Чому нації занепадають у вузькому коридорі?
На форумі для волонтерської спільноти Social Camp Odesa спіймав себе на думці про чергове роздоріжжя.
У багатьох з нас книги "Чому нації занепадають" і "Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи" Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона майже настільні. Або, навіть, наживні – бо ми в Україні весь час намагаємося вирватися з занепаду і потрапити у вузький коридор.
Нагадаю, що "вузький коридор" – це одночасно сильна держава і сильне громадянське суспільство.
Проте "Держава" зараз прагне посилитися шляхом використання (і, з рештою, послаблення) громадянського суспільства – насамперед через поглинання волонтерських і ветеранських рухів. Вочевидь, це підготовка до нового політичного сезону і зниження ризиків для автократії. Складається враження, що владні політтехнологи бачать в громадянському суспільстві Примару ПАПа, а не партнера.
![](http://img.pravda.com/images/doc/7/1/71e6758-01.jpg)
Натомість громадянське суспільство дуже гостро сприймає рішення влади, часто абсолютно не обʼєктивізуючи, що стоїть за тим чи іншим рішенням. На це напряму впливає нестача вхідних даних, неврахування глобального контексту, а часто, і просто, зарядженість на хейт.
![](http://img.pravda.com/images/doc/a/3/a37d2e2-02.jpg)
З можливих на сьогодні сценаріїв найкращим рішенням для країни був би, звичайно, шлях "Б" – потрапляння у вузький коридор шляхом посилення і держави, і суспільства.
Для цього потрібно:
- обʼєктивізувати всі владні рішення. (це включає моделювання наслідків, сценарний аналіз, відкритість);
- інклюзивність у творенні державних політик і прийнятті рішень;
- громадянська просвіта;
- економічні свободи;
- менше силового втручання в громадські і економічні процеси (волонтерство, гуманітарні проєкти, бізнес).
Це стосується і теми дронів, і освіти, і бюджетів на серіали і блокування податкових накладних. У нас тепер все повʼязано.
Але це не все. Як не дивно, але модель Аджемоґлу і Робінсона надто спрощена і пласка для ситуації, в який опинилася Україна.
Справа в тім, що в Україні є різні держави – держава прогресистів, Мрій і Дії. І глибинна корумпована держава бюрократів і силовиків. І також є два суспільства – суспільство креаторів, патріотів, волонтерів, прогресорів і патроналістське суспільство виживацтва. Про це детальніше трохи далі.
Українське громадянське суспільство згуртоване, відповідальне та показує високий темп дорослішання. Так, 30 травня 2023 року ми провели великий форум Громадянського суспільства. А ще влітку минулого року 280 громадських організацій підписали напередодні форуму в Лугано Маніфест Громадянського суспільства "Луганська декларація". 96 бізнес-асоціацій і клубів об‘єдналися в Коаліцію бізнес-спільнот за модернізацію України і спільно висувають пропозиції щодо економічних політик.
Проблема України точно не у незрілості суспільства. Навіть притаманний патроналізм вже не є перепоною для змін. Проблема України в слабких інституціях. І тому саме будівництво сильних, адаптивних і інклюзивних інституцій могло б стати пріоритетним рішенням. І таких позитивних прикладів багато – Prozorro, НБУ, НАЗК.
Як зазначалося раніше, я не бачу в "пласкій" моделі вузького коридору альтернативи плану "Б", що передбачає саме посилення державних інституцій і громадянського суспільства. Але сама ця модель вузького коридору є неповною.
Основне, чого не вистачає цій "пласкій" логіці "сила суспільства – сила держави" – це "вектору" самої сили. Того, на що вона спрямована.
Якщо доєднати ідею спіральної динаміки чи системно-рефлексивний підхід, то ми побачимо, що не вистачає принаймні ще одного виміру – його, наприклад, можна позначити як "сила ціннісних переконань".
![](http://img.pravda.com/images/doc/f/6/f6c9fda-05.jpg)
В такій тривимірній моделі "вузький тунель" матиме окрім посилення держави і суспільства ще й напрям в модернізацію і розвиток. Але це все було б логічно лише за умов, якщо ціннісні основи та вектори співпадають у двох сторін. Саме тому така модель не може бути універсальною – тим більше в наших реаліях.
Отже важлива не тільки сила інституцій, а і напрям руху. Як математик я одразу включаю ідею векторних сум, щоб показати сценарії. І в якості простору беру не простір "коридору", а нашу власну модель, за допомогою якої ми описуємо глобальні зміни, різні моделі державотворення і українську політику й реформи.
В цій моделі дві дихотомії: економічна і політична.
