Нафтовики голосуют за ...?

Четверг, 18 ноября 2004, 11:34
У середу мені передзвонив друг, з яким ми не так часто бачимось. Зайняті обоє, крутимось, нема часу перемовитись словом. Він не став розшаркуватися, одразу перейшов до справи – неочікувано для мене, передавши трубку своєму товаришу, про існування якого я навіть не здогадувався. Той працює в одній із нафтогазових компаній.

Відкріпись або звільнись

Голос незнайомої мені людини змусив мене здригнутися. Те, про що він казав, звучало нісенітницею, але було правдою. Його і його колег змушують взяти відкріпні талони у своїх виборчих дільницях, у п'ятницю ці талони здати своїм керівникам, а в неділю автобусами усі разом вони мають вирушити в Полтавську область – голосувати за Віктора Януковича. Кожного, хто відмовиться, звільнять.

Він не знав, що робити. Просив повідомити на телебачення і куди тільки можна. Він відмовлявся повідомити своє ім'я пресі, бо боявся за роботу. Просив допомогти. Я пообіцяв, зробити що можу, і порадив триматися. На тому наша розмова і закінчилась.

І я в шоці від почутого почав міркувати. В принципі, про подібні історії я чув уже пару днів – переважно на Західній Україні ті чи інші держслужбовці під тим чи іншим приводом намагалися забрати у людей паспорти, або виторгувати відкріпні талони. Заважали голосувати. Львівські податківці навіть скликали прес-конференцію, де роз'яснювали, що не чинили подібних дій. Схожі факти оприлюдено і на Івано-Франківщині.

Дивуватися таким речам наша реальність мене відучила давно. Але у цьому випадку – це торкалося мене, було лише в кількох кроках. Лише один мій знайомий відділяв мене від цього чоловіка. В кількамільйонному місті це майже сусідство. Приголомшувала історія і тим, що розгорталося у столиці, під носом у гаранта конституції, Генпрокуратури, посольств, спостерігачів, опозиційних штабів, журналістів, правозахисників.

Що можна зробити?

Отже, думав я, що я можу зробити для цієї людини? Вона перед дилемою: або піти проти закону і совісті, або залишитись без роботи. З іншого боку мене гризла така думка - чи маю я право підказувати йому, у той час, коли переді мною не стоїть такої дилеми?

Минуло якісь півгодини. Думки склалися. Я дійсно мав право радити незнайомим людям, як себе поводити, оскільки я міг оцінити ситуацію ззовні, з відстані, більш формально. І передзвонив другові, а той передав трубку. Добре, що мій співрозмовник ще був у гостях. І от про що ми говорили.

Я почав з того, що у цій ситуації найбільше ризикують не керівники другого плану, не рядові співробітники, а високе начальство. Саме їм треба боятися. Вони перелякані невідомим майбутнім, яке чекає на них після 21 листопада. Саме перші особи державної компанії ризикують звільненням найбільше. Якщо вони "врєменщики", то дбають про себе, якщо бізнесмени – про справу.

Менеджмент середнього рівня і добрі фахівці ризикують менше. Підібрати хороших професіоналів не так-то просто. Звільнення їх з роботи означає, що на їх місце треба шукати заміну. Готових працівників треба переманювати за більші гроші. Неготових треба вчити від кількох місяців до кількох років. Усе це загрожує хаосом у справах фірми, як мінімум, це перекроювання фондів зарплатні і, як максимум, непрофесіоналізм з реальними збитками.

Потім ризик знов збільшується для некваліфікованих співробітників, заміну яким знайти не так важко, і зарплатні яких не такі високі. Однак у їхньому випадку найголовніше те, що усіх одразу звільнити не можуть. Звільнити можуть одного-двох, але коли нести відкріпні талони відмовляться уже десятеро, це уже проблема не для них, а для компанії.

Отже, вихід кожної окремої людини у колективній акції. Коли голосувати під тиском відмовляються десять-двадцять-тридцять однодумців різного рівня службової ієрархії, тоді загроза звільнень відступає.

Масові звільнення – це не тільки проблема для працездатності компанії. Це і репутація. Внутрішня репутація компанії у країні, половина населення якої підтримує кандидата опозиції, – річ не така і другорядна.

Є і зовнішній фактор. Звичайно, гроші інколи не пахнуть, а особливо гроші за нафту і газ. Але контракти з фірмами із Заходу залежать і від західних урядів. Видобувати енергоносії десь, скажімо, у Лівії – одне, але вигідно їх продати краще в Європі. Якщо українські вибори визнають недійсними на Заході, то перепродавати енергоресурси до ЄС буде не те що неможливо, а швидше менш вигідно. Просто у торгівлі за ціну сировини сам собою з'явиться ще і політичний аргумент. Торгувати можна і з іншими країнами, але саме угоди з Європою є найбільш стабільними.

