Що означає перемога Зеленського, і що країні робити далі?

10094 перегляди
Четвер, 02 травня 2019, 13:30
Микола ДавидюкNick Davydiuk
політолог

Кампанія Зеленського стала чимось новим для України, революційним та несподіваним. Ще рік тому ніхто б не поставив і гривні, на перемогу Зе, особливо із 50%-ою перевагою у другому турі.

Але медійна і дуже драйвова кампанія, заряджена на виключний позитив від кандидата, відсутність позиції та шалену підтримку на телебаченні, зробили своє.

І якщо телевізійні експерти ратують про перемогу форми над змістом, шоу над політикою, то ніхто не може нічого сказати про те, що відбулася перемога над олігархатом.

Проте якщо професійно підійти до аналізу гучної кампанії шоумена, можна виявити цікавий момент: це – вкрадений мікс технологій, зібраних зі всього світу.

Приміром, тенісний стіл, за яким начебто змагались для інтерв'ю. Ідея запозичена з кампанії Обами, аналітики якого свого часу грали з ним в теніс, потім це потрапило в пресу та стало політичним тригером. Більше того, політичний пінг-понг повторювався й пізніше, коли 44 президент США разом із Девідом Кемероном грали в Globe Academy  із 16-тирічними юнаками.

Мікротаргетинг, який використовував Трамп, був основою кампанії Зеленського.

В різні регіони країни запускались відмінні між собою меседжі, таким чином кожен чув, що хотів. Саме тому ми маємо кілька абсолютно різних політичних образів Зеленського, контроверсійних один до одного.

Також окремі елементи витягнуті з німецьких парламентських кампаній, які Зеленський використовував у своїх влогах та багато іншого.

У той же самий час новообраний президент залишається дуже закритим, уникає зайвого контакту з пресою та дає інтерв'ю переважно лише лояльним ЗМІ.

Правду кажучи, Зеленський потрапляє до когорти трендових сучасних політиків-популістів, які є антисистемними, але водночас є консенсусом великого капіталу. І таких на сьогодні можна знайти вдосталь: від Бразилії до Філіпін (маються на увазі Дутерте та Больсонара).

Проте паралельно Зеленський приніс багато динаміки та швидкості в нашу політику. Хоч і показової, але відкритості, після якої штаби уже не зможуть бути закритими, а політики неусміхненими.

Зеленський зробив те, про що і сам не підозрює: він змінив національні виборчі кампанії в Україні, де по-старому грати уже не можна.

Так, на мажоритарці ще певний час працюватиме гречка, через що цей феодальний рудимент вітчизняної політики варто було б скасувати. Але на рівні всієї країни – "сіткою", грошима та продуктовими наборами вибори уже не виграти.

Тому старі, архаїчні політики на кшталт Порошенка, Тимошенко, Гриценка чи Бойка з Вілкулом вже давно в минулому, і сьогодні їхніми методами вигравати неможливо.

Так, вони ще довго матимуть свої 5-10% на кожного, намагаючись робити бізнес на політиці. Але мрії про великі перемоги доведеться явно відформатувати.

Незавершеним залишається питання, що робити із Зеленським, котрий, маючи підтримку 3/4 тих, хто прийшов на вибори (і це не найбільший кількісний рейтинг, адже він поступається Кучмі, Ющенкові і особливо Кравчуку), прагне "розкачати" позачергові вибори до парламенту.

Тільки заради того, щоб отримати понаднормові до президентських повноваження та не розтратити інвестовані у "стероїдний рейтинг" кошти, а пошвидше конвертувати їх у мандати.

Яким чином протистояти Зеленському у парламенті? Тією ж емоцією страху, яку намагався нам продати Порошенко?  Розколом та капітуляцією, котрі постійно пропагують Вілкул та Бойко?

Чи соціал-популізмом Тимошенко, граючи постійно на тарифах та разових виплатах?

Зеленський вдало використав надію як інструмент власної ідеології, змістивши акценти в майбутнє (в силу того, що у нього не було політичного минулого), підкріпив це своєю 100%-ою впізнаваністю, медійністю, постійним навколополітичним дискурсом у комедійній формі та помножив на вплив олігархічних ТВ та технологічних можливостей соціальних мереж.

