Вивчені уроки пандемії, або Дефіцит інвестицій у соціальний капітал

Неділя, 24 травня 2020, 11:00

Крок за кроком, дуже повільно, але країна виходить з карантину. До завершення пандемії ще далеко, але, здається, вже доречно сказати декілька слів про те, чому нас навчила ця історія.

І чи навчила взагалі.

Подібно до лакмусового папірця, пандемія наочно демонструє "слабкі місця" нашої єдності та соціальної згуртованості. Показовим став приклад  "карантинного демаршу" та односторонніх дій з боку мерів низки міст.

Напруга у відносинах між центральною та місцевою владою виникла не на порожньому місці. Криза довіри в Україні є системною, й чинний форс-мажор її лише загострив. Ця криза має складну "систему координат": центр-регіони, держава-суспільство, різні суспільні групи зі своїми власними інтересами. І так далі.

Щоб краще зрозуміти, чому для одних COVID-19 став "вірусом розбрату", а для інших – "вірусом кооперації", Національна платформа "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію" за допомогою відеозв'язку відвідала сімнадцять міст у різних регіонах України та поспілкувалася з громадськими активістами, які беруть безпосередню участь у доланні наслідків пандемії.

Ось – декілька тез на підставі почутого.

Недостатній рівень скоординованості у роботі вертикалі виконавчої влади в регіонах. Часто ухвалені урядові рішення спускаються донизу лише по бюрократичним каналам, а бізнес та суспільство отримують інформацію "заднім числом". 

Реклама:
Коли влада відмовляється пояснювати логіку власних дій, люди залишають за собою право нехтувати обмеженнями. З іншого боку, позиція мерії може відрізнятися від позиції ОДА, зокрема відносно ефективності заходів із протидії пандемії та планів і термінів виходу з карантину.

Нерідко програми боротьби з пандемією використовують для політичної реклами. Влада приходить, аби "очолити та спрямувати" тоді, коли система вже налагоджена та відносно добре працює. У перспективі близьких місцевих виборів боротьба з коронавірусом набуває ознак політичного змагання.

Низька вертикальна згуртованість. Між владою та громадськими організаціями відсутня довіра та належна співпраця з розробки планів дій, що спрямовані на реалізацію карантинних заходів. Зокрема, майже всі суб'єкти громадських та волонтерських ініціатив наголошували на тому, що від самого початку волонтери та бізнес домовлялися між собою напряму, без посередників. І також самостійно збирали інформацію про тих, хто потребує допомоги. 

Зрозуміло, що тут дався взнаки досвід самоорганізації 2014-2015 років. А проте питання, до яких меж громадянське суспільство може (і має) підставляти плече державі, а у чомусь – й "підміняти" її, залишається відкритим. Волонтерська активність у випадку з пандемією почасти є похідною від недовіри до влади. "Краще ми самі".

Недостатньо розвинута горизонтальна згуртованість. Навіть співпраця між представниками громадянського суспільства відбувається фрагментарно. Це призводить до браку системного планування, відсутності належної координації та неготовності утворювати коаліції. Спеціальні штаби, організації та фонди часто дублюють один одного або навіть – конкурують та не завжди діляться інформацією.

Інформаційно-комунікативний дефіцит під час співпраці органів влади із різними суспільними стейкхолдерами. Інститути влади не завжди готові вчасно та вичерпно інформувати про реальні регіональні потреби щодо протидії епідемії.

Загострення проблеми соціальної справедливості (нові "вразливі групи") та розвиток "нової нерівності" в умовах переходу на дистанційні методи роботи. Нерідко у представників місцевої та регіональної влади є свої "любі друзі", для яких все, а для ворогів – закон. 

З іншого боку, варто було б розробити окремі програми для підтримки так званих "нових бідних" – тих, хто втратив роботу, але не може претендувати на соціальну допомогу.

Нинішня пандемія вкотре унаочнила стару дилему: безпека або свобода? Відповіді немає ні в кого, навіть у так званих "передових країн". З іншого боку, небезпека – це також шанс. Шанс навчитися домовлятися між собою. Шанс масштабувати та системно підтримувати найкращі "низові" практики. Шанс чесно сказати, що соціальна згуртованість та реінтеграція – це не тільки про тимчасово окуповані території на сході України, але й про національну єдність в масштабах всієї України. Адже недовіра "всіх до всіх" може перетворитися на хронічну хворобу. І настільки послабити державу, що не допоможе жоден карантин.

Якими є попередні висновки з описаних соціальних трендів, що проявили себе в регіонах України під час боротьби з пандемією? З огляду на загрозу другої хвилі важливо зробити все можливе для  суспільної безпеки та сталого економічного розвитку. Передумова для цього – проактивна політика з нарощування соціального капіталу та соціальної згуртованості.

По-перше, успішною антикризовою стратегією може бути лише та, яка розробляється максимально відкрито та реалізується за участі всіх сторін, яких вона стосується (інклюзивна соціальна модель). 

У випадку з пандемією узгодженість дій центральної та місцевої влади, а також дієве залучення ініціативних громадян на всіх рівнях – це "точка відліку". Своєрідний must have.

По-друге, необхідна підзвітність щодо витрат бюджетних і донорських коштів, спрямованих на боротьбу з вірусом, і як наслідок – посилення громадського контролю. А також – оперативна комунікація. Регулярні брифінги та пресконференції, роз'яснення і постійний фідбек, готовність відповідати на незручні запитання та вести діалог.

По-третє, соціальний капітал та готовність до солідарної співпраці в умовах кризи має формуватися на регулярній основі. Відтак потрібне включення соціальної згуртованості до стратегій розвитку регіонів, міст та ОТГ.

Нарешті, держава не може безкінечно паразитувати на соціальній активності та альтруїзмі волонтерів і представників бізнесу. Розвиток соціальної згуртованості вимагає запровадження системи бюджетної підтримки волонтерської діяльності в Україні, зокрема розвитку ініціативи "Громадський бюджет" України та громадських бюджетів міст і регіонів.

Можливо, в українських реаліях це звучить дещо фантастично, але за наявності реальних загроз політичні інтереси та відмінності мають відійти на другий план. Бо у підсумку програють усі, "переможців" не буде.

Володимир Лупацій, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

7 кроків до енергетичної незламності України

Штучний інтелект у світі мистецтва: проблема, перевага чи недолік часу? Суд снобів

Піти з Telegram (не)можливо? А як щодо переходу у WhatsApp?

Найкращий рік у кар'єрі Костюк: чого не вистачає для здобуття престижних титулів?

Майже 90% громад Херсонщини фінансово неспроможні

Відбиття атаки Ірану – приклад для Східної Європи