Скоропадський і Директорія: урок для Зеленського і 25%

8568 переглядів
Субота, 11 травня 2019, 09:00
Ігор ГавриленкоІгор Гавриленко
історик, кандидат історичних наук

У лихолітті Української революції 1917–1921 років найбільш продуктивними для державотворення стали сім з половиною місяців гетьманства Павла Скоропадського.

Та користатися здобутками його правління тодішні патріоти-демократи не бажали. Пропозиції співпраці відкинули.

Зрештою зайнятих чварами українців на 70 років упокорив агресивний північний сусід.

Із малороса у гетьмани

У 1918-му Україну очолив русифікований дворянин, царський служака і малорос. Віщувати того не могло ніщо.

Син офіцера Російської імперії народився в 1873 році – на німецькому курорті. Зростав у родовому маєтку на Чернігівщині. Павлу давали читати українські книжки, але спеціально мові не вчили. Добре володів українською лише дід.

Згодом у спогадах "Мое детство на Украине" гетьман-емігрант писав: "вся семья была глубоко предана российским царям, но во всем подчеркивалось как-то, что мы не великороссы, а малороссияне, как тогда говорилось, знатного происхождения".

1886 року Павло вступив до Пажеського корпусу в Петербурзі. Двадцятирічним очолив ескадрон кавалергардського полку. Воював проти Японії.

Звитяга офіцера була відзначена Георгіївською зброєю, орденами, кар'єрним злетом. Наприкінці 1905-го цар Микола ІІ призначив його своїм флігель-ад'ютантом. У 39 років Павло мав чин генерал-майора.

На фронтах Першої світової його полк, потім гвардійська кавалерійська дивізія, воювали вдало. Улітку 1916-го Скоропадський отримав звання генерал-лейтенанта. На початку 1917 року прийняв командування армійським корпусом, що базувався на теренах України.

В українство царського любимця навернула революція. У жовтні 1917-го його обрали отаманом Вільного козацтва. Він активно українізував армію, роззброював і висилав до Росії червоні частини. Прагнув налагодити взаємодію з Центральною Радою. Проте наштовхнувся на дуже прохолодне ставлення до себе.

Уряд ЦР, занепокоєний популярністю у війську генерала, чинив йому перепони в керівництві корпусом – зривав постачання харчів, форми, зброї. Відтак Скоропадський пішов у відставку.

Навесні 1918 року німецько-австрійські війська допомогли українцям вигнати більшовиків з окупованих територій. Але невдовзі повернута до Києва Центральна Рада вступила в конфлікт із союзниками та з великими й середніми землевласниками.

Скоропадський використав шанс: створив власну політичну організацію, налагодив контакти з опонентами ЦР, заручився підтримкою німецького імператора Вільгельма ІІ.

Творець держави

29 квітня 1918 року з'їзд земельних власників проголосив Павла Скоропадського гетьманом. Переворот пройшов майже без стрілянини. Народ відмовив у підтримці ЦР, нездатній розв'язувати поточні соціальні проблеми. За добу під контроль гетьманців перейшли всі важливі урядові інституції.

Рада була розпущена, міністри та їхні заступники звільнені. УНР перейменована на Українську Державу, її устрій мав визначити Сейм. А доти законодавчу і виконавчу владу реалізував гетьман.

Уряд Скоропадського зумів досягти внутрішньої стабільності, збити хвилю погромів і бандитизму. Запорукою від вторгнення російських військ виступала німецько-австрійська армія.

Економічному пожвавленню сприяли відновлення приватної власності, повернення землі колишнім володарям (попри невдоволення та масовий спротив селян), підтримка вільного підприємництва й торгівлі, можливість для бізнесових кіл корегувати економічний курс держави й постачати товари за кордон – союзникам.

Влада налагодила грошовий обіг, удосконалила фінансову систему, створила державний бюджет, відновила залізничний рух. Відродилося міське й земське самоуправління. Відкрилося кілька банків, засновувалися акціонерні компанії.

В Україну від голоду і терору червоної Росії тікала наукова та мистецька інтелігенція, політичні діячі, військові.

Гетьманат створив майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали національні університети. Вийшли друком кілька мільйонів примірників нових підручників. Почали працювати Українська Академія наук, національні архів і бібліотека. Засновувалися інші культурні та мистецькі заклади.

У царині зовнішніх зносин гетьман теж перевершив своїх попередників і наступників. За збереження тісних контактів з країнами Центрального блоку здійснив кроки, спрямовані на взаємодію з державами Антанти та нейтральними європейськими країнами.

Водночас Україна прагнула до розбудови взаємин із вчорашнім агресором – більшовицькою Росією й іншими державами, що виникли на теренах імперії Романових.

У результаті дипломатичні зносини встановили з 12 країнами Європи. Дислокація вітчизняних консульських установ поширилася на 22 держави й окремі регіони.

Патріоти проти

Кадрова політика Скоропадського була позбавлена ідеологізації та партійної клановості. Пріоритет належав фаховому рівню, принциповості й патріотизму працівників. Однак сподівання на участь у розбудові держави всіх суспільних верств виявилися марними.

