роботу з оздоровлення країни і формування нових смислів для неї вважаю безцінною, коли саме ці люди публічно закликають голосувати (або не голосувати) за тих чи інших політиків, висловлюють готовність "служити" особистостям – мені стає прикро.

Коли я бачу, як люди, які називають себе "представниками громадськості", зверхньо та зневажливо ставляться до думки пересічних громадян, а іноді і висловлюють сумнів в необхідності виборів з непередбачуваним результатом – мене бере острах.

Я розумію, що багато хто щиро вважає це своїм "громадянським обов'язком", але як можна так помилятися?

Де, в який момент, ми переходимо межу між розумінням "громадянського обов'язку" як участі у виборах і розумінням його як голосування за певну людину?

Де, і коли була перейдена межа між підтримкою і захистом цінностей та підтримкою та захистом конкретного політика?

Невже не очевидно, що агітація "за" або "проти" будь-якого кандидата – це стирання межі між світами, яку чіпати не можна?

Подібно до того, якби хтось, використовуючи свій ресурс і репутацію громадського діяча, наполегливо закликав купувати солодощі певного виробника і не купувати іншого.

Насправді ця розмова повинна була розпочатися ще в 2014-му, коли значна частина третього сектора включилася в процеси реформування.

Наближення громадськості до важелів влади, прийняття "в команду реформаторів" було геніальним ходом політиків.

Це дозволило, з одного боку, убезпечити себе від найбільш критичної і безкомпромісної частини суспільства, яку важко купити або залякати; а з іншого – розподіляло відповідальність за все зроблене і незроблене.

Таким чином, той, хто представляв потенційну загрозу, ставав адвокатом влади або, у крайньому разі, мовчав.

Результати стали помітні практично відразу – наприклад, підтримка непропорційного поліцейського насильства (і це після жорстокості на Майдані); підтримка драконівських законів, які звужують права людини.

Я далекий від того, щоб думати, що хтось міг "просто не помітити" або "сумлінно помилятися". І, чесно кажучи, мені навіть зрозуміла мотивація представника третього сектора в цьому випадку (хоча я не можу її прийняти).

У якийсь момент здається, що зараз ти поступишся, "не будеш загострювати", підтримаєш чергові ідеї чиновника і це дозволить тобі потім зробити більше – так би мовити, "жертва" заради світлого майбутнього.

Однак, як і завжди, "світле майбутнє" було відкладено.

Замість нього з часом почало приходити розуміння, що зрушень не буде, а буде нескінченне використання репутаційного та експертного ресурсу третього сектора для своїх цілей – політичної боротьби і побудови нових "схем".

На цьому місці період романтичних відносин між найактивнішою частиною громадськості і владою закінчився і почався відкат – команди "реформаторів", громадських та інших рад почали оновлюватися і заповнюватися людьми з більш простим розумінням ситуації і більш приземленими цінностями.

Третій сектор вже був розколотий, а влада не гребувала відвертими атаками на громадські організації.

А спроба протягнути в парламент горезвісні закони з пакету 16 січня стала лакмусом для всього третього сектора в Україні.

На жаль, такий відвертий удар в спину з боку влади багато хто також вважав за краще не помітити або навіть намагався підвести під нього резони.

Якоїсь миті саму атаку вдалося відкласти, але тріщина в третьому секторі стала очевидна, і з цим ми прийшли до виборів президента.

Ми розділені, і цим відверто скористалися і продовжують користуватися.

Традиційне загострення перед виборами оголило все, про що так довго мовчали, а саме – розуміння того, що сьогодні є дві сторони барикади.

Є ті, хто береться критикувати владу, політиків та їхні дії, а є ті, хто на них шикає і просить "не розхитувати човен".

Є ті, хто ставить незручні запитання, і ті, хто допомагає уникнути відповідей на них.

Є ті, хто не хоче закривати очі на відверту брехню, і ті, хто пропонує потерпіти, і закрити їх "на час боротьби".

