Пролеты во сне и наяву

Среда, 10 ноября 2004, 14:36
Заморозки зле вплинули на імідж цератового плакату "Так! Ющенко". Теплими жовтневими вечорами він майорів за балконним вікном, мов знамено, притягуючи приязні погляди перехожих, які вміють високо задирати голови. Тепер же по ночах він дерев'яніє і в боротьбі з адмінресурсом вітру видає страшні звуки, схарапуджуючи мою домашню худобу – кота Баюна. Вдаряється у пропасниці об бетон, злітає до шибки і шкребе об неї, мов замерзлий привид, що помилився поверхом.

Так моторошно, наче то не Ющенко за вікном, а прости Господи, Янукович. Але я таки намагаюся заснути...

У сон бочком входить Ківалов. Він киває. Киває нікому, просто так, за звичкою. Це нерви. Він тре занімілі пальці – підрахунок трьох відсотків бюлетенів відбувався вручну. Останні "неправильні" доїдають кількадесят присутніх депутатів з "Регіонів України". "Дава-давай, мужики! То вітаміни", - підбадьорює, теж ремигаючи, Шуфрич і жестом підказує, що легше, коли запивати боржомі.

Групу очманілих людей у кутку зали красивим напівколом оточили омонівці в білих халатах поверх щитів, готові будь-якої миті надати швидку правову допомогу шляхом профілактичного зціджування крові.

Гидливо, наче водорості, відсторонюючи омонівців, до людей підпливає Васильєв. Він знає, що це запрошені на розмову до Києва члени кіровоградського та франківського тервиборчкомів. Васильєв дістає щось із кишені. Всі думають: наган. Але це тільки гуртове посвідчення спостерігача на виборах, виписане на весь творчий колектив Генеральної прокуратури. Люди мовчать, з понурою цікавістю розглядаючи ксиву (а може, просто вимкнули звук?) Один з галичан намагається тишком піднести дулю – заважають наручники.

У сон спокійно, наче у власний кабінет, заходить Черномирдін. На ходу він їсть ікру, велику і темно-червону, як клюква. Уві сні я обурююсь її розмірам, підозрюючи, що вся ця картина – таємний фрейдистський символ традиції й агресивності російської політики в поглинанні сусідніх територій.

"Товарищи, а вы видели в Театре на Левом берегу спектакль "Комедия о прелести греха"? "А хто автор?" - нездорово насторожується Ківалов. "Макиавелли. Ну как же так вы своей культуры не знаете! Матерый автор, классик. А я вам сейчас перескажу вот этими вот руками. Впрочем, - спохоплюється посол, - не отвлекайтесь, я на минуточку заглянул – какой счет узнать. А про прелесть греха, это так, к слову пришлось". Відступаючи, він перечеплюється об Ржавського, котрий з лупою обстежує простір попід батареєю. "О Господи мой православный! Что вы здесь ползаете, Александр Николаевич?". "Та виборців своїх шукаю", - заклопотано пояснює екс-кандидат, не підводячи голови.

Через сон звідки не візьмись гуркоче танк з синім транспорантом на боці, бадьорі білі літери обіцяють: "Не забуду мать родную". З люку танка виглядає шлем і густі козацькі вуса Корчинського. "Танк у полі дир-дир-дир, ми – за мир, - гукає Корчинський. – Купуйте талончики на проїзд".

Плакат б'ється за вікном, як дурний об стінку.
Це сон... Тобто то був сон. А це ж що?

Днями телефонував Женя Пашковський, лауреат Шевченківської премії, розповідав, як у райлікарні на Житомирщині його односельцю, в якого почалася гангрена, 31 жовтня пообіцяли швидко зробити операцію, якщо проголосує за Януковича.

А в сумському пологовому будинку, передала наш власкор Алла Федорина, ходили з урнами між породіль і грозилися відключити немовлят від крапельниць. Рік тому кожен з нас сказав би, що це кошмарний сон. А дожили, і виявилося – правда, реальність, дана декому з нас у відчуттях.

Ні, я вірю, що демократію можна будувати по-різному. Але це вже такий, аж зовсім приголомшуючий спосіб державотворення – відключати від крапельниці чи відбирати кисневу подушку...

А ще був такий випадок на Волині. Про нього сповістив Володимир Бондар з тамтешнього штабу Ющенка. Буцімто один батюшка від Московського патріархату агітував за Януковича прямо на похоронах. Відчитав заупокойну і – давай про важливість правильного вибору, начебто не в рай чоловіка споряджав, а на дільницю. Втім, не виключено, що небіжчик устиг і туди, і туди: певно, хтось же не проминув нагоди відголосувати бюлетенем свіжої мертвої душі. У цьому, щоправда, я, може, й помиляюся. Але, буває, і у невіщунів прорізається певний дар пророцтва. До прикладу, переглядаючи передвиборчий телеролик Бойка, більшість з нас уже передбачала, за кого проголосують дурдоми.