Протидіяли, не пробачивши власного падіння, представники партій, що утворили Центральну Раду. Просякнута ідеями соціалізму інтелектуальна еліта бачила в Скоропадському виключно царського генерала, вельможу, глитая-поміщика, носія російської ментальності.

А він мав очільників УНР за демагогів та базікал, нездатних до ефективної роботи. Відповідав заборонами з'їздів кількох революційно-демократичних партій, закриттям їхніх видань, цензурою, переслідуванням опозиційних політиків, профспілок і робітничого страйкового руху.

До влади прийшли здебільшого консервативні сили з ущербною національною свідомістю.

Ту ж Академію наук очолив не корифей вітчизняної історичної науки Михайло Грушевський, а байдужий до національного питання Володимир Вернадський.

Показова позиція письменника Володимира Винниченка. Екс-заступник голови Центральної Ради й перший очільник її уряду характеризував гетьманців так: "Захляле поміщицтво, пощіпане фабрикантство, зажурена за хабарями бюрократія" і "купка недобитків кацапських офіцерів".

Скоропадський для нього – "руський ґенерал малоросійського походження, фіґура сентіментального деґенерата, безвольного, але з романтичними мріями й величезними маєтками по всій Україні".

Винниченко, якому гетьман пропонував посаду глави Кабінету міністрів, не бажав помічати жодних успіхів і готовий був, аби усунути Скоропадського від влади, до союзу з більшовиками.

Можна припускати, як би обернулася новітня історія України за порозуміння двох лідерів…

Loading...

Нищівну критику в пресі Винниченко супроводив підготовкою змови та дестабілізацією ситуації.

Заклики – "Не чіпайте Гетьмана! Не розвалюйте української держави. Він – кращий українець і самостійник, ніж усі ваші партії!" – впливу не мали.

Винниченко, як свідчив згодом, "для конспірації дуже активно брав участь у переговорах з німцями й гетьманом у справі сформування "національно-демократичного" кабінету".

Новий склад уряду, за представництва патріотичних політсил, узгодили 24 жовтня. Скоропадський оголосив намір зосередитися над розв'язанням болючого аграрного питання. Невдовзі намічали скликати законодавчий орган – Сейм.

Здавалося, шлях до консолідації суспільства та плідних реформ відкрито. Проте 14 листопада щойно постала Директорія оголосила повстання. Колективне керівництво, за провідної ролі Винниченка, спиралося на всі невдоволені діями гетьмана сили. Таким насамперед було селянство.

Успіх забезпечила й підтримка впливових військовиків. Невтручання німецької армії гарантувала угода, підписана Директорією з представниками Великої солдатської ради.

14 грудня Скоропадський зрікся влади. До Києва вступили частини Директорії.

Акт Злуки УНР і ЗУНР проголосили на Софійському майдані 22 січня 1919 року. Владу й оборону краю доручили Директорії. Та вже 5 лютого, після триденних боїв, червоні війська захопили Київ.

Читайте також:

Американська бомба для Павла Скоропадського

Що встиг Скоропадський?

Реквієм за гетьманом

Лівацька руїна: від Венесуели до УНР

Гетьман Павло Скоропадський: від самостійності до федерації

25% vs Зеленський

73% виборців, які віддали перевагу Володимиру Зеленському, для багатьох стали цілковитою несподіванкою.

На думку спікерів 25%, які голосували за Петра Порошенка, шостий президент України є малоросом і потенційним зрадником, маріонеткою олігарха Коломойського, дешевим коміком без належного управлінського досвіду. Його керування призведе до повернення на посади та "потоки" колишніх регіоналів і відкриє шлях до окупації України Путіним.

Підставою для побоювань називають єврейське коріння Зеленського, зростання у нібито всуціль "ватному" Кривому Розі, недосконале володіння українською, деякі сумнівні жарти "95-го кварталу" та висловлювання його художнього керівника.

Виборчу кампанію переможця не супроводжувало чітке окреслення планів як самого кандидата, так і партії "Слуга Народу", що його висунула. Досі невідомі члени команди, які можуть обійняти ключові державні посади.

Водночас обіцянка Зеленського не претендувати на президентське крісло вдруге, стислі антикорупційні меседжі виборчих плакатів, погрози високих "посадок" під час дебатів свідчать про намір добитися якісних безповоротних змін.

На незмінність цивілізаційного вибору України вказують закордонні контакти лідера перегонів та його чіткі висловлювання щодо провокативних пропозицій Путіна.

Якщо прихильники Порошенка не відійдуть від екзальтації останніх місяців і продовжать курс на дискредитацію опонента в будь-який спосіб – у сподіванні взяти реванш на парламентських виборах чи обмежити повноваження глави держави, Зе!команду, дійсно, може спіткати кадровий голод і необхідність взаємодії з попередниками своїх попередників та спішно "перевзутими" корупціонерами. Тоді може справдитися частина прогнозів "порохоботів".

Скоропадського теж "валили" з найкращих міркувань.

Історичні паралелі застерігають. І дають шанс уникати помилок минулого.

Ігор Гавриленко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.