Звичайно, це не новина. Ми живемо в епоху пост-постмодернізма, коли все вже було і навіть те, що було, було ще раз.

Дослідники давно сформулювали поняття типу GONGO (громадські організації, які обслуговують інтереси держави) і PONGO (громадські організації, які обслуговують політиків). Але спостерігати цю трансформацію як аварію потягу в сповільненій зйомці, просто нестерпно.

Для мене очевидно, що представник третього сектора це не ефемерна істота, яка у всьому білому п'є амброзію і думає тільки про добре.

П'ятнадцять років роботи в цій сфері навчили мене бачити і хороше і погане – і готовність ризикувати всім заради ідеї, і недобросовісну конкуренцію; і енциклопедичні знання, і кричущу некомпетентність; і вміння досягати компромісу, і прагнення загострити будь-яку ситуацію до конфлікту.

Все це є і буде, просто тому, що це є в людях.

Але в 2012-2014 роках ми бачили (або, може, хотіли бачити?) згуртованість заради ідей, заради цінностей, а не заради особистостей. Ми бачили, як громадянське суспільство виконувало свою місію та фактично було вимушене боротись з владою, яка намагалась повернути країну зі шляху.

Можливо, ключовий висновок з того, який я зробив, це те, що кожен, хто б не приходив до влади, завжди буде намагатись будувати не інститути, які б врівноважували один одного, а вибудувати систему під себе та свої інтереси.

Звісно, для цього завжди знайдуться тисячі виправдань, але ризик залишається ризиком – навіть найуспішніший президент, що вміло використовує таку піраміду на користь країни, рано чи пізно або буде мати спокусу стати незмінним, або передасть її наступному.

Післявиборча істерія схлине, а країна, як і раніше, буде потребувати когось, хто буде за межами цієї двомірної системи – "влада та гроші".

То, може, треба згадати, що таке добре, і що таке погано – без застережень і виправдань?

Бути вищими від політичних розкладів?

Не пробачати будь-кому нещирість і договорняки?

Залишатися критичними до дій влади і політиків, незалежно від їхнього забарвлення?

Не сприймати корупцію, не виправдовувати її і не шукати привід її пробачити?

Можливо, я помиляюся, але ж мета третього сектора – це не влада і не гроші та не "служіння" персоналіям? Адже персоналії змінюються, а цінності залишаються.

Денис Кобзін, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Критичні теми та виклики для президента Зеленського
Перелік питань про українські реформи і відносини Києва із Заходом. (рос.)
Приховані ризики першого законопроекту Зеленського
Одним із двох перших законопроектів, поданих новим президентом, пропонується вивести закупівлі ЦВК з-під дії закону "Про публічні закупівлі". Простою мовою: ЦВК зможе закуповувати за публічні кошти товари та послуги без проведення тендерів. Поки що Рада його провалила, але це ще не кінець.
Інквізиція XXI століття, або Як тестується косметика на тваринах
Розповідаємо, як насправді тестується косметика на тваринах і які способи тестувань використовують у світі прямо зараз.
Прозорість = незалежність: з чого починаються понеділки голови Нацбанку
Минули часи, коли можна було маніпулювати рішеннями, прикриваючись висловом "гроші люблять тишу". Чому відкриті комунікації – один з пріоритетів НБУ?
Сезон без авітамінозу: доступні овочі та небанальні ідеї страв
Якщо правильно побудувати режим харчування, можна покращити самопочуття, укріпити імунітет, краще спати та справлятися зі стресом.
Неочевидні виклики Зеленському в боротьбі з корупцією
Чи вийде посилити ефективність роботи антикорупціонерів, не змінюючи законодавство? (рос.)
Зеленський і переЗЕвантаження влади як вікно можливостей
Цього року перезавантаження влади відбудеться – якщо не в липні, то в жовтні. Це друга ітерація, яка, на жаль, відбувається із запізненням у 2-3 роки. Які люди прийдуть до Верховної Ради та Кабінету міністрів? Необхідно сформулювати критерії та спробувати донести їх до суспільного загалу.