Півтора року російсько-української війни. Як реагує світ

Вівторок, 12 вересня 2023, 12:10

З початку повномасштабного вторгнення я активно комунікую з різними закордонними спільнотами. Кожна подорож під час війни дається досить непросто: не так через фізично виснажливу логістику з Києва, як емоційно. 

У цій колонці я поділюся тривожними спостереженнями і висновками: як і про що нам говорити зі світом, щоб переконати його надавати Україні всю необхідну підтримку до кінцевої перемоги та домогтися поразки Росії. 

Світових лідерів начебто влаштовує перебіг російсько-української війни

Щороку в містечку Аспен (штат Колорадо, США) проходить Безпековий Форум. Американські безпекові експерти та лідери з усього світу, у фокусі яких відповідні питання, обговорюють найактуальніші виклики сьогодення. 

Реклама:

Організовує подію Аспен Інститут (США). Цьогоріч Аспен Інститут Київ, який є незалежною організацією, мав за честь працювати над панельною дискусією, що присвячена Україні, також над виступом Президента України та голови Офісу Президента. Чимало корисних активностей також відбулися між офіційними панельними обговореннями.

Мої спостереження з безпекового Форуму можу назвати скоріше тривожними: 

1. Ситуація у світі досить турбулентна. Україна зникла з перших шпальт газет. Наша держава була однією із топ тем, які висвітлювали на заході, поряд із такими: вплив технологій, зокрема штучного інтелекту на національну безпеку, ситуація на африканському континенті, ізраїльська "конституційна криза", нарощування Іраном ядерного потенціалу, розвиток озброєння Північної Кореї.

Окремо виділили питання Китаю та загрози, яку він створює: як фізичної, так й інформаційної. 

2. Для багатьох західних лідерів неочевидним є те, що очевидне для нас: перемога України дорівнює поразці Росії. Зі сцени Форуму неодноразово лунали тези про те, що українці сильні, а наша країна "вже перемогла". Водночас, про наслідки для Росії не йшлося зовсім. Не кажучи вже про її поразку та конкретні сценарії її перетворень

Стало очевидним: за 1,5 років нам все ще не вдалося переконати американське суспільство, насамперед критичну кількість представників бізнесу, інтелектуальної та політичної еліти США у катастрофічності подій для глобального порядку, який сформований на міжнародно визнаних нормах. 

Дуже чітко було прокомуніковано, що чимало гравців у різних середовищах та на різних рівнях передових країн тихо працюють, щоб в найближчому майбутньому відновити взаємовигідну співпрацю з росією. Вони бачать її хорошим партнером суто із корисливих мотивів. Відповідні ідеї просувають, зокрема через ЗМІ, на рівні профспілок, у рамках передвиборчих кампаній. 

Ситуація, коли статус-кво є бажаним для партнерів, драматично нагадує розпад СРСР. Тоді американський президент їздив до Горбачова, щоб переконати зберегти Союз. Попри бажання Заходу запобігти "хаосу" через розпад СРСР, – це штучне, насильницько сформоване утворення все ж зникло з політичної мапи світу. Світ начебто був до цього "не готовим". 

Так і сьогодні. Якщо ми та союзники об’єднані навколо перемоги України та демократичних цінностей, вони повинні усвідомлювати: росія заслуговує на поразку. До цієї події треба готуватися та наближати її усіма можливими методами. Одночасно зберігати життя українців та запобігати подальшим екзистенційним кризам, які охоплять світ, якщо Україна не переможе. 

Цю тему вдалося актуалізувати із офіційного подіуму Форуму на користь України та загалом тієї дійсності, яка має місце в нашій частині світу завдяки тезам Олександри Матвійчук та заступниці Прем’єр-міністра Канади Христини Фріланд. Експерти, які займаються Тайванем також наголосили на важливості перемоги України, якщо світ все ж бажає зберегти статус-кво Тайваню та інших схожих місць.

