Що таке Міжнародний кримінальний суд та до чого тут Україна?
Міжнародний кримінальний суд (далі — МКС) — це міжнародний суд, де розглядають кримінальні справи міжнародних злочинців.
Його створили у 2002 році 60 держав, аби притягнути до відповідальності осіб, винних у найтяжчих міжнародних злочинах — геноциду, агресії, воєнних та злочинах проти людяності.
Сьогодні до МКС входять 123 країни. України серед них немає. Хоча має бути, адже у 2014 році наша країна підписала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС та взяла на себе зобов'язання стати членом МКС.
Але Україна визнала юрисдикцію суду частково — щодо подій на Майдані та міжнародних злочинів, що відбуваються в Криму і на Донбасі. Так, офіс прокурора МКС почав попереднє вивчення ситуації в Україні 25 квітня 2014.
Шість років потому, 11 грудня 2020, Прокурор Міжнародного кримінального суду, Фату Бенсуда, повідомила про завершення попереднього вивчення ситуації.
Офіс прокурора прийшов до висновку, що:
"...існують розумні підстави вважати, що широкий діапазон дiянь, скоєних в контексті ситуації в Україні, становить воєнні злочини та злочини проти людяності в межах юрисдикції Міжнародного кримінального суду."
Якби Україна була державою-членом МКС, це фактично означало б початок повномасштабного розслідування ситуації в Україні, якого вона так очікує. Однак Україна не входить до цієї організації.
Тому для відкриття повномасштабного розслідування Офіс прокурора МКС має отримати згоду Досудової палати цього суду. Це сповільнює процес розслідування і притягнення винних до відповідальності
Як Україна наразі співпрацює з МКС?
Мало хто про це згадує, але Україна підписала Римський статут (далі — Статут) ще 20 років тому, 20 січня 2000 року. Проте він так і не набув чинності.
У 2001 році Конституційний суд України постановив, що повна ратифікація Статуту суперечила б Конституції України, зокрема деяким положення Розділу VIII "Правосуддя".
Так, ст. 124 цього Розділу передбачає можливість здійснення правосуддя лише судами України і виключає делегування цієї функції іншим структурам, таким як МКС.
Ця перешкода була усунена в червні 2019 року, коли набули чинності зміни до ст. 124 розділу VIII Конституції. Стаття була доповнена ч. 6, в якій зазначається, що:
"Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду".
Однак наразі Римський статут так і залишається нератифікованим.
Утім, з 21 листопада 2013 року юрисдикція МКС розповсюджується на територію України включно з тимчасово окупованими територіями Криму і Донбасу. Це стало можливим завдяки двом спеціальним заявам, що зробила Україна до МКС.
Ці заяви є так званими заявами ad hoc — тобто такими, що стосуються запиту України до МКС розслідувати конкретній випадки — події на Майдані, та ситуацію в Криму і на Донбасі.
Вони були зроблені в рамках окремої процедури, передбаченої ст. 12 (3) Римського статуту.
Перша заява передбачає розповсюдження юрисдикції МКС виключно на злочини, що мали місце в період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. в контексті подій Майдану, а друга — після 22 лютого 2014 р. до теперішнього часу (і в майбутньому) в контексті злочинів, які відбуваються в Криму і на Донбасі.
Навіщо ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду, якщо суд уже розглядає ситуацію в Україні?
По-перше, ратифікація Статуту є прямим міжнародним зобов'язанням України. 16 вересня 2014 року була підписана Угода про асоціацію між Україною та ЄС.
Ст. 8 Угоди закріплює зобов'язання України в сфері "ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) 1998 року та пов'язаних з ним документів".
В Угоді не встановлені чіткі терміни для ратифікації Статуту. Утім, на сьомому році війни з Росією дивно виглядають зволікання України щодо ратифікації одного з ключових договорів, що гарантують міжнародний правопорядок.
З одного боку, Україна просить міжнародне співтовариство про допомогу в боротьбі з агресією РФ, а з іншого, не використовує доступні механізми захисту і не квапиться брати на себе зобов'язання з дотримання міжнародного кримінального права, в порушенні якого звинувачує Росію.
