20 травня 2022 року з маріупольського металургійного комбінату "Азовсталь" вийшла остання група захисників міста. Перед цим командир "Азову" Денис Прокопенко у своєму відеозверненні розказав, що військово-політичне керівництво країни віддало наказ зберегти життя гарнізону та припинити оборону міста.
Маріупольський гарнізон пробув у повному оточенні 82 дні – з кінця лютого по кінець травня.
У полон потрапили 2449 військових із заводу "Азовсталь", з них орієнтовно 1400 з підрозділу "Азов". Президент Володимир Зеленський публічно заявив, що всіх захисників Маріуполя мають звільнити через процедуру обміну полоненими.
Минуло 4 роки, звільнили не всіх. У пресслужбі 12-ої бригади спеціального призначення Національної гвардії України "Азов" повідомляють "Українській правді", що наразі звільнено понад 600 захисників Маріуполя з цього підрозділу, а більш ніж 700 залишаються в полоні.
"Суттєва частина обмінів відбулась у два етапи. Це був обмін на Медведчука і на російських строковиків та представників спецслужб ворожої країни, яких взяли в полон під час Курської операції.
Навіть у великих звичайних обмінах азовців дуже мало. Серед оборонців Маріуполя найтяжче міняти саме "Азов". Наш підрозділ демонізований в Росії, їм треба підтримувати власну пропаганду.
Військовополонених з "Азову" засуджують до десятків років або довічного ув'язнення за участь у терористичній організації, що ускладнює обміни", – розповідають у пресслужбі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Велике повернення. Як вдалося визволити азовців та чому Путін забрав Медведчука
Щоб привернути увагу до полонених "Азову", яких досі не обміняли, їхні родичі почали робити акції нагадування під гаслами "Не мовчи! Полон вбиває!" та "Free Azov". Вони проходять раз на тиждень кожної неділі, починаючи з грудня 2023 року, в Києві та в суботу в інших містах.
Учасниця команди громадської організації "Асоціація родин захисників "Азовсталі" Ольга Андріанова розповідає УП, що головні вимоги висуваються Росії. Найперше це повернення важкопоранених захисників з "Азовсталі", а також тих, хто отримав поранення під час теракту в Оленівці.
"До міжнародних партнерів України ми звертаємся з проханням тиску на РФ, щоб вона повернула наших рідних", – додає Ольга.
Спочатку акції були масштабні та активно висвітлювались у ЗМІ. За словами Андріанової, кількість людей на одній події могла сягати 2 тисяч.
Зараз ситуація змінилась. Кореспондент "Української правди", який протягом двох місяців ходив на акції "Free Azov", помітив, що кількість учасників акцій сильно впала. Представники патрульної поліції, які рахують їх на місці, кажуть, що зараз цифра сягає 350 мітингувальників на одній події.
"Українська правда" розповідає про учасників акцій Free Azov, хто вони та на кого чекають. Чому людей на акціях нагадування про полонених стає все менше та чи можливо це змінити?
Довгі роки в полоні. Про кого акції FREE AZOV
19 квітня 2026 року акція відбувається на Броварському проспекті. Учасники стоять уздовж дороги та скандують заклики, мета яких нагадати про "Азов". Патрульна поліція повідомляє, що на цій події зібрались приблизно 300–350 осіб.
Наталя Кравцова – учасниця заходу. Її син Артем вже п'ятий рік перебуває в полоні після того, як вийшов з "Азовсталі".
"Артем родом з окупованого Донецька, отримав журналістську освіту. Він доєднався до "Азову" в 2015 році після закінчення університету. "Я не можу бути осторонь, поки за мою Батьківщину воюють інші"", – згадує Наталія, що сказав син, коли пішов у військо.
В "Азові" Артем був інструктором-кінологом, допомагаючи розвивати цей напрямок у підрозділі.
"Його вірною напарницею стала собака Ф'юрі, яка займалася пошуком мінно-вибухових пристроїв. Артем називав її "своїм другом, сином і напарником", на жаль тварина загинула під час боїв у Маріуполі", – додає мати.
Наталя каже, що напередодні початку повномасштабного вторгнення її син планував відпустку. Вона мала початись з 22 лютого 2022 року, а на 24 лютого Артем мав квиток на літак до Грузії.
"Проте за кілька днів до вильоту відпустку скасували через виконання бойових завдань", – згадує вона.
Після потрапляння в полон Артем опинився в так званому бараку "200" в Оленівці, де росіяни намагалися знищити українських бійців. Наталя каже, що там перебували інші бійці "Азову", які отримали важкі поранення. Проте Артем дивом відбувся вторинними осколковими пораненнями, що не загрожували життю.
Наступні два роки він провів у Таганрозі в повній інформаційній ізоляції, а згодом був переведений до колонії в Кізелі Пермського краю Росії.
"Тепер моєму сину загрожує строк за статтями кримінального кодексу РФ про тероризм або участь у терористичній організації.
Попри гучні обіцянки посадовців, очікування родин щодня стикаються з реальністю гальмування процесу обмінів, що демотивує, виснажує родини і полонених азовців", – підсумовує Наталя.
26 квітня. Надворі дощ і град. Людей ще менше, ніж на попередній акції.
УП знайомиться з постійною учасницею акцій Юлією.
Її брат вже 15 місяців має статус зниклого безвісти. Він не був в "Азові", а воював у 110-ій бригаді імені Марка Безручка. Юлія вже два роки бере участь в акціях на підтримку звільнення азовців з полону. Жінка пояснює свою мотивацію тим, що суспільство не повинно забувати про військових.
