Операція "Декомунікація". Як Зеленський зачепив болючу тему, і що таке декомунікація сьогодні

2736 переглядів
П'ятниця, 29 листопада 2019, 13:30
Олександра ЛяшенкоОлександра Ляшенко
докторка економічних наук, професорка

Усе, сказане царями, приносить їм славу.

Приповістки Соломона

25 розділ, 2 вірш

(сучасний переклад)

Ландшафт сучасного комунікативного простору нагадує одну дуже давню історію, яка трапилася за часів активної фази мого тренінгового життя.

Якось я проводила разом із колегою корпоративний тренінг для менеджерів вищої і середньої ланки однієї торгівельної мережі, яка активно розвивалася. Тема тренінгу – комунікації в організації – одна з найулюбленіших.

Успішно дійшли до завершальної стадії, розпитуємо про враження, проводимо так званий дебрифінг. Черга доходить до одного з учасників, солідного такого пана. Він – заступник директора з технічних питань. Це важлива ремарка.

Пан неспішно підводиться і поважно починає свій спіч. Стисло (на його думку) розповівши про свій бекграунд з відвідування тренінгів, він нарешті говорить, що цього разу йому усе сподобалося, було цікаво і динамічно, зрозуміло і корисно, єдине… він так і не второпав, до чого тут "комунікації". Адже, на його професійну думку, комунікації – це електричні мережі, водогін, засоби технічного зв'язку…

Одним словом, те, що існують омоніми, не лише зробило його вечір, але і стало відкриттям. Бувають і такі способи "прокачки" управлінського інтелекту.

Втім, я знову про політичний інтелект, точніше – про його комунікації як один з його найважливіших інструментів.  

Багато чи якісно?

Якось дивно, але майже непомітною залишилася така деталь славнозвісного пресмарафону Зеленського, як поява неологізму "декомунікація". У відповідь на чергове запитання про "антиформульні" протести, президент зазначив:

"Ми дійсно недокомунікували з людьми, і це помилка. Вийшла якась декомунікація".

Філологам і філологиням є, над чим поміркувати.

Комунікативний інструментарій – чи не найголовніше знаряддя політичного інтелекту, оскільки саме через відсутність чіткого розуміння сутності тих чи інших актів, дій, промов виникає плутанина, діапазон якої є дуже широким – від нормативно-законодавчої творчості до висловлювань (посадових осіб) на своїх сторінках у соцмережах.

Наразі ми маємо дивну, але цілком пояснювану ситуацію "багато слів – мало сенсу". Комунікативні лакуни, звісно, притаманні глобальному інформаційному середовищу, але, здається, що їхня щільність у вітчизняному просторі є дещо надмірною.

Отож, сьогодні постає доволі дивне питання: комунікувати багато чи якісно?

Відповідь проста – достатньо і системно.

Багатослів'я завжди було, є і буде прикриттям порожнього сенсу. Водночас, довгі тексти, промови, звісно, можуть бути якісними. Межа достатності лежить між розміром і контентом. А от системність означає не лише певну упорядкованість, структурованість і зрозумілість, але і помірковану насиченість.

Підґрунтя декомунікації

У будь-чого, навіть у декомунізації, можна віднайти щонайменше три причини виникнення.

Передусім, треба озирнутися майже на 30 років, аби побачити, що геть з усіма видами і способами комунікацій відбулися суттєві трансформації, об'єктивними причинами яких є:

  • перетворення інформації на потужну зброю (будемо вважати, що ця теза не присвячується Всесвітньому Дню інформації – 26 листопада);
  • поява мережевого комунікативного простору;
  • потужна діджиталізація спілкування як такого.

Усе це змінило вимоги і до офіційних комунікацій, безумовно, зробивши їх доступнішими.

Хоча це дещо ілюзорне уявлення, якому можна дати назву "телескоп проти мікроскопа".

Промови/виступи/інтерв'ю перестали "розбиратися по кісточках" не лише тому, що увійшли до царини лонгрідів. Радше тому, що формат масового мислення змінився на шаблонно-таблоїдний: короткі меседжі здобули свою хвилину слави. Саме декількох хвилин достатньо, аби схопити уявлення про те, що "зірки стали ближчими": це ж круто мати мегавідомих осіб серед своїх віртуальних друзів!

Це дуже схоже на те, як розглядати зірку у телескоп, геть забувши, що реальна відстань при цьому нікуди не зникає. І цей ефект наближення породжує ще одну ілюзію, якій можна дати назву – право на інтерпретацію.

Обговорення подій в мережі дуже часто призводить до викривлення первинного сенсу інформації, інколи аж до "з точністю до навпаки".

Ознаки декомунікації

Ефект Мойсея-Аарона

Коли відомий біблійний герой отримав доручення від Всевишнього очолити міграційний рух, найперше, що його схвилювало, це спосіб спілкування, бо красномовством Мойсей, на відміну від свого брата Аарона, наділений не був.

Ситуація кшталту "один говорить, а інший інтерпретує" сьогодні набула масового характеру: на вислів чи виступ або заяву тієї чи іншої посадової особи припадає декілька роз'яснювальних сентенцій штибу "він/вона мав/мала на увазі…".

Чіткості висловлювань завжди має передувати чіткість мислення.

Чисельні тлумачення – слизький шлях, який не завжди робить прозорішою сутність (якщо вона, звісно була) висловленої думки. Інколи це шлях до маніпуляцій.

Loading...