3. Виглядає, що ситуація станом на зараз начебто влаштовує багатьох лідерів демократичного світу. Їх задовольняють незначні успіхи нашої армії, які ми пояснюємо недостатньо швидкою передачею озброєння та його обсягами. При цьому, я розумію, що є і об’єктивні обмеження, які впливають на динаміку надання зброї — про них згадували Джейк Салліван та Ентоні Блінкен

4. Треба бути об’єктивними та врахувати інші критичні фактори. Союзників відверто дратує невиконання Україною управлінських домашніх завдань.

Наші недопрацювання зумовлюють погіршення позитивного ставлення до України. Позбавляють додаткових аргументів на користь збереження та збільшення підтримки України тих, хто її відстоює у своїх суспільствах. 

На Форумі також говорили про наростання помітного розриву між життям у тилу та театром бойових дій, розкрадання гуманітарної допомоги, "совковий" та непрозорий набір людей до війська (наприклад, активно згадували історію Одеського військкома), корупцію у військових закупівлях, відсутність чіткої стратегії захисту берегової лінії України, моря та критичної морської інфраструктури, зокрема "зернового коридору", безлад у військовій медицині тощо. 

Позиція була приблизно такою: "Якщо самі українці не цінують своїх ресурсів, своїх же життів, то чому ми повинні їм допомагати?"

Наші проколи лише підживлюють неприховані бажання конкретних кіл Західного світу законсервувати ситуацію станом на зараз чи, навпаки, відновити взаємодію з рф. 

Нейтралітет чи підігрування авторитарним режимам? 

Після Форуму я мала радість повернутись на навчання у Оксфорд, де проходжу річну програму. Моє навчання присвячене бізнесу та інноваціям. Під час останнього модуля про глобальний бізнес до нас на півтора дня приєднався професор з Сент-Галлену (Швейцарія). Роблячи огляд ситуації в світі, він згадав про "конфлікт в Україні": 

— The conflict in Ukraine…/Конфлікт в Україні…

— You mean the war in Ukraine?/Ви маєте на увазі війна в Україні?
— I’m from Switzerland, we are neutral, you know./Я зі Швейцарії, як ви знаєте, ми найтральні. 

— I’m from Ukraine, I’m not neutral at all./Я з України, я зовсім не нейтральна. 

— I would even call it the armed conflict in Ukraine./Я б навіть назвав це збройним конфліктом в Україні. 

— I would call it the Russian war in Ukraine./Я б назвала це російською війною в Україні. 

На цьому наш не надто приємний діалог закінчився. Професор продовжив розповідати як використовувати шокові ситуації задля власної вигоди. І тут наче немає нічого неадекватного, бо бізнесовий прагматизм, а іноді цинізм, не є новим явищем, от як би не наше усвідомлення екзистенційного значення цієї боротьби. 

Викладач також розповідав про лише 8-13% американських компаній, які вийшли з російського ринку після повномасштабного вторгнення, про потужну позицію німецьких виробників щодо співпраці з Китаєм, наполягав на абсолютній неефективності та недоречності санкцій проти росії. Слухаючи все це, було сильне відчуття, наче я в фільмі "Don’t look up": на нас летить метеорит авторитарних режимів, які абсолютно нехтують будь-якими правилами гри цивілізованого світу, а ми вдаємо, що все ок. 

Ми вдаємо, що цього великого слона просто немає в кімнаті. 

Про що говорити зі світом? Питання часу стоїть найгостріше

Нам потрібно розуміти ширшу картину світу. Потрібно розуміти цинічний погляд на "конфлікт в Україні". Потрібно розуміти, що громадяни ПАР протестують, щоб Путін взяв участь у саміті країн BRICS, а президент Бразилії заявляє, що "не буде говорити про Україну, бо його, як і багатьох, не цікавить це питання". 

Потрібно розуміти, що 55% американців, яких опитала CNN, вважають, що Конгрес США не повинен надавати додаткове фінансування на підтримку України. Ми не сам на сам з агресором у цій війні, однак все ще далеко не весь світ з нами та підтримує нас. 

Водночас, як я вже писала, серед тієї частини світу, яка нас підтримує, все ж домінує хибне враження наче ми, українці, можемо самостійно протистояти зовнішній загрозі "стільки, скільки треба." 

