Чому Україні досі не вдалося-2? Гібридна війна на економічному фронті
"Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України"
Стаття 19 Конституції України
Майже рік тому "Українська правда" опубліковала мою колонку "Чому Україні досі не вдалося? Роздуми про втрачене 30-річчя для реформ та розвитку". Основний епіграф я зберіг і для цього матеріалу.
На жаль, за рік часу мало що змінилось. Більше того, під час широкомасштабної війни "саботаж" чиновників або їхнє невміння приймати швидкі, але виважені рішення, часто грає критично важливу роль в спроможності держави вистояти та виграти війну. Хоча треба зазначити, що в Уряді та ЗСУ вже є люди, які працюють на результат, а не на бюрократичний процесинг.
Перед і під час великої війни сталось декілька знакових подій, які тільки підтверджують, наскільки небезпечною може бути діяльність деяких політиків та державних службовців, а ще небезпечнішою може бути їхня бездіяльність на невчасне прийняття необхідних і важливих рішень.
Як відомо, будь-яке рішення краще ніякого. Принаймні тому, що неправильне рішення можна виправити, а неприйняте рішення – ні.
Ніколи не буває ідеальних рішень. В бізнесі за "неідеальні" рішення, які призводять до шкоди чи збитків компанії, тих, хто рішення прийняв, керівники чи власники карають або "копійкою", або звільняють, або дають можливість виправити наслідки. Але ніколи не відкривають кримінальну справу (хіба що дії були зловмисними і свідомими). Тому що бізнес, як і життя, дуже непередбачуваний і мінливий. А люди не боги…
На державній службі та на державних підприємствах будь-які збитки вважаються злочином. І з великою ймовірністю, на особу, яка прийняла рішення, яке призвело до певних проблем чи збитків державного підприємства, буде як мінімум службове розслідування, як максимум – карна справа. Тому для багатьох керівників державних органів та державних підприємств краще не приймати ніяких рішень – за це можуть звільнити, але принаймні карну справу не відкриють.
Мабуть, немає в Україні керівників державних підприємств чи державних органів, на яких або не відкриті кримінальні справи, або за якими "пильно слідкують" ДБР, СБУ, прокуратура тощо. Справи на Омеляна, Коболєва, Пивоварського в цьому ж ряду. Звичайно, серед чиновників і політиків є і корупціонери. Але корупціонери знають, за що "ризикують", і знають, як "відкупитись", в тому числі і у судах.
В нас досі державні правоохоронні органи діють за принципом, який колись сповідував сталінський керівник НКВД СРСР Ніколай Єжов – "хай краще постраждають десять безневинних, ніж вислизне один шпигун", або "якщо під час цієї операції буде розстріляно зайву тисячу людей — лиха в цьому особливого немає". Але проблема наших правоохоронних органів в тому, що вони часто "кошмарять" не тих кого потрібно, а ті, кого дійсно потрібно "кошмарити", часто мають засоби захисту від правоохоронних органів.
Арешт Голови Верховного Суду Всеволода Князєва за хабар, а також інформація, що ще деякі судді ВС були причетними до цілої системи хабарництва разом із своїм Головою, свідчить про те, що в Україні суди досі є інструментом тиску на "тисячі" і захисту для "окремих": "своїм – все, чужим – закон".
Читайте також: Повалення ідолів: три виклики, які "породила" справа Князєва
Приведу декілька показових прикладів.
Для виготовлення певної продукції військового призначення, документація на компоненти цієї продукцію має бути передана нашим партнерам за кордоном. Експортний контроль дозвіл на передачу документації не дає, тому що посадовець, який має дати дозвіл, знає, що західні партнери можуть цією документацією скористатись і згодом випускати аналогічну продукцію під своєю ТМ (а такі приклади вже були). І, якщо це станеться, цього посадовця ДБР разом із СБУ зі ймовірністю 100% після війни притягнуть до відповідальності за статтею "державна зрада".
Чи прийме таке рішення цей посадовець, який добре знає, що без такого рішення вкрай необхідна для ЗСУ продукція не буде виготовлена і направлена у війська? Тоді після війни його притягнуть до відповідальності. Тоді хто має приймати такі рішення? Очевидно – політики.
Колись після початку ІІ Світової війни уряд Черчілля прийняв рішення надавати документацію (навіть секретну) на виготовлення військової продукції всім заводам в Британії, які її здатні виготовляти. Тому що тоді перемога була важливішою за секрети.
Наші політики теж не дуже люблять приймати рішення.
Наприклад, зволікання з реформою бойової авіації ЗСУ та прийняття рішення про заміну застарілих літаків радянського виробництва було ще задовго до війни. Ще в лютому 2021 року вийшла стаття журналіста Руслана Рудомського "Чому в ЗСУ не можуть визначитись між американським F-16 і шведським JAS-3".
РОКАМИ ті, хто мав прийняти відповідне рішення (всі міністри оборони за часи незалежності України та Верховні головнокомандуючі разом взяті), не приймали НІЯКОГО рішення з цього приводу. Якби таке рішення було прийнято навіть в 2021 році і були б укладені відповідні договори, то новітні літаки (чи то F-16, чи то JAS-3 Gripen) ВЖЕ б поставлялись в Україну та брали б участь у бойових діях.