Читайте також: Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду
Коли слід очікувати рішення Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Україні?
Також Україна наразі ігнорує резолюцію ПАРЄ від 2018 року "Гуманітарні наслідки війни в Україні". У ній Рада Європи закликає Україну привести вітчизняне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство у відповідність до норм міжнародного гуманітарного і кримінального права, а також щонайшвидше ратифікувати Римський статут.
По-друге, відсутність політичної волі щодо ратифікації Римського статуту відносить Україну до одного табору з іншими державами, які демонструють зневагу до міжнародного права, такими як Китай, Росія, США тощо.
Так, Китай відмовився приєднуватися до Римського статуту ще у 1998 році в першу чергу тому, що вважає прав людини суто внутрішньою справою, включно з будівництвом примусових багатотисячних "таборів перевиховання" власного уйгурського населення.
А Росія відкликала свій підпис під Римським статутом у 2016 році. Одразу після публікації звіту Офіса Прокурора МКС щодо можливих злочинів Росії в Криму.
США, як і Китай, ніколи не визнавали юрисдикцію МКС. Натомість, в 2018 році адміністрація експрезидента США Дональда Трампа почала переслідування представників МКС через розслідування потенційних злочинів американських військових в Афганістані.
Незначна кількість держав, що відмовились від Римського статуту лише посилила коаліцію тих, хто вважає МКС одним з гарантів міжнародного правопорядку. Зважаючи на геополітичну ситуацію, в якій опинилася Україна, їй варто вибрати другий табір, щоб не втратити підтримку його членів.
По-третє, визнавши юрисдикцію МКС щодо "злочинів під час Майдану" та злочинів, що відбуваються на окупованих територіях Криму і Донбасу, Україна взяла не себе весь спектр зобов'язань держави-члена МКС, однак не отримала всіх можливих переваг держави-члена.
Відмова співпрацювати з судом може призвести до того, що МКС звернеться до Асамблеї держав-членів МКС.
І хоча остання не може вживати примусових дій чи накладати санкції, вона може здійснювати політичний тиск — ухвалити резолюцію, що засуджує дії держави, чи задіяти закриті дипломатичні канали щоб спонукати державу виконувати свої зобов'язання.
Україна має більшість зобов'язань держави-члена МКС (див. Частину 9 Римського статуту), але на відміну від повноправних членів МКС, не користується вигодами повноцінного члена МКС.
Так, держави, які ратифікували Римський статут, входять до Асамблеї держав-членів — наглядового та законодавчого органа МКС. Ставши повноправним членом МКС і, відповідно, членом Асамблеї, Україна приймала би участь у виборі суддів, прокурора і заступника прокурора МКС, а також була би залучена до обговорення змін і доповнень до Римського статуту.
Що потрібно змінити в українських законах?
Якщо Україна не імплементує положення Статуту у власне законодавство (тобто не створить аналогічні нормам Римського статуту положення у власному законодавстві), — ефективне співробітництво з міжнародним судом буде неможливим і головна мета членства України в МКС буде зведена нанівець.
Спершу потрібно виправити недоліки чинного Кримінального кодексу України з точки зору відповідності Римському статуту.
1. Кримінальний кодекс (далі — КК) не містить всього переліку злочинів, що передбачені в Статуті. Так, в КК взагалі немає такої категорії злочинів, як злочини проти людяності (ст. 7 Римського статуту).
При цьому, у своїй другій заяві до МКС щодо ситуації в Криму і на Донбасі, Україна заявляє саме про вчинення представниками РФ і підконтрольних їм груп "злочинів проти людяності".
Слід зазначити що деякі злочини, визначені Римським статутом як злочини проти людяності, є і в українському КК. Це такі злочини як: вбивство, зґвалтування, насильницькі зникнення тощо.