Життя багатьох українців зараз балансує між кошмарним сном, водевілем і аморалкою.

У Комітеті виборців України розповідають, що в Харкові дільнична комісія сперечалася, зараховувати чи ні бюлетень, де навпроти прізвища Янукович якийсь хуліган написав слово з трьох літер, на "х" починається, але не "хам". Голоси розділилися, і кворуму не спостерігалося хвилин 20.

Одні аргументували, що клітинка, куди треба, за всіма правилами, вписувати "галочку" чи "хрестик", таки залишилася порожньою, а значить бюлетень, по закону, слід вважати незаповненим. Решта переконували, що літери стоять чітко проти прізвища Віктора Федоровича, то виходить, що саме йому, а не, скажімо, Симоненку хтось із односельців висловив довіру нехай і в такій бузувірській манері. Коротше кажучи, напруга ситуації, коли "центр" вимагав жорстокої боротьби за кожен голос, сама підказала вихід: бюлетень з "х..." зарахували на користь Януковича.

А тим часом, читаю заголовок в УНІАНі, днями "Прем'єр-міністр України Віктор Янукович привітав співвітчизників з Днем української писемності і мови". Іронічний такий заголовок. Чи це часом не той самий В.Ф.Янукович, котрий недавно в Конотопі наказав своїм бодігарденам "прибрати на х..." 83-річного діда, який доводив про визначальність української мови як націєтворчої?

У наших мізках і душах намічається суттєвий перекос. Другої такої кампанії народ не переживе без психічних ушкоджень. Нам підказують, що суспільно прийнятною нормою стає брехати і підбріхувати, маніпулювати, підтасовувати, злословити з трибун, використовувати ім'я Боже для пропаганди, залякувати.

Мораль покидає українську політику. Це, гадаю, зрозумів ще Сівкович, коли зачитував висновок парламентської комісії про хворобу Ющенка, не піднімаючи очей на залу. Він ховав очі майже весь час спічу, якщо ви звернули увагу.

Втім, подальші тижні дали нам занадто яскраві приклади печального відходу моралі з поля політичної боротьби. Скажімо, Тарас Чорновіл. Слухала його у Верховній Раді минулого тижня і мріяла, щоб він вийшов заміж і змінив прізвище – мені здається, відтак Україні трохи полегшає. Тим паче отриманий від народження торговий бренд уже повністю використано.

Загалом же саме обрання владою спадкоємця в образі рецидивіста є по суті спробою перекинути догори дном суспільні моральні установки, підмінити цінності. Адже треба втлумачити у мозок нації, чому в сержанти міліції судимих за кримінальні злочини не беруть, а в президенти – запросто.

"Тому що" – як відповідь не зараховується. Але для декого, вочевидь, уже спрацьовує.

З подивом почула від своєї мами, учительки-пенсіонерки з Полтави, що багато її колег у першому турі збиралися голосувати за Януковича, та ще й доводили, мовляв, "то справжній мужик".

Залишаючи за дужками сміливу тезу про те, що літнім дамам навряд чи корисно судити здалеку про містке наповнення поняття "мужик", я все-таки ризикну припустити, що років 10 тому вони б мене пропісочили на педраді, вони, можливо, навіть плакали б від обурення, ці "сіячі розумного, доброго, вічного", коли б я повідала, як у майбутньому вони голосуватимуть за рецидивіста.

Спроби відмінити мораль наразі не далися настільки блискуче, як планувалося. Зате, судячи з тривалої аутичної заминки ЦВК, проробляються спроби відмінити арифметику. Тимчасово. Ввести надзвичайний антиарифметичний стан на період підрахунку голосів після другого туру.

Плакат гупає в шибку. Глупа ніч. У великому місті не сплять тільки палко закохані і члени ЦВК...

"Для возобновления дружественных связей с братским украинским народом и его правительством, - декламує з телевізора сонний Путін, - мы готовы поддержать новый виток развития демократии на Украине и предоставить помощь в этапировании домашних животных журналистов оппозиционных изданий в гостеприимную Сибирь". "Дзуськи", - зацьковано каже Баюн, але малодушно лізе під диван. "Не бійся, зраднику, - заспокоюю я його, про всяк випадок перевіряючи, чи добре відросло у кота хутро, - хтось удома й канарейок тримає".

А плакат я все одно не зніму. Із принципа.



powered by lun.ua
Главное на Украинской правде