І він не припинить це робити. Дуже наївно думати, що, отримавши результати від використання нової політичної формули, команда відмовиться від неї надалі, переконавшись у її ефективності.

Звісно, так можуть думати конкуренти, так можуть думати ті, хто програли, чи ті, хто заздрять, але 100% не ті, хто в штабі, в процесі наповнення кабінетів нової влади чи підготовки до парламентських.

Вищесказане проливає світло на майбутній стиль управління президента Зеленського: постійне спирання на суспільну думку, так звана електоральна основа, котру вдало використовує Трамп, зможе гарно підійти і українському гаранту. Твіттер замінять щотижневими відеозверненнями за 1 хвилину, і точно так само стануть в глуху оборону до державних інституцій, котрі не зможуть очолити.

Зеленський буде намагатися приймати хайпові рішення і уникати непопулярних. А в тих, які йому все ж таки доведеться легітимізувати, він буде посилатись на бажання народу. Наприклад, через електронні референдуми, плебісцити чи соціологічні заміри. Знімаючи відповідальність з себе і ретранслюючи її на розмиту колективну.

Із таким міксом реформувати країну, укріпити її, захистити і вирвати із депресивної зони бідності – не вийде.

Більше того, доведеться ще й протистояти тим, хто фінансував недешеву переможну кампанію Зе. І він, Зеленський (ВОЗ), цього робити точно не буде. І навіть не принципово: не зможе чи не захоче, просто не буде.

І це лягає на плечі опозиції. Нової опозиції, котра вмітиме грати на швидкостях із формою, але не забуватиме про суть. Саме це і стане переможною краплею. Адже ідентичними, лінійними методами перемогти олігархів, бідність та популізм не вийде.

В політикумі сталися тектонічні зміни – не трагедії і не катастрофи, а звичайні політичні трансформації на межі епох та поколінь. На котрі з однієї сторони потрібні рефлексії, а з іншої – конкретні політичні пропозиції. Причому не в довжелезних дискусіях про все і ні про що, а, бажано, в персоналіях.

В командах на чолі з популярним та авторитетним лідером, які зможуть вести дуже енергійну, світлу та щиру політику, протистояти імітаторам, популістам та корупціонерам, грати не тільки формою, але й змістом. Перетворювати політику не на жарти, а на дерджавницькі рішення, корисні країні та людям.

Те, що сталося – доконаний факт, а от те, що станеться завтра – залежить від нас самих.

Микола Давидюк, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Реклама:
Диплом корупціонера? Дякую, не треба
Минуле Шкарлета вказує, що плагіат, корупція та неповага до громадянської позиції інших — це його вибір та його репутація. Тепер ця репутація розповсюджується на всі навчальні заклади України.
Ліванці — молодці? Або Ліван як приклад
Що сталося з країною за 4 місяці після оголошення дефолту і чому не варто повторювати цей досвід. (рос.)
Головні почуття та цінності війни
До війни неможливо підготуватися, вже повірте мені на слово. Можна прочитати сотню книг, подивитися сотню фільмів і документальних хронік, але в екстремальний момент виявиться, що тобі не потрібен спосіб знезараження води, а потрібні якісь дуже особисті якості. (рос.)
Новий міністр ОПК: кулуарні процедури та невідомі програми
Цього тижня парламент розгляне призначення Олега Уруського на посаду віцепрем'єр-міністра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості України. У зв’язку із цією кандидатурою є принципові нюанси, які можуть призвести до політичного скандалу.
Корупційний "all inclusive"
Чим загрожує повна відсутність контролю в будівництві.
Рік з евакуаторами у Києві. Чому система паркування не працює?
Паркувальна мафія проти киян та чому немає користі від евакуаторів.
Свої чи чужі: чому немає "зради" у вступі дітей з ТОТ в українські виші
Мабуть, лише лінивий не висловив свою думку про вступ дітей з тимчасово окупованих територій в українські виші. Але "висловити" – не означає "зрозуміти".