Почему нации терпят неудачу в узком коридоре?

Понедельник, 16 октября 2023, 11:25

На форумі для волонтерської спільноти Social Camp Odesa спіймав себе на думці про чергове роздоріжжя.

У багатьох з нас книги "Чому нації занепадають" і "Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи" Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона майже настільні. Або, навіть, наживні – бо ми в Україні весь час намагаємося вирватися з занепаду і потрапити у вузький коридор. 

Нагадаю, що "вузький коридор" – це одночасно сильна держава і сильне громадянське суспільство.

Реклама:

Проте "Держава" зараз прагне посилитися шляхом використання (і, з рештою, послаблення) громадянського суспільства – насамперед через поглинання волонтерських і ветеранських рухів. Вочевидь, це підготовка до нового політичного сезону і зниження ризиків для автократії. Складається враження, що владні політтехнологи бачать в громадянському суспільстві Примару ПАПа, а не партнера. 

 

Натомість громадянське суспільство дуже гостро сприймає рішення влади, часто абсолютно не обʼєктивізуючи, що стоїть за тим чи іншим рішенням. На це напряму впливає нестача вхідних даних, неврахування глобального контексту, а часто, і просто, зарядженість на хейт.

 

З можливих на сьогодні сценаріїв найкращим рішенням для країни був би, звичайно, шлях "Б" – потрапляння у вузький коридор шляхом посилення і держави, і суспільства.

Для цього потрібно:

  • обʼєктивізувати всі владні рішення. (це включає моделювання наслідків, сценарний аналіз, відкритість);
  • інклюзивність у творенні державних політик і прийнятті рішень;
  • громадянська просвіта; 
  • економічні свободи;
  • менше силового втручання в громадські і економічні процеси (волонтерство, гуманітарні проєкти, бізнес). 

Це стосується і теми дронів, і освіти, і бюджетів на серіали і блокування податкових накладних. У нас тепер все повʼязано.

Але це не все. Як не дивно, але модель Аджемоґлу і Робінсона надто спрощена і пласка для ситуації, в який опинилася Україна.

Справа в тім, що в Україні є різні держави – держава прогресистів, Мрій і Дії. І глибинна корумпована держава бюрократів і силовиків. І також є два суспільства – суспільство креаторів, патріотів, волонтерів, прогресорів і патроналістське суспільство виживацтва. Про це детальніше трохи далі.

Українське громадянське суспільство згуртоване, відповідальне та показує високий темп дорослішання. Так, 30 травня 2023 року ми провели великий форум Громадянського суспільства. А ще влітку минулого року 280 громадських організацій підписали напередодні форуму в Лугано Маніфест Громадянського суспільства "Луганська декларація". 96 бізнес-асоціацій і клубів об‘єдналися в Коаліцію бізнес-спільнот за модернізацію України і спільно висувають пропозиції щодо економічних політик.

Проблема України точно не у незрілості суспільства. Навіть притаманний патроналізм вже не є перепоною для змін. Проблема України в слабких інституціях. І тому саме будівництво сильних, адаптивних і інклюзивних інституцій могло б стати пріоритетним рішенням. І таких позитивних прикладів багато – Prozorro, НБУ, НАЗК.

Як зазначалося раніше, я не бачу в "пласкій" моделі вузького коридору альтернативи плану "Б", що передбачає саме посилення державних інституцій і громадянського суспільства. Але сама ця модель вузького коридору є неповною.

Основне, чого не вистачає цій "пласкій" логіці "сила суспільства – сила держави" – це "вектору" самої сили. Того, на що вона спрямована.

Якщо доєднати ідею спіральної динаміки чи системно-рефлексивний підхід, то ми побачимо, що не вистачає принаймні ще одного виміру – його, наприклад, можна позначити як "сила ціннісних переконань". 

 

В такій тривимірній моделі "вузький тунель" матиме окрім посилення держави і суспільства ще й напрям в модернізацію і розвиток. Але це все було б логічно лише за умов, якщо ціннісні основи та вектори співпадають у двох сторін. Саме тому така модель не може бути універсальною – тим більше в наших реаліях. 

Отже важлива не тільки сила інституцій, а і напрям руху. Як математик я одразу включаю ідею векторних сум, щоб показати сценарії. І в якості простору беру не простір "коридору", а нашу власну модель, за допомогою якої ми описуємо глобальні зміни, різні моделі державотворення і українську політику й реформи.

В цій моделі дві дихотомії: економічна і політична. 

Політична – вибір між закритим і відкритим доступом, автократією і демократією, патроналізмом й контролем і свободами й довірою. 