Начебто не очевидно, що ми щодня стікаємо кров’ю, втрачаємо наших найкращих людей. Як дуже влучно підмітив Михайло Ткач у своїй колонці "Ви – не Амазон", а ми – не полігон": з кожним днем стає все менше вдячних заходу українців, просто тому, що вони гинуть, гинуть, захищаючи демократичні цінності. 

Тези про розпад росії дуже відлякують наших партнерів, бо ніхто ще не знає, що робити із росією, яка програє. Страх розпаду росії все ж є великим фактором, який стримує допомогу для України. Ця тема потребує ще чималого опрацювання на рівні експертів.

Тим часом, ми можемо акцентувати увагу на перевагах України як сильного партнера, який повинен вистояти і перемогти задля блага кожного пересічного громадянина США, європейського континенту, Глобального Півдня та інших. 

Для нас, українців, і наших східноєвпропейських друзів є очевидним, що своїм нападом на Україну росія руйнує світопорядок, який дозволив усьому цивілізованому світові досягти неймовірного прогресу. Поразка України означатиме руйнацію глобальних правил гри, зокрема й економіки. Кожен пересічний американець та американка відчують це на собі. Безпека кожної вільної людини буде підірвана на невизначений період із катастрофічними наслідками для людства. 

Тому трансформуймо наші месседжі до усього світу до рівня пересічних громадян – про нас, пересічних громадян України, які щодня борються. А також – про те, який внесок у спільний захист свободи робить кожен громадянин США. 

Для прикладу: підтримка України означає пожертвувати вартість однієї кави від Starbucks чи одного burrito від Taco Bell на тиждень. Або ж підтримку України з боку пересічного громадянина США можна порівняти з підпискою на Netflix. Це простіше для сприйняття, ніж повідомлення про 2% бюджету безпеки США, який недосяжний для абсолютної більшості громадян. 

Чим більше пересічних громадян вільних країн будуть краще обізнаними щодо реальної ситуації, і, як наслідок, виступатимуть прихильними України, тим більше вони тиснутимуть на своїх політичних та духовних лідерів, а також на бізнес  задля підтримки нашої держави. 

Крім того, важливо, щоб кожен, хто приймає рішення про озброєння, про навчання Сил оборони України, розумів: зараз найгостріше стоїть питання часу

Як Олександра Матвійчук підмітила у своєму блискучому зверненні на Безпековому Форумі: "Потрібно змінити наратив демократичного світу на "давайте допоможемо Україні перемогти швидко". Він дуже відрізняється від "давайте допоможемо Україні не програти". Ця відмінність полягає у тому, які типи озброєння надають Україні, у масштабах програм підготовки, швидкості ухвалення рішень, серйозності санкцій, роботи в інформаційному просторі. Проблема, що ми не маємо часу. Час – це численні смерті на полі бою, на окупованих територіях, у тилу". Таким є найголовніший меседж, який ми маємо доносити нашим партнерам. І кожен, хто має таку можливість, повинен докласти зусиль для його розповсюдження.

Голосу перших осіб нашої держави, нашого дипломатичного корпусу – недостатньо. Перемога вимагає багато голосів українців та прихильників України з усіх сфер життя – бізнесу, політики, громадськості, військових, науковців, духовності, ЗМІ. Ми повинні виступати перед світом як одна велика команда.

Комунікуючи зі світовою спільнотою, пам’ятаймо про свою особисту поведінку та внутрішні суспільнільні виклики – світ за нами пильно спостерігає 

Безумовно, в Україні теж складається враження, що ми вже "перемогли": і через кількість помпезних конференцій про відновлення, і через стиль життя у Києві та інших великих містах. При цьому, ці заходи вкрай рідко супроводжуються меседжами, що в країні йде повномасштабна війна і мільйони українців щодня ставлять під ризик найцінніше — життя. Якщо бажаємо отримувати надалі життєнеобхідну підтримку від вільного світу, ми маємо самі постійно мобілізувати усі наші сили задля досягнення перемоги якнайшвидше

Знаю з особистого досвіду, що військовим дуже важко повертатися до такого безтурботного тилу. 

