Три передумови продуктивного суспільного договору для України

П'ятниця, 07 липня 2023, 09:00

Пошук відповідей на питання "Як нам жити надалі?" та "Як ми можемо відповісти на поточні та післявоєнні виклики?" – одна із запорук збереження та розвитку українського суспільства. 

Більше року Аспен Інститут Київ залучає лідерів з різними досвідами та ідеями для обговорення змін суспільного договору. У цій колонці ділюся трьома передумовами, які, на мою думку, потрібні, щоб цей договір відбувся.

Росіяни, які ведуть війну в Україні, переслідують дві мети: знищити нас фізично та, відповідно, позбавити будь-якого права на подальше існування

Стирання з лиця землі цілих населених пунктів, підрив Каховської ГЕС, погрози підірвати захоплену Запорізьку АЕС, викрадення десятків тисяч дітей, масштабне мінування нашої території — це абсолютно послідовні, терористичні кроки, щоб суттєво ускладнити нашій державі перспективи розвитку навіть за умови військової перемоги України.

Головна боротьба точиться на полі бою. Водночас, ми – ті, хто в тилу – маємо сформулювати візію кращого українського майбутнього та взяти відповідальність за її реалізацію. 

Ця візія має бути вартою подвигів наших військових, рятувальників, лікарів та стати нашим спільним дороговказом. Ми називаємо її "суспільним договором", але фактично йдеться про відповіді на питання "Як нам жити далі?" та "Що ми можемо відповісти на післявоєнні виклики?".  Такий дороговказ потрібен нашому суспільству, щоб не програти, перемігши. Про це у своїй нещодавній колонці пише Валерій Пекар. Крім того, на наше бачення майбутнього також орієнтуватимуться міжнародні партнери. Будемо відверті: будь-яку допомогу вони сприймають як свого роду інвестицію. Тому чекають від нас результату.

Аспен Інститут Київ активно залучає до обговорення суспільного договору лідерів, які мають різний досвід та переконання. Ми впевнені: продуктивний соціальний договір, або ж прийнятний суспільний консенсус щодо базових принципів, що зумовить продовження боротьби за свій рідний край та приведе до успішного відновлення у післявоєнний період, якраз і знаходиться на перетині компетенцій та думок різних вмотивованих спільнот та окремих професіоналів.

Я також підтримую думку історика Ярослава Грицака: до формування візії майбутнього мають долучитися інтелектуали. По-перше, щоб допомогти реформаторам створити ефективний політичний проєкт. По-друге, щоб стимулювати дискусію про суспільний договір, теперішнє та майбутнє загалом у суспільстві. Розвиваючи цю ідею, Інститут упорядкував збірку есеїв провідних авторів про соціальний контракт. Ця збірка доступна за посиланням.

Ти не можеш домовлятися з іншими, якщо не домовишся з собою

Одна з важливих умов домовленостей про майбутнє на будь-яких рівнях — це домовленість із собою. Говорячи про угоду з собою, я посилатимуся на нашу розмову з Олександрою Матвійчук. Кожен, хто готовий брати на себе відповідальність, має докласти зусиль, щоб ця відповідальність розповсюджувалася за поріг його дому: на вулицю, район, населений пункт, і наприкінці — на державу.

Відповідальність передбачає не лише проактивні дії, а й готовність виконувати домовленості. Наведу приклад: одна з головних цінностей, яка точно має бути закріплена в суспільному договорі — безпека. Якщо спростити до побутового рівня — як мінімум, кожен має адекватно реагувати на загрозу ракетних ударів — спускатися в укриття, не знімати роботу ППО та дотримуватися інших елементарних вимог безпеки. 

Реклама:

Ще один приклад стосується "червоних ліній". Ми багато років говоримо про боротьбу з корупцією. Звернути увагу треба і на побутовий рівень теж: для початку ніхто не має давати хабарі викладачам або поліцейським, чи суддям, а також активно викривати випадки вимагання хабарів, якщо вони є. 

Очікуючи новин про перемоги з передової, ми покликані ще відданіше генерувати перемоги в тилу, трансформуючи Україну в її кращу версію, безкомпромісно тут і зараз – кожен в своєму оточенні. Отже, заключаючи "договір" з собою, треба чітко відповісти на два питання: 

  1. Чи здатен я виконати умови угоди?
  2. Чи щирі мої наміри, чи буду я сам дотримуватись правил, як громадянин, як особистість?

Що у нас спільного? Навколо чого ми будуємо майбутнє?

Говорячи про майбутнє, нам точно треба визначити навколо чого ми його будуємо. Безумовно, сьогодні нас об’єднує спільний ворог, який несе екзистенційну загрозу. Але об’єднуватися треба не лише проти чогось, а й заради. Це спільне існує на кількох рівнях: цінності, пріоритети та прагнення, досвід. Я наведу лише кілька прикладів, стосовно яких міркувала сама та які лунали на наших обговореннях. Насправді, таких факторів набагато більше. Вони і покликані стати основою нашого розвитку.