Економічна – вибір між соціалізмом і капіталізмом, між збереженням традиційного укладу і інноваційним зростанням, між високою та низькою часткою держави в економіці. 

 

Отже інерційний сценарій України – автократія і збільшення ролі держави. 

При цьому якщо Візія України з боку Громадянскього суспільства і бізнесу вже чітко описана, то щодо держави можемо лише здогадуватися про наявність різних картин, показаних як "хмара візій"

Власне, глибинна корумпована держава силовиків свою візію проявляє доволі чітко в поведінці – за останній рік 65% підприємців стикнулися з тиском з боку державних органів: відкати зростають і, відповідно, продажі нових Мерседесів теж. 

Маємо, окрім інерційного, ще три сценарії:

  • сценарій повільних реформ під тиском наших Європейських і Американських друзів;

     
  • сценарій "Інклюзивність", який передбачає, що економічна ліберальна частина влади отримає більшу силу (вектори внутрішньої боротьби у владі дають кращу суму" і перемагає силовиків, допускає громадянське суспільство до співдії, відповідно посилюючи його);

     
  • сценарій "Майдан" передбачає суттєве посилення самого громадянського суспільства, що призводить до зміни влади. Навряд чи мова йтиме про фізичне протистояння. Скоріш за все це буде результат політичного процесу. 
 

Що я маю на увазі, коли ми обговорюємо силу і вектор спрямування сили держави? Перш за все: який саме суб'єкт authority і power? Наразі маємо принаймні 4 держави. Одна з них – не класичний в західному розумінні deep state. А, скоріше, dark state. Афіляція частини чиновників, силовиків, політиків з олігархами, місцевими і індустріальними баронами, контрабандистами і схемщиками створює глибинну корумповану державу.

Ця стара еліта використовує світлішу глибинну державу – її бюрократичну частину. Яка, до речі, сприяє нашій стійкості (виживанню) і запобігає модернізації й розвитку. 

Є і ліберальна держава реформ, прогресу, цифровізації, сервісів, децентралізації, прозорості. Вона захоплює нові сфери, але при цьому обидві глибинні держави слідом заходять на створену нову територію, бюрократизують її і будують нові схеми "поверх" свобод (реформа електронних державних закупівель, корпоративного управління, БЕБ тощо). 

 

Обидві постмайданні політичні влади поверх цієї сукупності держав формували віртуальні прояви держави балансуючої між двома полюсами. 

Ця держава публічно підтримує реформи, модернізацію, свободи, а по факту користується можливостями силового ресурсу і бюджетних потоків – зухвало сподівається що все контролює, а насправді є лише "шиною" між суспільством і глибинною державою. Суспільство також має три бульбашки, що не є центрами кристалізації, а скоріше є ролями. 

Об‘єднання власників схем та потоків, місцевих "точок сили" ("баронів") і їхніх міньйонів – це перший сектор суспільства. База для корумпованої держави, яка забезпечує правильні місцеві вибори, правильну мажоритарку і є беніфіціарами темного боку децентралізації. Але також є й основою відсутності соціального запиту на модернізацію. Саме ця частина суспільства тримає курс на підживлення патроналізму, прагнення сильної руки і ефективних господарників.

Друге суспільство більше популістичне і є крутим замісом лібертаріанства, мрійництва, невігластва, прагнення простих рішень. 

Третій сектор суспільства знаходиться в пошуку балансу між прагненням докорінних змін і відповідальністю. Але і в ньому багато протиріч – як я вже писав раніше про атомізацію спільнот на будь-яких комбінаціях питань від декріміналізації проституції до ринку сільськогосподарської землі. 

Але саме в цьому секторі є пошук балансу між "я найрозумніший" і "візія успішної країни"; між майбутнім – сьогоденням; між свободою – відповідальністю тощо. І саме цей пошук є рушійною силою суспільства та держави. 

Також важливо зазначити, що дискусія за відсутності лідерства стає безкінечною. У такому випадку єднання відбувається в моделі "проти" ("Майдан"), а окремі спроби сформувати політичне представництво (Євпроптимісти, РЕМБУС, "Голос") виявляються неефективними іноді через політичні "розтяжки", іноді ("Голос") – через втрату зв‘язку з суспільством.

Таким чином можна констатувати, що протиріччя популістського ядра суспільства з його ліберально прогресивною частиною є результатом нестачі досвіду об‘єднання та об‘єктивізації. При цьому можна стверджувати, що протиріччя того самого популістського ядра з представниками старого суспільного договору і ліберального крила у державній структурі – світоглядні. 