Волонтерам-іноземцям, які чисельно прибувають до України для гуманітарної роботи у найгарячіших точках, важко розуміти пасивність значної кількості українців. Вони не розуміють доцільності ремонтів доріг, перекладання бруківки та побудови стадіонів. Окремої уваги вартують пусті безперервні суперечки в соціальних мережах, в тому числі повчання військових що і як їм робити. Розколи в суспільстві стають усе гострішими. 

Тим часом вздовж усієї лінії зіткнення йдуть страшні бої за нашу з вами свободу, за наше з вами життя. Наші воїни невпинно виборюють для нас перемогу і, очевидно, що попереду ще довгий, виснажливий шлях до досягнення нашої цілі №1.

Попереду важка осінь-зима. Нам потрібно розвіяти міражі, навіяні спробами втішити себе швидкою перемогою, особистою втомою та тим, що війна стосується лише тих, хто безпосередньо воює. Якщо ми справді думаємо про майбутнє, тоді пояснюймо одне одному: на театрі бойових дій вирішується, чи буде у нас з вами майбутнє взагалі.

Стійка підтримка тилу є вкрай необхідною для перемоги на полі бою. Робімо все, щоб ця підтримка була настільки ж яскравою, як форуми з відновлення, різні конференції, святкування тощо. Ми маємо підтримувати Сили оборони, підтримувати поранених воїнів, родини наших співвітчизників, які втратили своїх чи очікують повернення з полону. Припинімо витрачати кошти платників податків на речі, які не стосуються нашої боротьби за виживання. Пам’ятаймо: наша поведінка в тилу теж слугує дуже конкретним месседжом для вільного світу, без допомоги якого ми приречені на поразку.

Окремого болю мені завдають питання про корупцію. Важко передати сором, коли знайомишся з власником великого бренду снеків здорового  харчування Kind: спершу він із захватом розповідає як почав передавати мільйони батончиків для українців, зокрема військових, а потім все ж перестав постачати продукцію. Чому? Бо ці батончики почали продавати. Важко передати сором, коли в Оксфорді на вечері у поважному товаристві, підприємець з військової галузі розповідає про те як йому самі ж українці пропонують "відкати", щоб поставляти вироби військового призначення в Україну. 

Коли йдеться про повну та тривалу мобілізація задля перемоги у війні, нам є чому повчитися в британського суспільства, яке пережило тривалі бомбардування своєї країни та самі зверталися за допомогою про підтримку до США. "Хто, якщо не я (ми) і коли, якщо не зараз".

Варто лише поглянути на історію Другої світової війни, щоб усвідомити як гідно пройти ці жахливі випробування та неминуче вийти переможцями. Показовою є також мобілізація  американськго народу з метою виготовити необхідні засоби для підтримки своїх сил та союзників в Європі. Президент США Гаррі Труман якось сказав: "Єдине нове у світі – це історія, якої ви не знаєте". Вистояти в боротьбі — це не новизна для людства, це не гучні фрази, а реальний набір дій, твердо опираючись на цінності, які нас об’єднують. We Сan Do It! We Must Do It! TO WIN. 

Це наша боротьба і лише нам належить вибороти перемогу. У наших інтересах відстояти право українського народу жити в своїй країні, зберегти та відновити її цілісність у межах міжнародно-визнаних кордонів. Перемогти ми можемо лише разом – коли кожен і кожна на своєму місці працюватиме задля цієї цілі у повній синхронізації між тилом та передовою. Лише у такій синхронізації ми зможемо переконати світ бути з нами до перемоги. 

Я щиро вдячна команді Aspen Institute USA за зусилля, скеровані на просування теми України, в тому числі в рамках Aspen Security Forum 2023. Ця праця є найкращою демонстрацією цінностей через конкретні дії. Дякую!

Юлія Тичківська

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

План ЄС для перемоги України: що має змінитися у військовій допомозі Києву

Як прибрати Росію з ринку зрідженого газу

Мої перспеĸтиви після вбивства Олеĸсія Навального

Як Україні стати східноєвропейським газовим хабом

Як людині з інвалідністю знайти роботу

Зрозуміти знищення по-російськи: колоніалізм, підкорення та розвиток геноциду