Комунікація 93 проби

Загальновідомо, що лише 7% значущості припадає під час комунікації на вербальну складову. Отже, решта 93% – невербальна складова і контекст.

Декомунікація зароджується тоді, коли 7 відсотками можна взагалі знехтувати, тобто виникає ефект "емоціо замість раціо".

Єдине, бажано б пам'ятати, що необережні фрази або навіть словосполучення кидаються в очі/вуха багатьом, хто вміє хоча б скільки-небудь уважно читати/слухати.

Суспільство навчилося слухати, коментувати й інтерпретувати. Щоправда, чути те, що насправді було сказано, остаточно ще не навчилося. Але ж освіта протягом життя вже починає бути модною!

Для порівняння можна пригадати, що перших президентів України так уважно, як сучасних, не слухали, хіба що поодинокі меми вихоплювали або насміхалися з недолугої української.

До речі, поділюся своїм лайфхаком щодо "охолодження" емоційності сприйняття інформації: я читаю, а не слухаю тексти/тези виступів/промов або хоча б їхні фрагменти.

Зворотній зв'язок "не в ті двері"

Правильніше сказати, декомунікація взагалі зворотній зв'язок не дуже терпить. Удавана відкритість, прозорість і спрощеність (щоб не сказати примітивність) сучасних комунікацій дуже нагадує ситуацію, коли, наприклад, запитуєш про щось у смс-повідомленні, а відповідь отримуєш будь-де – у месенджері, вайбері, телеграмі тощо.

Спілкування через офіційні (і приватні) сторінки Facebook навіть за умови тисяч коментарів нічого спільного зі зворотнім зв'язком не має.

Засилля монологів у політичних комунікаціях робить їх токсичними.

Чому декомунікація небезпечна?

  • має хибну риторику суцільного опертя на минуле, звинувачення попередників (цей жанр затримався вже на другий політичний сезон) і виправдовувань;
  • руйнує екологію комунікацій: оприлюднюється те, що хоче чути більшість; спілкуванню бракує охайності, чемності і й однозначності; інформаційні обсяги нагадують "прості вуглеводи" у незбагненно-великих розмірах, що призводить до інформаційного "ожиріння";
  • "збиває" фокус зі стратегічних цілей на тактичні;
  • демонструє низький політичний інтелект;
  • послаблює дипломатичний фронт;
  • наражає на нові гібридні загрози.

Усі ці небезпеки – не лише про державний комунікативний формат.

Декомунікація небезпечна за визначенням:

  • у багатьох, навіть "не простих смертних" вона вже відібрала роботу або збирається це зробити;
  • зіпсувала імідж;
  • зруйнувала стосунки з колегами та/або керівництвом;
  • розірвала (або не дозволила укласти) дорогий контракт;
  • "захопила" у пастку маніпуляцій;
  • позбавила здатності адекватно сприймати життя…

Читайте також:

Синдром політичного інтелекту

Політичний інтелект по-українськи

Дизайн політичного інтелекту: від шрапнелі до перемоги

Чи можна зупинити/подолати декомунікацію?

У сучасній теорії політичного інтелекту є "золоте правило": ставити складні питання важливіше, ніж знати складні відповіді.

Але лише знати правило, навіть "золоте", замало…

Мудрий Соломон наполягав, що усе, сказане царями, приносить їм славу.

В оригіналі (переклад з ідіш), слава – це тягар, вага, майно, багатство, велич, краса, честь, хвала.

Осучасненим тлумаченням слави є репутація. А от вона, як відомо, може "вбиратися" як у білі шати, так і у чорні.

Причому "перевдягатися" репутація вміє дуже швидко.

Олександра Ляшенко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Долар з тонни: зворотна сторона річкової логістики
Розвиток річкової логістики не можливий без прийняття відповідного закону. Парламент досі зволікає. (рос.)
Виграшний хід ЄС: як має змінитися політика щодо Східного партнерства
Можливості для зовнішньополітичного маневру в ЄС – вкрай обмежені. Але модернізація Східного партнерства дає шанс здійснити перший виграшний хід.
Діти та домашні улюбленці: як налагодити життя під одним дахом і що це дає
Декілька порад від зоопсихологів, кінологів, ветеринарів, висновків з міжнародних наукових досліджень та мого власного досвіду та досвіду інших мам.
Екологічний діагноз для України: рецепт оздоровлення
Потрібно усвідомити, що стан довкілля сьогодні – це проблема. Але ще більша проблема – це крах інституцій, подвійні стандарти та небажання розумних людей це визнати.
Дубінський як новий політичний проєкт Коломойського
Ми є свідками запуску нового проєкту Коломойського. Рейтинги Зе!команди будуть падати. Рейтинги тих, хто владу критикуватиме, будуть рости. Тимошенко старішає і вже не та. У Ляшка своя ніша. Від Бойка і Медведчука підтошнює і тих, хто за них вимушено голосував. А тут молодість, азарт, кураж...
Вулицю Інститутську хочуть знищити як пам'ятку. Офіційно
У 2019-му ми дожились до того, що самі своїми руками без примусу збираємося руйнувати історичне місце в серці своєї столиці.
Що може спотворити реальне зняття недоторканності з депутатів
Через деякі норми закону зняття недоторканності може перетворитися на її посилення. Розбираємося.
Справа Шеремета. Кожній новій владі потрібні свої спецоперації і свої цапи відбувайла
Публічно звинувачувати без суду на пафосній пресконференції – це насамперед піар. Черговий піар заради себе коханих, а не заради істини. (рос.)