Політична – вибір між закритим і відкритим доступом, автократією і демократією, патроналізмом й контролем і свободами й довірою.
Економічна – вибір між соціалізмом і капіталізмом, між збереженням традиційного укладу і інноваційним зростанням, між високою та низькою часткою держави в економіці.
![](http://img.pravda.com/images/doc/4/a/4adf673-06.jpg)
Отже інерційний сценарій України – автократія і збільшення ролі держави.
При цьому якщо Візія України з боку Громадянскього суспільства і бізнесу вже чітко описана, то щодо держави можемо лише здогадуватися про наявність різних картин, показаних як "хмара візій".
Власне, глибинна корумпована держава силовиків свою візію проявляє доволі чітко в поведінці – за останній рік 65% підприємців стикнулися з тиском з боку державних органів: відкати зростають і, відповідно, продажі нових Мерседесів теж.
Маємо, окрім інерційного, ще три сценарії:
- сценарій повільних реформ під тиском наших Європейських і Американських друзів;
- сценарій "Інклюзивність", який передбачає, що економічна ліберальна частина влади отримає більшу силу (вектори внутрішньої боротьби у владі дають кращу суму" і перемагає силовиків, допускає громадянське суспільство до співдії, відповідно посилюючи його);
- сценарій "Майдан" передбачає суттєве посилення самого громадянського суспільства, що призводить до зміни влади. Навряд чи мова йтиме про фізичне протистояння. Скоріш за все це буде результат політичного процесу.
![](http://img.pravda.com/images/doc/2/6/26723a4-03--1-.jpg)
Що я маю на увазі, коли ми обговорюємо силу і вектор спрямування сили держави? Перш за все: який саме суб'єкт authority і power? Наразі маємо принаймні 4 держави. Одна з них – не класичний в західному розумінні deep state. А, скоріше, dark state. Афіляція частини чиновників, силовиків, політиків з олігархами, місцевими і індустріальними баронами, контрабандистами і схемщиками створює глибинну корумповану державу.
Ця стара еліта використовує світлішу глибинну державу – її бюрократичну частину. Яка, до речі, сприяє нашій стійкості (виживанню) і запобігає модернізації й розвитку.
Є і ліберальна держава реформ, прогресу, цифровізації, сервісів, децентралізації, прозорості. Вона захоплює нові сфери, але при цьому обидві глибинні держави слідом заходять на створену нову територію, бюрократизують її і будують нові схеми "поверх" свобод (реформа електронних державних закупівель, корпоративного управління, БЕБ тощо).
![](http://img.pravda.com/images/doc/e/b/eb9b199-08.jpg)
Обидві постмайданні політичні влади поверх цієї сукупності держав формували віртуальні прояви держави балансуючої між двома полюсами.
Ця держава публічно підтримує реформи, модернізацію, свободи, а по факту користується можливостями силового ресурсу і бюджетних потоків – зухвало сподівається що все контролює, а насправді є лише "шиною" між суспільством і глибинною державою. Суспільство також має три бульбашки, що не є центрами кристалізації, а скоріше є ролями.
Об‘єднання власників схем та потоків, місцевих "точок сили" ("баронів") і їхніх міньйонів – це перший сектор суспільства. База для корумпованої держави, яка забезпечує правильні місцеві вибори, правильну мажоритарку і є беніфіціарами темного боку децентралізації. Але також є й основою відсутності соціального запиту на модернізацію. Саме ця частина суспільства тримає курс на підживлення патроналізму, прагнення сильної руки і ефективних господарників.
Друге суспільство більше популістичне і є крутим замісом лібертаріанства, мрійництва, невігластва, прагнення простих рішень.
Третій сектор суспільства знаходиться в пошуку балансу між прагненням докорінних змін і відповідальністю. Але і в ньому багато протиріч – як я вже писав раніше про атомізацію спільнот на будь-яких комбінаціях питань від декріміналізації проституції до ринку сільськогосподарської землі.
Але саме в цьому секторі є пошук балансу між "я найрозумніший" і "візія успішної країни"; між майбутнім – сьогоденням; між свободою – відповідальністю тощо. І саме цей пошук є рушійною силою суспільства та держави.
Також важливо зазначити, що дискусія за відсутності лідерства стає безкінечною. У такому випадку єднання відбувається в моделі "проти" ("Майдан"), а окремі спроби сформувати політичне представництво (Євпроптимісти, РЕМБУС, "Голос") виявляються неефективними іноді через політичні "розтяжки", іноді ("Голос") – через втрату зв‘язку з суспільством.