КК не містить повного переліку воєнних злочинів (Ст. 438 КК), передбачених ст. 8 Римського статуту. Ст. 437 КК, що передбачає відповідальність за агресивну війну трактує цей злочин більш звужено, ніж ст. 8 за злочин агресії у Римському статуті. Аналогічною є ситуація зі злочином геноциду (ст. 442 КК; ст. 6 Римського статуту).
2. КК не містить всіх видів співучасті у вчиненні злочинів, передбачених Римським статутом.
3. Підхід КК до покарань за діяння, що, відповідно до Римського статуту, є міжнародними злочинами, — непослідовний і не відповідає стандартам Римського статуту.
МКС має комплементарний характер по відношенню до національної системи правосуддя і лише доповнює її, коли переслідування злочинців самою державою неможливе. Правоохоронні органи та суди України необхідно забезпечити адекватними стандартами МКС, нормативною базою, на основі якої вони могли би розслідувати міжнародні злочини.
Наразі правоохоронні і судові органи України фактично позбавлені можливості правильно кваліфікувати злочини у Криму і на Донбасі. Інформація, яку вони надають МКС, не адаптована під його стандарти, що заважає ефективному співробітництву.
Крім того, принцип комплементарності МКС передбачає, що Україна може розраховувати на підтримку Суду у переслідуванні топзлочинців, але справлятись з розслідуванням всього масиву злочинів і переслідуванням всіх злочинців, їй доведеться самостійно.
Без розробки належної нормативно-правової бази це буде нездійсненним завданням.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає механізми співробітництва з міжнародними судовими установами, в т. ч. МКС, у сфері кримінального переслідування злочинців та обміну інформацією.
Таке співробітництво передбачено наразі лише між державами. Відсутність прописаної в КПК України процедури співробітництва з МКС відповідно до частини 9 Римського статуту у кращому випадку ускладнить, а в гіршому –– унеможливить сприяння України в розслідуванні Офісом прокурора МКС ситуації в Україні.
5. Наявність строків давності, в межах яких особи, винні у вчиненні міжнародних злочинів, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності в Україні. Через тривалий збройний конфлікт на території Донбасу і окупацію Криму, кількість міжнародних злочинів, що потребують розслідування, невпинно росте.
Але відсутність безперешкодного доступу до території вчинення злочинів, доказів, свідків та підозрюваних робить їх розслідування надзвичайно складним завданням. При встановленні строків давності КПК не враховує додаткові перешкоди, що виникають при розслідуванні злочинів під час війни та окупації.
Це може бути причиною уникнення міжнародними злочинцями відповідальності. Римський статут передбачає відсутність таких строків давності з огляду на складність проведення розслідування міжнародних злочинів і переслідування конкретних представників держави.
Замість висновку — оптимістичний сценарій
У 2014 році Україна подала дві заяви про визнання юрисдикції МКС. З тих пір минуло шість років, але повноцінне розслідування все ще не розпочате. За найоптимістичнішими прогнозами, якщо розслідування буде відкрито, рішення МКС щодо міжнародних злочинів в Криму і на Донбасі, можна чекати приблизно за 10–15 років.
При цьому, якщо Офіс прокурора розпочне повноцінне розслідування ситуації в Україні, він самостійно буде визначати, яким розслідуванням надавати пріоритет відповідно до наявних ресурсів, рівня співпраці всіх сторін та спроможності національної правової системи здійснювати кримінальне переслідування злочинців.
У ситуації щодо України є фактори, які, вірогідно, будуть гальмувати розслідування. Серед них –– небажання Росії співпрацювати з МКС, масштаб збройного конфлікту, який все ще триває, і, звичайно, той факт, що Україна не ратифікувала Римський статут.
Якщо перші два фактори знаходяться поза впливом України, то третій вона цілком може змінити на свою користь, ставши повноцінним членом МКС. Таким чином Україна продемонструє свою зацікавленість у підтриманні міжнародного і власного правопорядку.
Крім того, реформувавши власне кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, Україна зможе вже зараз, а не через 10 років притягати винних у воєнних злочинах і злочинах проти людяності до відповідальності.
Анастасія Донець, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