Повномасштабне російське вторгнення чітко показало, що об’єднує нас на ціннісному рівні. Насамперед – це прагнення свободи та справедливості. 

Показово, що і у минулі роки, і у глибшій історичній перспективі ці цінності відігравали для нас велику роль. Російське вторгнення підсилило їх та проявило яскравіше. Важливо, щоб вже зараз, не гаючи часу, ці цінності трансформувалися у конкретні дії. Наприклад, у реформи сфери правосуддя та глибші ринкові перетворення економіки. 

Інституціоналізація цінностей, про які йдеться, потребує забезпечення захисту справедливості в Україні, що дозволить суттєво пришвидшити розвиток країни в її різних вимірах після здобуття головної перемоги.

Одним з об’єднавчих факторів у суспільстві також має стати освіта, як стратегічний пріоритет. Освіта є невід’ємним елементом національної безпеки, проте у нашому суспільстві ми самі суттєво знівелювали її значення і з приходом повномасштабного вторгнення нарешті переосмислюємо це. Йдеться насамперед про громадянське та ціннісне виховання, розвиток громадянських компетенцій та навичок. 

Наприклад, у Сінгапурі є дуже прості критерії ефективності освіти: після 4 класу дитина має любити цю країну, після 9 — розуміти її, а після 11 – розуміти своє місце та місце Сінгапуру в світі. 

Водночас, необхідно розвивати технічні науки та підприємницьку культуру, щоб, наприклад, формувати потужну miltech індустрію та відновлювати, створювати інші сфери. У свою чергу, вільний розвиток малого та середнього підприємництва – це гарантія довготривалого, сталого розвитку, і зокрема – вже згаданої безпеки.

В контексті освіти нашим спільним пріоритетом також стає складова цивільного захисту для усіх вікових груп населення. Навчатися першій медичній допомозі, мінно-вибуховій безпеці, базовим навикам аеророзвідки, стрілецькій справі, плекати навички виживання в умовах надзвичайних ситуацій, тощо. Знати місцевість, в якій мешкаєш та спільно дбати про цивільну безпекову інфраструктуру. Ці та інші заходи цивільної безпеки покликані реалізувати на рівні кожного індивіда, сім’ї та цілих громад, не чекаючи чиєїсь вказівки. 

Ініціатива – у наших з вами руках. Чимало верифікованих професіоналами матеріалів на цю тематику вже є у відкритому доступі. 

Масовість, системність заходів з цивільної безпеки утверджуватиме серед нас дух перемоги, свідчитиме про те, що ми свідомо приймаємо відповідальність за своє життя та за життя своєї країни.

Спільно переживаючи надзвичайний досвід повномасштабної війни, ми також вперше відчуваємо безпрецедентну увагу до України з боку світової спільноти. Нами захоплюються, нас ставлять в приклад, з нами відкрито взаємодіють: Україну визнає весь вільний світ. Це означає, що ми робимо щось важливе, до чого його представникам хочеться доторкнутися. Щось добре, що знаходить відголос в серцях сотень мільйонів людей. Тому давайте врешті-решт повіримо в себе, живімо на повну силу, продовжуймо боротися з противником на усіх фронтах, захищаймо одне одного та ставаймо кращими щодня як на особистому рівні, так і на рівні суспільства, держави, аби й надалі змінювати на краще цілий світ. 

Ми здатні на значно більше, аніж собі уявляємо чи раніше уявляли.

Сьогодні ми знову потужно пов’язані із українською діаспорою, яка природно є головним адвокатом України в США, Канаді, Австралії, Німеччині, Польщі, Іспанії та інших країнах. Отож, повномасштабне вторгнення диктує необхідність серйозно розвивати явище глобального українства, зокрема – щоб забезпечувати безпеку та сталий розвиток України.

Нас також об’єднують стійкість та спільна травма цієї війни. Конструктив, який ми можемо з цього винести — підвищення рівня емпатії у суспільстві. Це і державні програми, які допоможуть пропрацьовувати психологічні травми, і банальне взаєморозуміння. Останнє дуже добре відчувалося в Києві після нічних травневих обстрілів і спільного подолання миттєвих наслідків підриву Каховської ГЕС. Люди, які мали спільний досвід, пробачали одне одному неуважність та помилки. 

Війна – наше спільне випробування. Запорукою подальшого успішного поступу вперед буде збереження та зміцнення єдності, при цьому розділяючи болі та примножуючи радість одне одного. Найцінніше – те, що ми є в одне одного. Один за всіх та всі за одного.