Таким чином можна констатувати, що протиріччя популістського ядра суспільства з його ліберально прогресивною частиною є результатом нестачі досвіду об‘єднання та об‘єктивізації. При цьому можна стверджувати, що протиріччя того самого популістського ядра з представниками старого суспільного договору і ліберального крила у державній структурі – світоглядні.
Саме через таку "двоїстість" протиріччя, представники популістського ядра – дуже часто люди зі світлими прагненнями та намірами – стають інструментами ("корисними") для глибинної держави.
В традиційному дискурсі "уряд технократів", "об‘єднання всіх перед викликами", "спільна візія" тощо є з одного боку певним проявом інфантилізму, з іншого боку нерозумінням де ж взяти ту силу, яка допоможе здолати опір глибинної корумпованої держави.
Тепер коротко про те, про що я говорив на зустрічі бізнесу з Президентом і про те, що було видно з ранніх сигналів ще в минулому році.
По-перше, вже зрозуміло, що бізнес – є проактивною патріотичною частиною Громадянського суспільства і відділяти його або протиставляти в Україні неправильно.
По-друге, ключовою проблемою для бізнесу стає не тільки війна і непередбачуваність розвитку подій, а й непередбачуваність дій нашої держави.
Так, в нас їх аж декілька – а саме цілих чотири. І всі вони, тим чи іншим чином, непередбачувані. Глибинна корумпована держава силовиків, ліберальна держава дерегуляції і реформ і та, що намагається балансувати між першими двома за допомогою нерухомої бюрократичної держави.
Але головне зараз, що держава мала б бути центром впевненості для бізнесу і громадян, які повертаються. Показати чітку візію майбутнього. В інклюзивний спосіб долучити до творення державних політик (насправді, в багатьох сферах такий процес іде). Не порушувати зобовʼязань заднім числом. Не боятися замінювати тих членів команди, які показали себе антиринковиками, антилібералами.
Друга проблема, яка драматично зростає – нестача кваліфікованих кадрів.
І це також тема для окремого детального матеріалу.
Ось результати дослідження проведеного в серпні:
![](http://img.pravda.com/images/doc/b/7/b7aad76-09.jpg)
Головне зло для підприємців України це вже не колишні "класичні" олігархи. Рінат Ахметов, наприклад, робить все можливе, щоб не відповідати цьому статусу. Вплив Ігоря Коломойського на політичні і економічні процеси ще є, але вже суттєво обмежений – навіть фізично.
Дехто під санкціями, дехто – втратив вплив. Часи "моногархії" Петра Порошенка навряд чи повернуться. А Томаш Фіала сприймається скоріш як один з рушіїв української модернізації.
Зло зараз – це більше місцеві барончики (в регіонах, в контрабанді, в доступі до певних ресурсів); це силовики, які втручаються в бізнес – "доять" його; це тримачі корупційних потоків в енергетиці, УЗ, розвитку інфраструктури – в тому числі в інтересах центральної і місцевої влади.
А колишні олігархи – а тепер вже просто великий бізнес – більше зацікавлені саме в модернізації України. Статус олігархів заважав би їм розвивати міжнародні проєкти. І головне – їхні статки, капіталізація їхнього бізнесу, напряму залежить від розвитку України. Бо сидіти на потоках чи заробляти на приватизації – вже немає потенціалу.
Нові "олігархи" навряд чи з‘являться на національному рівні – для цього немає передумов. В Україні буде Західний (і не тільки) капітал. Буде висока конкуренція – як в металургії, яка ставатиме зеленою, так і в енергетиці, агропереробці, хімії.
Проте звичайно з‘являться "охочі" урвати мільярди від глобальної західної допомоги, мільйони на місцевих проєктах і сотні мільйонів на різних темах – будівельні матеріали, видобуток газу та інших корисних копалин, природні та штучні монополії.
Основне рішення в деолігархізації віднині не заборони. Хоча дієвий АМКУ нам точно не завадить! Олігархія долається:
- економічними свободами
- верховенством права
- громадянською просвітою (тобто знищенням патроналізму).
Отже створення привабливого бізнес-клімату (дерегуляція, приватизація, податкова та митна реформа); судова реформа і усунення силовиків від бізнесу; економічна просвіта – все це унеможливить появу нових олігархів. І дасть нам шанс на появу сильних інклюзивних інститутив в єдиній державі.
І з рештою не дасть нам занепасти у вузькому тунелі Євроінтеграції.
Андрій Длігач, доктор економічних наук, голова Advanter Group, засновник міжнародної бізнес-спільноти Board, професор КНУ імені Тараса Шевченка, співзасновник Центру економічного відновлення, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України