Мій співрозмовник погодився з цими речами, і навіть пообіцяв, що буде говорити з колегами. Однак також говорив він і про прослуховування офісів, і про кругову поруку в фірмі, і про те, що усі всім чимось зобов'язані...

Зворотній ефект

Після розмови я чомусь залишився переконаний, що тиск керівництва обов'язково матиме зворотній ефект. Від середини 1980-х років ми потроху звикаємо до невтручання влади у наше особисте життя. Усі ці роки ми вчились жити самостійно, залежати від держави мінімально, та, врешті, що вона могла нам дати у роки розрухи і гіперінфляції.

Ми, обивателі, готові змиритися з багатьма несправедливостями, які відбуваються у країні, але коли вони стосуються когось іншого: опозиції, незалежних мас-медіа, ізгоїв-правоохоронців тощо. Коли вони стосуються нас самих, ми починаємо замислюватись.

Чому бізнес так щільно пов'язаний з політикою? Чому ми маємо порушувати закон? Чому до цього нас штовхають ті, хто не має жодного стосунку до політики? Яке право мають вони на це? Чи роблять вони це за власною ініціативою або під тиском? Якщо під тиском, то може краще своєю відмовою ми можемо врятувати їх від порушення закону?

І досхочу посидівши над такими непростими задачками, і знайшовши на них відповіді, раптом зупиняєшся на питанні питань: що можна далі робити з людьми, які зараз дають зламати їхню волю, відібрати їхню свободу? Якщо вони погоджуються на порушення закону, значить закон можна порушувати і далі.

І влада, обрана нечесним способом, і переконана у своїй неконтрольованості, до цього швидко звикне. І виходить – ми прямуємо до ситуації беззаконня і безправ'я. За такого майбутнього режиму жити небезпечно не тільки нам самим, але і нашим дітям.

Це не проблема як провести вихідний 21 листопада. Проблема – що буде в результаті. Треба не дати розв'язати руки безкарності. Страх сьогодні породжує більший страх завтра. Безкарна влада обертається на катастрофу. Адже тих, хто не вміє себе захистити, використовують без жалю і до кінця.

Вихід – у колективній дії. Не можна прослухати кожен кабінет – не вистачить "жучків" і стукачів. Та і чи треба ховатися, коли однодумців – десятки? Треба говорити з колегами, переконувати їх. Треба бути готовим, що частина людей з вами не погодиться, частина погодиться, але зробить, як скаже керівник. Але однодумці – знайдуться. І чим більше буде тих, хто підтримає бойкот нечесного голосування – тим більше шансів на гідну розв'язку безглуздої ситуації.

Треба діяти без образ, насильства, обману і підступності. Небезпека у покірності, вихід – у опорі, гласності, солідарності, об'єднаності і цивілізованій боротьбі за свої права.

************

P.S. Саме в той час, коли редакція готувала статтю для друку, надійшов ще один лист з цього приводу. Подаємо його без змін.

Не знаю, поможет ли ситуации мое письмо. Но если я не попробую, мне будет стыдно перед собой.

Пишу Вам это письмо с просьбой разместить его на сайтах и переслать в Газета.ру, в представительсто ЕС в Украине, Литвину, посольство Штатов и т.д.

Дело в том, что вчера все структурные подразделения НАКа получили указание взять до сегодняшнего обеда открепительные талоны. В структуре работает 160 000 человек! В воскресенье в 7 - 8 часов от главного офиса НАКа на Б.Хмельницкого и всех дочерних компаний автобусы со всеми сотрудниками уезжают "на экскурсию" в Полтавскую область.

Неучастие в данном мероприятии - гуд бай работа! Это легко проверить! И можно даже не ждать воскресенья. Достаточно уже сегодня взять список работников НАКа и его ДК и проверить на избирательных комиссиях, что все уже получили открепительные! А ведь даже по одному разу их использовать за нужного кандидата-... А я думаю и не по одному!

ПОМОГИТЕ!!!


І ще один лист.

Сам я із Тернополя. У мене мама працює на Львівській залізниці, їм також сказали: або ви берете відкріпні талони, і ми вам платимо 40 гривень, або ми вас звільняємо з роботи.. І мама також не знає, що робити. Я сказав, що всіх звільнити не можуть (переважна більшість буде голосувати за Ющенка), хоча є і такі, що виконують прохання через страх втратити роботу.. Просто хочу, щоб ви знали, що таке дійсно є, і це не чутки, і це дуже масово, на залізниці працює дуже багато людей...




powered by lun.ua
Главное на Украинской правде