Проблема в тому, що за прийняті рішення політиками в нас відповідальність така-сяка, але є, а за НЕ прийняті – ніколи не було і немає.
Часом державні органи навіть під час дії воєнного стану діють м’яко кажучи дивно. Наприклад, дії та рішення Державної аудиторської служби України, які можуть не тільки застопорити поставки різних товарів ЗСУ, але й покарати таких постачальників. Не тому, що останні не виконали свої зобов’язання, а тому що мають прибуток від таких поставок, що Державна аудиторська служба України (далі – ДАСУ) трактується, як "збиток державі". А все тому, що через помилку в урядовій постанові від 20 березня 2022 р. № 335, в якій просто хтось забув (чи свідомо викреслив) слово "прибуток", "держава фактично заборонила бізнесу, що бере участь у держзамовленнях, зокрема, для армії, мати прибуток".
Хоча, наприклад, відповідно до статті 42 Господарського Кодексу України (який, як закон, має вищу юридичну силу, ніж постанова Уряду), саме прибуток є метою діяльності підприємства.
ДАСУ під час замовленого Міноборони аудиту "прочитали" документ у свій спосіб та нарахували постачальникам 2,5 млрд грн "завданих державі збитків". Причому навіть після визнання на урядовому рівні, що це саме урядова помилка, ДАСУ продовжує надсилати повідомлення постачальникам, які вляпались в цю халепу, відповідні листи, і на таких постачальників вже починають відкривати кримінальні справи та проводити обшуки!
Тобто держава замість вибачень за помилку державних службовців перед постачальниками продукції та послуг для ЗСУ, карає не чиновників, які допустили цю фатальну помилку, а свідомих та доброчесних підприємців-постачальників, які стали жертвою такої помилки!
Діяльність Податкової служби щодо блокування податкових накладних, в тому числі і оборонних підприємств – це або феєрічний ідіотизм, або знову ж складова гібридної війни, в яку залучені і свідомі шкідники, і корисні ідіоти. З чим погодився і Міністр фінансів Сергій Марченко.
В цьому ж сенсі дії Державної виконавчої служби України (ДВС) щодо стратегічних оборонних підприємств і до, і під час війни є м’яко кажучи дивними, про що я писав у своїй колонці. І хоча Уряд з початком великої війни прийняв низку постанов щодо захисту від свавілля ДВС стратегічних оборонних підприємств, і навіть були схвалені відповідні зміни до законів, АЛЕ в профільний закон "Про виконавче провадження" Мінюст провів поправку, яка фактично нівелювали всі прийняті постанови Уряду та зміни до законів щодо захисту стратегічних оборонних підприємств України на період дії воєнного стану (причому Укрзалізниця норми законів щодо захисту від свавілля ДВС своїх підприємств на період дії воєнного стану захистила).
Таке враження, що діями "корисних ідіотів" хтось дуже вміло керує. А гібридну війну ще ніхто не скасовував. І часто політики та чиновники свідомо чи не свідомо стають учасниками такої гібридної війни.
Проблема зазначених тут та багатьох інших подібних випадків в тому, що наші "корисні ідіоти" завжди посилаються на окремі норми нашого дуже заплутаного законодавства, в якому завжди можна знайти норми, які виправдовують або "дивну" діяльність, або бездіяльність в разі, коли треба діяти (нагадаю, що в Україні діють біля 100 тисяч законодавчих актів, норми яких часто протирічать одна одній). А також, в разі чого, завжди посилаються на норму 19 статті Конституції, яку процитовано в епіграфі до цієї статті.
Насамкінець, нашим правоохоронним органам потрібно нарешті навчитись працювати проти корупціонерів та злочинців влучно і точково, як HIMARSи, а не як росіяни зі своїми градами. І завжди пам’ятати про наступні постулати:
- не помиляються ті, хто нічого не робить;
- потрібно розрізняти помилки від свідомої шкоди з усвідомленими наслідками;
- часто бездіяльність тотожна за наслідками до свідомих шкідливих дій;
- помилки виправляють, а за бездіяльність та свідому шкоду виправдовуються;
- нанесений збиток (шкода) внаслідок помилкових рішень – не злочин;
- нанесений збиток (шкода) внаслідок усвідомлених дій – злочин;
- в будь-якому випадку будь-які дії для отримання неправомірної вигоди – злочин;
- збитки без отримання неправомірної вигоди – просто збитки;
- перевищення повноважень та службова недбалість без наслідків – службові порушення.
А Статтю 19 Конституції України треба міняти, наприклад таким чином: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
Доповнити: "В разі відсутності нормативного регулювання, або наявності протиріч в законодавстві щодо регулювання того чи іншого питання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти в інтересах держави, громади, громадянина та людини. Пріоритетом діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб є інтереси держави, права та свободи людини та громадянина відповідно до цієї Конституції".
Сергій Сорока