Саме через таку "двоїстість" протиріччя, представники популістського ядра – дуже часто люди зі світлими прагненнями та намірами – стають інструментами ("корисними") для глибинної держави.

В традиційному дискурсі "уряд технократів", "об‘єднання всіх перед викликами", "спільна візія" тощо є з одного боку певним проявом інфантилізму, з іншого боку нерозумінням де ж взяти ту силу, яка допоможе здолати опір глибинної корумпованої держави.

Тепер коротко про те, про що я говорив на зустрічі бізнесу з Президентом і про те, що було видно з ранніх сигналів ще в минулому році. 

По-перше, вже зрозуміло, що бізнес – є проактивною патріотичною частиною Громадянського суспільства і відділяти його або протиставляти в Україні неправильно.  

По-друге, ключовою проблемою для бізнесу стає не тільки війна і непередбачуваність розвитку подій, а й непередбачуваність дій нашої держави.

Так, в нас їх аж декілька – а саме цілих чотири. І всі вони, тим чи іншим чином, непередбачувані. Глибинна корумпована держава силовиків, ліберальна держава дерегуляції і реформ і та, що намагається балансувати між першими двома за допомогою нерухомої бюрократичної держави. 

Але головне зараз, що держава мала б бути центром впевненості для бізнесу і громадян, які повертаються. Показати чітку візію майбутнього. В інклюзивний спосіб долучити до творення державних політик (насправді, в багатьох сферах такий процес іде). Не порушувати зобовʼязань заднім числом. Не боятися замінювати тих членів команди, які показали себе антиринковиками, антилібералами.

Друга проблема, яка драматично зростає – нестача кваліфікованих кадрів. 

І це також тема для окремого детального матеріалу.

Ось результати дослідження проведеного в серпні:

 

Головне зло для підприємців України це вже не колишні "класичні" олігархи. Рінат Ахметов, наприклад, робить все можливе, щоб не відповідати цьому статусу. Вплив Ігоря Коломойського на політичні і економічні процеси ще є, але вже суттєво обмежений – навіть фізично. 

Дехто під санкціями, дехто – втратив вплив. Часи "моногархії" Петра Порошенка навряд чи повернуться. А Томаш Фіала сприймається скоріш як один з рушіїв української модернізації. 

Зло зараз – це більше місцеві барончики (в регіонах, в контрабанді, в доступі до певних ресурсів); це силовики, які втручаються в бізнес – "доять" його; це тримачі корупційних потоків в енергетиці, УЗ, розвитку інфраструктури – в тому числі в інтересах центральної і місцевої влади. 

А колишні олігархи – а тепер вже просто великий бізнес – більше зацікавлені саме в модернізації України. Статус олігархів заважав би їм розвивати міжнародні проєкти. І головне – їхні статки, капіталізація їхнього бізнесу, напряму залежить від розвитку України. Бо сидіти на потоках чи заробляти на приватизації – вже немає потенціалу. 

Нові "олігархи" навряд чи з‘являться на національному рівні – для цього немає передумов. В Україні буде Західний (і не тільки) капітал. Буде висока конкуренція – як в металургії, яка ставатиме зеленою, так і в енергетиці, агропереробці, хімії. 

Проте звичайно з‘являться "охочі" урвати мільярди від глобальної західної допомоги, мільйони на місцевих проєктах і сотні мільйонів на різних темах – будівельні матеріали, видобуток газу та інших корисних копалин, природні та штучні монополії.

Основне рішення в деолігархізації віднині не заборони. Хоча дієвий АМКУ нам точно не завадить! Олігархія долається:

  • економічними свободами
  • верховенством права
  • громадянською просвітою (тобто знищенням патроналізму).

Отже створення привабливого бізнес-клімату (дерегуляція, приватизація, податкова та митна реформа); судова реформа і усунення силовиків від бізнесу; економічна просвіта – все це унеможливить появу нових олігархів. І дасть нам шанс на появу сильних інклюзивних інститутив в єдиній державі. 

І з рештою не дасть нам занепасти у вузькому тунелі Євроінтеграції. 

Андрій Длігач, доктор економічних наук, голова Advanter Group, засновник міжнародної бізнес-спільноти Board, професор КНУ імені Тараса Шевченка, співзасновник Центру економічного відновлення, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Безопасность онлайн-платежей: как не потерять деньги из-за хакеров

Почему и как Россия похищает украинских детей

Голкипер из НАБУ: кто такой будущий глава НАПК Павлущик

Стратегическое планирование VS наши реалии нестабильности: кто кого?

Мой вопрос к президенту: Что происходит в Херсонской области?

10 лет. Сопротивление в Крыму продолжается