"Очікую більшої уваги нашого суспільства до проблематики полонених, безвісти зниклих та загиблих українських героїв. Це не просто цифри, не просто імена. Важливо регулярно нагадувати, що в Україні йде війна", – каже Юлія.
Тут УП знайомиться ще з одним постійним учасником акцій, Костянтином Давиденком з Криму. Він – колишній цивільний полонений, що провів 7 років у полоні, його було звільнено в 2025 році.
Давиденко розповідає, що виходить на акції з прапором, на якому зображений азовець з Маріуполя Рустам Гочалієв, з яким він ділив камеру, барак та ізолятор у колоніях в Саратовській області з 2023 року до самого свого звільнення.
"Цілком природно співчувати людям, з якими ділив спільну біду", – додає про свою мотивацію Давиденко.
У грудні 2023 року росіяни засудили Гочалієва до 15 років позбавлення волі, в "Азові" він був водієм-кулеметником.
Людей стає менше: чому і що з цим робити
31 травня учасники акції збираються біля ТРЦ "Гулівер". Людей зовсім небагато. За оцінками інспекторів патрульної поліції, їх трохи більше ніж 150.
Постійна учасниця акцій Катерина розповідає, що ходить на заходи підтримки родин полонених і зниклих безвісти вже два роки. На війні загинув її коханий.
"Ці незнайомі люди стали мені рідними за цей час. Тут ті, хто завжди підтримують у складних ситуаціях. Ті, хто невтомно збирають на потреби війська й допомагають іншим у волонтерських справах. Я знайшла тут нових друзів із свідомою позицією і схожими цінностями", – розповідає вона.
Катерина бачить, що людей на акціях стає менше. "Але це не означає, що вони стають байдужими чи втрачають інтерес. Деякі з моїх знайомих долучилися до війська", – каже вона.
За словами Катерини, більшість її приятелів – добровольці у віці 19–25 років. Тільки за осінь 2025-го п'ятеро дівчат з акції, яких вона знає, стали на захист Батьківщини, а коли в них є можливість, вони приходять сюди, бо тут їхні друзі.
"Особисто я постійно запрошую нових людей, і деякі з них приходять. Ми не можемо змусити людей зрозуміти чужу боротьбу, ми можемо показати їм і надихнути своїм прикладом", – додає постійна учасниця акцій.
У співорганізаторки акцій Ольги Андріанової в полоні загинув коханий, а його друзі й досі залишаються там.
За її словами, присутність людей на мітингах вкрай важлива для родин, які чекають своїх рідних з полону.
"Це дає їм розуміння, що іншим українцям так само болить ця тема і вони не байдужі", – пояснює Андріанова.
Ольга пов'язує зменшення кількості учасників на початку року з тим, що багато людей виїхали, хтось пішов воювати, а також не сприяють погодні умови. Вона сподівається, що влітку людей стане більше, проте зазначає, що той факт, що люди виходять на підтримку вже чотири роки – це сам собою гарний показник.
"Присутність на акціях дуже важлива, в першу чергу це допомагає морально триматись тим, чиї рідні знаходяться в російських катівнях, і також підтримує тих, хто, повертаючись з полону, бачить, що суспільство небайдуже. Зараз ми працюємо над ідеями, які можуть привернути більшу увагу до акцій", – додає вона.
Соціальний портрет учасників акцій дуже різний, каже Андріанова. Це не лише члени родин військових, але й активісти та просто небайдужі громадяни з активною позицією. Приходять навіть ті, хто не має рідних на війні чи в полоні.
Долучаються і спільноти автомобілістів, які влаштовують щонедільні автопробіги. Також акції відвідують звільнені військовополонені, коли перебувають на лікуванні або ротації, хоча більшість із них зараз знову виконують бойові завдання.
7 червня. Місце для проведення акції повинно бути прохідним та мати масовий наплив людей, тобто це може бути як центр населеного пункту, так і місцевість навколо великих шосе. Цього разу акція відбувається біля метро Дорогожичі. За оцінками інспекторів патрульної поліції, на ній присутні до 200 осіб.
УП спілкується з Юлією Стоміною. Вона донька капітана 109-ої Донецької окремої бригади Тероборони Дмитра Паскалова, який потрапив у полон після оборони Маріуполя та був звільнений 15 травня цього року, провівши у в'язницях чотири роки.
Юлія бере участь у акціях з самого їхнього початку, займається розвитком соціальних мереж артилерійських підрозділів полку "Азов".
Вона називає феноменом те, що невелика група людей протягом кількох років утримує фокус навколо тематики полонених. При тому, що в Україні ледь не щодня відбуваються події, які можуть його змістити: це і сама війна, обстріли, важкий стан економіки.
"Крім цього після кожного обміну ми дізнаємось ще більше жахів про те, як ставились до людей в полоні. Це емоційно забарвлена історія, від якої багатьом хочеться відволіктись", – додає вона.
Стоміна вважає, що важливо нагадувати про акції в будь-яких сферах життя, починаючи з мистецтва і закінчуючи спортом. Щоб про людей не забували.
"Вийти на акцію – це одна година часу раз на тиждень. Всі втомлюються, але кожному з нас потрібно дати відповідь всередині себе, чи готові ми сказати полоненим, що ми перестаємо виходити на мітинги і ми втомились їх чекати?" – підсумовує донька захисника.
Володимир Фомічов, УП