Реклама:

Інклюзивна суспільна угода замість "іншування"

Суспільний договір передбачає і пропрацювання "больових точок", які викликають незгоду. Під час одного з обговорень письменниця Надійка Гербіш використала термін "іншування". Уже зараз воно почало проявлятися в нашому суспільстві стосовно співгромадян. 

Багато хто визначає своє ставлення навіть до близьких, спираючись на те, чи була людина на фронті чи ні, а якщо була — то на якій лінії, чи виїхала за кордон з початком повномасштабної війни чи залишилася в Україні, у якому обсязі підтримувала Збройні Сили України та інше. 

З одного боку, рівень емоційної напруги серед нас, українців,  виправдано величезний. Він загострює реакцію на все, що відбувається навколо, і це нормально. 

З іншого – "іншування" є деструктивним і суперечить ідеї єднання задля перемоги та подальшого розвитку. Я не знаю кращого інструменту для роботи з такими больовими точками, ніж щирий діалог. Це одна з причин, чому ми збираємо різних лідерів в одній кімнаті та різних форумах, щоб проговорювати теперішнє і обдумувати майбутнє.

Суспільна угода має бути інклюзивною. Йдеться про цінність досвіду будь-якої людини для майбутнього України. Звичайно, якщо ця людина не загрожує національній безпеці України. 

Великим викликом для нас стане повернення українців, які зараз знаходяться за кордоном. За словами демографині Елли Лібанової, майже 5 млн українців знайшли притулок у країнах ЄС. У більшості своїй це освічені жінки з дітьми. Після перемоги близько 20% чоловіків також поїдуть до своїх жінок та дітей у інші країни. Я впевнена: у наших інтересах зробити так, щоб наші співгромадяни повернулися та направили цей новий досвід на відновлення країни та її розвиток. Водночас, масштабним задумом відбудови України ми спроможні і повинні привабити громадян іноземних країн з українським корінням, наприклад, Канади, США, Великої Британії, Німеччини, Австралії, інших держав. А також — численних друзів України, яких нам вдалося здобути по всій Земній кулі у цей важкий час. Їхня віра у нас, їхня підтримка є нашим вагомим ресурсом для руху вперед.

Багатьох відповідей вже сьогодні потребують внутрішні питання щодо визначення колаборантів, де є межі цього статусу та відповідальності. Так, за словами представниці президента в Криму Таміли Ташевої, зараз під визначення "колабораційна діяльність" підпадає майже кожен кримчанин. Понад 200 тисяч людей на окупованому півострові можуть понести кримінальну відповідальність. Очевидно, що жодна пенітенціарна система просто не впорається з таким навантаженням. 

Реклама:

Чому треба продовжувати говорити про майбутнє і творити його навіть в умовах повномасштабної війни

Розмова про майбутнє не є чимось простим. Є низка питань, які ми не піднімаємо навіть у довірливій атмосфері і які залишаються без відповідей. Я спостерігаю так звану "спіраль замовчування", коли важливі речі не озвучуються, хоча поділяються великою кількістю осіб. Але це не значить, що діалог не має продовжуватися. 

Україна тим і відрізняється від нашого одвічного ворога, що рішення приймаються не одноосібно, а з урахуванням різних точок зору. Чим ширший зріз компетентних думок ми отримаємо, тим ефективнішу суспільну угоду та, відповідно, більш потужну спільнодію сформуємо. 

Беручи приклад із наших захисників та захисниць, ми зобов’язані вже зараз творити те краще майбутнє, яке окреслюємо в наших діалогах. Такий розвиток подій лише підсилюватиме мотивацію наших воїнів та спонукатиме партнерів допомагати Україні до здобуття остаточної перемоги над ворогом та опісля. 

Важливо залучати до діалогу про наше завтра представників різних спільнот: підприємців, військових, ветеранів, державників, лікарів, науковців, діячів культури, духовенства, громадських активістів, освітян, студентів ЗВО, школярів, інших. Ця єдність у різноманітті думок та досвідів дасть нам змогу надалі гнучко реагувати на виклики: творити ефективну, людиноцентричну модель України. Таку державу, у якій ми б бажали жити нашим дітям. 

Юлія Тичківська

Проєкт Аспен Інституту Київ "Суспільний договір для України" реалізується за підтримки NED (National Endowment for Democracy).

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Що не так з ремонтом дронів в українській армії

Заява "Української правди" щодо затримання в Польщі журналістів Михайла Ткача та Ярослава Бондаренка

Головне зараз – протриматися, і Росія лусне

Загроза поліцейської держави. Що не так з ідеєю про тотальний відеомоніторинг 

У НАБУ свої "секрети": несподіваний поворот у справі "Борисполя" 

Ліквідація шахт – не вирок, а нагода створити нову економіку