Ядерна загроза. Чому важливо скасувати право вето в ООН і ЄС

Ще у 2014-му році, з анексією українського Криму й нападом рф на Україну на сході, після "стурбованості" та "занепокоєності" наших партнерів, мені стало зрозуміло, що це кінець парадигмі "нового справедливого світу". Остання заснована на повазі до законів, правил, визнання свободи і життя людини як найвищої цінності вільного світу. 

У центрі цієї кризи лежить безпорадність, неспроможність ООН виконати своє найважливіше завдання – збереження миру. 

Як людина з доброю історичною освітою, я точно знаю причину цього – це зловживання правами, насамперед правом вето. 

Вето, яке було компромісом при створенні таких організацій, як ООН, способом унеможливити змову всіх проти одного, стало інструментом агресії одного проти всіх. Абсолютного зла з нафтою і газом, повною відсутністю будь-якої моралі, з одурманеним населенням – зла, яке прагне поставити на коліна всіх довкола і навіть за океанами.

Сьогодні світ отримав прямі погрози використання злом ядерної зброї. Як на мене, це має остаточно відкрити очі людям, які вірили, що вбивства українців то одне, а от вже громадян ЄС чи мешканців інших країн-членів НАТО – зовсім інше. 

Я вважаю, що сьогоднішні голоси за реформу ООН, які ми чуємо від світових лідерів – це продовження наших закликів забрати право вето в агресора. А намагання Євросоюзу позбутись консенсусу як обов'язкової умови для прийняття всіх рішень на користь голосування більшості країн – прямий результат усвідомлення найгірших наслідків використання вето. 

Під час багатьох десятків зустрічей перед наданням кандидатства Україні на членство в ЄС я відстоювала необхідність цієї відмови в розмовах тет-а-тет з президентами та прем'єрами, у публічних виступах в європейських парламентах. 

Ми точно маємо зробити новий крок для творення нового світу. І цей крок – відмова від права вето в ООН і ЄС. 

Звісно, за це, приміром, мають проголосувати росія в ООН чи Угорщина в ЄС. Замкнуте коло… Але це прямо означає інше: країни, які не погоджуються зі злом, мають тоді залишити старі, не здатні зупинити війну, організації, такі як ООН, і створити нові. 

Це час для дієвих та рішучих змін, час перегорнути сторінку історії, час переглянути та оновити всі принципи та раніше дані присяги. 

Так само треба визнати чесність і справедливість колективного примушення до миру агресора. 

Миротворцями в Україні можуть стати війська НАТО, адже НАТО – це об'єднання країн, які не ставлять під сумнів найвищу цінність прав і життя людини. 

На жаль, зараз таке право на мир і життя, і на мирне життя мають тільки люди з громадянством країн-членів НАТО. Хіба це справедливо? 

Але, повторюсь, з чогось треба почати. Я вважаю, що після прямих погроз світові, які пролунали від ядерного диктатора, відповідальні лідери мають негайно розпочати консультації про позбавлення росії права вето і початку примушення до миру того, хто несе зло і смерть усьому цивілізованому світу.

Олена Кондратюк